Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Кожен дюйм вимагав значних зусиль і, здавалося, займав цілу вічність. Світ став неможливо густим, і примусив все зупинитися.
У проході, прямо позаду Зедда і інших, біля основи сходів, пляма з'явилася знову, висячи в повітрі над кам'яною підлогою. Обриси тепер походили на жінку в чорній сукні, що пливе під водою.
Навіть посеред наростаючого жаху, Ніккі знайшла цей екзотичний вид незвично чарівним. Після того як зловмисниця минула групу Зедда, вони, як і раніше, наче намальовані на картині, завмерли на пів-кроці до першої сходинки сходів.
Жорстке темне волосся жінки, мляво хитаючись, ніби у воді, обрамляло контур її блідого обличчя. Вільний покрив чорної сукні теж коливався, немов знаходився у воді. Посеред всіх цих завихрень чорного плаття і волосся, сама жінка здавалася нерухомою.
Зовні це було схоже як ніби вона пливе в темній воді. Потім вона знову зникла. Ні, не під воду, здогадалася Ніккі. В Сильфіду.
Ніккі теж відчувала себе ніби в ній. Це було тим самим дивним, потойбічним, підвішеним відчуттям дрейфу. З одного боку все було неможливо повільним і в той же самий час блискавично швидким.
Фігура раптово з'явилася знову, цього разу вже ближче.
Ніккі спробувала покликати силу, але не змогла. Вона спробувала підняти руки і накинути мережу, але вона перебувала в дуже повільному дрейфі. Їй уявилося, що у неї піде цілий день лише на те, щоб підняти руки вгору.
Виблискуючі іскорки світла спалахнули і замерехтіли в просторі між Ніккі і групою Зедда. Ніккі зрозуміла — чарівник застосував магію. Але прямована дія його магії перервалося надто далеко від непрошеного гостя.
Навіть притому, що недовгий потік сили потух, не принісши ніякого ефекту, Ніккі була здивована тим, що Зедду взагалі вдалося запалити його. Її подібна спроба взагалі не дала ніякого результату.
Темна тканина, що колихалася, немов справді була під водою, продрейфувала через передпокій. Звивні примари і тіні вилися навколо неї і продовжували рухатися так само повільно. Фігура і не йшла, і не бігла. Вона ковзала, пливла, текла, і при цьому практично не рухалась всередині ніби пливучої у воді тканини сукні.
Потім все зникло.
Через мить вона з'явилася знову, тепер вже набагато ближче. Немов у привида, шкіра обтягувала її худе обличчя, виглядало так, ніби сонячне світло ніколи не торкалося до неї. Безладний клубок невагомого чорного волосся звивався разом з чорною сукнею.
Ніккі ніколи не зустрічала чогось подібного, що могло так сильно дезорієнтувати. Вона відчувала, ніби тоне. Паніка нахлинула на неї, коли вона відчула, що не в змозі вдихнути глибше, коли спробувала набрати необхідну кількість повітря. Її палаючі легені були не здатні працювати швидше, ніж все інше в неї.
Варто було Ніккі зосередити свій погляд, як фігура жінки зникала. Їй прийшла думка, що її очі теж рухаються занадто повільно. Передпокій знову спорожнів. Здавалося, що вона не могла утримати рух в фокусі зору.
Нікки подумалося, що можливо вона зіткнулася і занурилася в якусь галюцинацію, створену її заклинаннями над владою Одена. Вона міркувала, чи могло це бути якимось наслідком заклинань. А може, сам Оден прийшов розрахуватися за її втручання в такі заборонені сили.
Швидше за все, так і є — вона щось породила після цього небезпечного звернення до магії.
Жінка з'явилася знову, немов пропливаючи в похмурій глибині, вона несподівано з'явилася і виринула з темної безодні поруч. Цього разу Ніккі ясно могла бачити суворі, кістляві риси обличчя.
Блідо-блакитні очі втупилися в Ніккі так, немов нічого іншого в цьому світі не існувало. Цей допитливий погляд проник в саму глибину душі Ніккі, визвавши крижаний страх.
Очі жінки були настільки блідими, що здавалося, ніби вона сліпа, але Ніккі знала, що ця жінка могла прекрасно бачити не тільки на світлі, але і в самій чорній печері або під горою, куди ніколи не проникало денне світло і ніколи не торкалося її лиця.
Жінка посміхнулася настільки злісною усмішкою, якої Ніккі ніколи не бачила. Це була посмішка когось, хто нічого не боявся, але любив викликати страх в інших; жінка, яка знала, що зараз тримала все у своїй владі. Це посмішка викликала у Ніккі тиху дрож.
Знову жінка зникла. На деякій відстані чергова спроба чарівництва Зедда спалахнула і стисло розбризкалася, після чого згасла.
Ніккі щосили намагалася рухатися, але світ був занадто тягучим, таким, який бував у страшних снах, снах, в яких вона намагалася зрушити з місця, але була просто не здатна поворухнутись, незважаючи на всі прикладені зусилля.
Такими були сни, в яких вона намагалася втекти від Джегана. Він був завжди близько, наганяв її, схоплював її. Він був подібний самій смерті, повний рішучості застосувати саму неймовірну жорстокість, коли наздожене її.
Їй завжди відчайдушно хотілося втекти в тих снах, але, незважаючи на неймовірні зусилля, її ноги відмовлялися хоч трохи прискорити темп. Ті сни завжди приводили її в стан найстрашнішої паніки. То були сни, в яких смерть була настільки реальною, що вона могла відчути присмак жаху.
Одного разу вона занурилася в подібний сон в таборі, коли Річард був там. Він розбудив її, розпитуючи, що скоїлося. Вона захлиналася сльозами, переказуючи йому той кошмар. Він, немов чашу, обхопив долонями її обличчя і нашіптував їй, що це всього лише сон, і з нею все буде гаразд.
Вона б віддала все що завгодно, щоб опинитися в обіймах його рук і щоб він сказав, що вона в безпеці — але він не зробив цього. І все ж, його долоні на її обличчі, дві долоні, що торкалися її і його ніжні слова, його співчуття, принесли ту втіху, яка втихомирила її жах.
Але тепер це був не сон. Ніккі спробувала набрати повітря і покликати Зедда, але все марно. Вона пробувала викликати свій Хань, свій Дар, але була не в змозі звернутися до них. Немов її Дар був неймовірно вертким, в той час, як вона була неймовірно неповоротка. Цю пару не зчепити разом.
Жінка, з блідим кольором плоті, як у недавнього мерця, з волоссям і платтям такими ж чорними, як світ мертвих, раптово опинилася поруч, прямо перед Ніккі.
Рука жінки виплила, проступила крізь вир чорної тканини. Висохла плоть, яка сильно обтягувала її суглоби, підкреслювала скелет під нею. Її костисті пальці доторкнулися до нижньої сторони підборіддя Ніккі. Це був гордовитий дотик, акт зарозумілого тріумфу.
Після цього дотику, Ніккі відчула, що вібрація у неї в грудей може рознести її на шматки.
Жінка засміялася замогильним, повільним, булькаючим водою сміхом, який відгукнувся болючою луною в кам'яних залах Башти.
Ніккі не сумнівалася у намірах цієї жінки, зрозуміла, з якою метою вона з'явилася сюди. Ніккі відчайдушно спробувала запалити свою силу і спробувати захопити жінку, зробити стрімкий випад, зробити хоч що-небудь, щоб зупинити її, але все було марно.
Її сила була неймовірно недосяжна, потріскуючи настільки далеко, що потрібна була недосяжна вічність, щоб дістатися до неї.
Коли кістлявий палець прослизнув по довжині дуги підборіддя Ніккі, жінка пішла далі, м'яко занурюючись назад у темні глибини.
В черговий раз, коли вона знову з'явилася, вона була позаду оббитих міддю дверей і, значить, прямувала в кімнату зі скринькою. Жінка продрейфувала через двері, не торкаючись землі; її плаття лише злегка коливалося навколо неї.
Знову вона зникла з фокусу зору Ніккі. А коли з'явилася в черговий раз, вона перебувала між кімнатою і Ніккі. В її руках була скринька Одена…
Як тільки той жахливий сміх луною проник у свідомість Ніккі, світ поринув в морок.
Рейчел поняття не мала, чий це кінь, її це особливо і не турбувало. Але зараз кінь припав би їй до речі.
Рейчел бігла всю ніч, і сили її були на кінці. Вона не зупинялася ні на хвилину, для того, щоб замислитися, навіщо їй необхідно саме втікати.
Вона не надавала цьому особливого значення. Було важливо лише одне: вона повинна продовжувати рухатися вперед. Необхідно поквапитися і постаратися не зменшувати темп.
