Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗
Тепер же він починав приходити до висновку, що автор книги намагався обережно викласти основи та тонкощі завчасного приготування до чогось, що могло принести загибель або біду. Саме трепетна дбайливість настільки детального викладу кожного розглянутого факту вселила Річарду відчуття, що хто б не писав цю книгу, він був дуже обережний у кожному слові. Як ніби йшов по тонкому льоду, що тріщав під ногами, і кожної миті лід міг проломитися.
Не бажаючи сповільнювати просування маленького загону, Річард робив переклад книги, їдучи на возі. Прислівники трохи відрізнялися від таких же в древнєд'харіанській мові, якою він звик читати, тому читання йшло повільно. До того ж візок постійно підстрибував на кожному вибої. Лорд Рал не знав, чи дасть книга з часом відповіді на мучать його питання, але прямо зараз його мучила боязнь пропустити що-небудь важливе. Річард, не роздумуючи, перегорнув би частину сторінок, не читаючи. Але минулий досвід підказував, що таким чином він скоріше втратить час, аніж збереже. Якщо не скласти повну і всебічну картину, можна прийти до помилкових і небезпечних висновків. А це може коштувати життя йому і тим, кого він любить. Так що Річард вперто продовжував читати.
Після важкого дня, проведеного в сидінні над книгою, у нього жорстоко розболілася голова. Вже кілька днів болі не мучили його, а зараз, як ніби намагаючись надолужити згаяне, знову немилосердно накинулися. Річард не зізнався Келен в тому, наскільки сильно його турбує, чи зможуть вони дістатися до колодязя Сильфіди в Танімурі. Будучи занурений у читання, він в той же час напружував усі свої сили, намагаючись знайти рішення.
Коли він прийшов до висновку, що причиною болю є дар, з'явилося ниюче відчуття, що джерело болю таїться всередині його власного тіла. Річард побоювався, що провиною всьому — те особливе урівноваження, яке поки йому недоступно. Одного разу, залишившись один, він навіть почав медитувати, зосередившись на дарі, як колись вчили його Сестри. Але медитація не допомогла.
Скоро стемніє, і їм потрібно буде зупинитися на нічліг. З тих пір як місцевість змінилася, знайти місце для стоянки стало непростим завданням. За кожним поворотом зустрічалася пара непомітних куточків, де, чекаючи їх, могла залягти ціла армія. Птахи як і раніше тінню літали над ними, а значить, був хтось, хто знав про їх пересування в найдрібніших деталях. Річарду було необхідно добре відпочити й обміркувати прочитане. Крім того, він хотів особисто перевірити околиці.
Увагу Річарда відволікло сімейство перепелів: кілька пташенят квапилися перебігти відкриту ділянку землі. Вони бігли один за іншим по гравію, в той час як батько, забравшись на камінь, стежив за ними. Через кілька секунд пташки зникли в чагарнику, знову ставши невидимими.
Низькі чахлі сосни почали покривати схили пагорбів, ярки і кам'янисті підніжжя гір. Далі, на найближчих схилах, у безлічі росли ялини. Низини, недоступні для поривів вітру, суцільно заросли чагарником. Де-не-де худа травичка покривала землю.
Річард обтер піт з чола. Він сподівався, що з заходом сонця повітря стане трохи прохолодніше. Воїн йшов уздовж висохлого русла в укритті двох пагорбів. Він потягнув ремінь міха, збираючись ковтнути води, коли якийсь майже невловимий рух на дальньому схилі пагорба привернув його увагу.
Річард притиснувся до скелі, щоб залишитися непоміченим. Обережно визирнувши, він побачив чоловіка, що спускався по щебеню. Гучне відлуння скриплячого під ногами гравію і каменів, що котилися по схилу, розносилося по всій ущелині.
Річард знав, що як тільки вони покинуть мертву пустелю, їм зустрінуться люди. Тому він змусив усіх своїх супутників переодягнутися і змінити чорні шати кочівників пустелі на невибагливий дорожній одяг. Але, хоча на ньому були темні штани і проста сорочка, меч на боці навряд чи можна було назвати непомітним. Келен також переодяглася в скромний одяг, який зазвичай носила в Старому світі біднота. Але і у випадку з Келен маскування була абияким — неможливо було приховати її горду поставу і волосся. Коли зелені очі Матері-Сповідниці зупинялися на людях, у тих виникало непереборне бажання впасти на коліна і схилити голови. При цьому ніякого значення не мало, в чому була одягнена Келен; навіть у лахмітті вона виглядала приголомшливо велично.
Безсумнівно, Імператор Джеган розіслав по всьому світу обіцянки такої щедрої нагороди за їх упіймання, що пропозиція повинна здаватися привабливою навіть ворогам соноходця. Але для багатьох жителів Старого світу продовження життя під нелюдським управлінням Джегана є нестерпним, і в порівнянні з цим жахом будь-яка сума буде занадто мала. Так що, незважаючи на обіцяну нагороду, багато людей жадають вільного життя і готові боротися заради нього.
У проблеми безпеки був ще один підводний камінь — узи Правителя Рала з народом Д'Хари. За допомогою цього стародавнього магічного зв'язку, створеного предками Річарда, д'харіанці могли відчувати, де знаходиться лорд Рал. А значить, знаючи про це, і Імперський Орден теж міг виявити Річарда. Вороги могли брати і катувати будь-якого д'харіанця і таким чином дізнатися про місцезнаходження їх повелителя. І якщо один не видасть, кати не зупиняться і будуть катувати інших, поки не доб'ються свого.
Річард спостерігав, як мандрівник спустився з пагорба і пішов по кам'янистому ярку. Праворуч від Річарда віз і коні піднімали довгий хвіст пилу. Саме до них і прямував незнайомець.
З такої відстані Річард засумнівався, що цей чоловік солдат регулярної армії. Несхоже було і на те, що він в розвідці, в не рідний йому країні; та й осередків повстання проти правління Імперського Ордена поблизу не було. У солдата не було би ніякої причини відправитися в шлях по безлюдній місцевості. Ось тому подорожній і вибрав цю дорогу, прямуючи на схід до гір, перш ніж звернути до них трохи північніше.
Можливо, Орден дізнався про узи, і зараз Річарда шукає ціла армія. Якщо прибулець солдат, то скоро тут їх буде так само багато, як мурашок, повзаючих по пагорбах.
Річард забрався на невисокий кам'янистий виступ і ліг на живіт. Коли чоловік підійшов ближче, стало видно, що він молодий, близько тридцяти, худорлявої статури і зовсім не схожий на солдата. По тому, як він спотикався, було помітно, що або подорожній зовсім не знає цієї місцевості, або взагалі не звик подорожувати. Дивлячись на втомлену ходу незнайомця, що брів ледве не зачіпаючи нога за ногу по нерівній, кам'янистій стежці, неможливо було уявити його таким, що йде твердим кроком.
Чоловік зупинився, побачивши візок. Важко дихаючи після спуску, він швидко пригладив густе світле волосся і, нахилившись, сперся руками на коліна, переводячи подих.
Коли незнайомець випростався і, хрустячи піском і камінням, пішов далі, Річард зісковзнув з каменю. Ховаючись за кущами і низенькими соснами, він непомітно пішов за ним. Час від часу, коли відчував, що підійшов занадто близько, Річард зупинявся, прислухаючись до важких кроків і утрудненого дихання подорожнього.
Обережно визирнувши з-за стоячої окремо скелі висотою в добрих шістдесят футів, Річард виявив, що ухитрився підібратися до незнайомця дуже близько, а той його й досі не виявив. Безшумно пересунувшись від сосни до валуна, воїн обігнав підозрілого подорожнього і зайняв позицію, сховавшись на дорозі попереду нього.
Нерухомий, немов камінь, на вершині червонуватої скелі, Річард прислухався до хрускоту кроків, які наближалися. Він чув, як чоловік тяжко дихає, як чіпляється пальцями за гострі виступи, перебираючись через каміння.
Коли відстань стало не більше шести футів, Річард виступив на стежку.
Незнайомець мимоволі відкрив рот і відступив назад.
Річард, навпаки, зовні ніяк не відреагував на зустріч, але відчув, як магія меча скипає гнівом в його жилах. Але майже відразу Річард відчув, що спалах люті йде на спад. Магія меча як би вимкнула сигнал «Небезпека!», Повідомляючи господареві «Все спокійно!». Таке коливання, швидше за все, означало, що незнайомець не становив загрози.
