Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Рейчел не відчувала себе переможцем сутички, але зате вона відчула знову охопилу її з новою силою необхідність поспішати. Потрібно обов'язково скакати на південний захід, тепер у неї є кінь.
Рейчел повернула кобилу до струмка, щоб поскакати далі по вологій трав'янистій місцевості. Ліс оточував їх з усіх боків, вони скакали по скошеній траві біля мілководдя.
Імперець залишився далеко позаду. Кобила скакала вперед вздовж струмка, і бризки летіли на всі боки. Галька на березі схоже їй не заважала.
Чейз розповідав Рейчел, що вода — відмінний спосіб приховати сліди.
Кожен стрімкий крок був ще одним кроком опинитися ближче до мети, і це було єдине, що було важливим.
Коли Імперський солдат, проходячи мимо, почав кидати зварені круто яйця в бік фургонів, Річард постарався докласти максимум зусиль, щоб відловити їх як можна більше, перш ніж ті впадуть.
Потім він почав правою рукою згрібати з землі яйця, які так і не вдалося зловити, складаючи їх в символічне козуб, створений з зігнутої+ лівої руки. Зібравши все, він повільно поплентався до фургона, щоб сховатися від пронизливого холодного дощу.
Хоча фургон і був жалюгідним натяком на притулок, і від холоду він не рятував, але перебувати під дахом було все ж краще, ніж продовжувати стояти і мокнути від дощу.
Джонрок, зібравши свою трофейну колекцію з варених яєць, теж поспішив назад до задньої частини фургона, волочачи ланцюг перед собою.
— Знову яйця, — розчаровано пробурмотів Джонрок — Вони тільки й знають, що годують нас цими яйцями!
— Могло бути й гірше, — прокоментував Річард.
— Та вже звичайно, — здивувався Джонрок, абсолютно незадоволений своєю новою дієтою.
Річард усередині протирав варені яйця об штанини, намагаючись очистити шкарлупу від налиплого бруду.
— Ну, наприклад, вони могли б згодувати нам Йорка.
Джонрок кинув несхвальний погляд у бік Річарда.
— Йорка?
— Той гравець у команді, який зламав собі ногу, — сказав Річард, почавши чистити від шкарлупи одне з яєць. — Його прикінчив Зміїна морда.
— Так… Йорк… — Джонрок, трохи поміркувавши, сказав — Ти дійсно думаєш, що імперці їдять людей?
Річард пильно подивився на нього.
— Коли у них закінчиться їжа, я думаю, вони не погребують покуштувати і мертвечини. Якщо вони будуть достатньо голодні, а мерців у них завжди в надлишку, то це буде реальною можливістю зібрати відмінний урожай.
— Ти думаєш, їжа у них закінчиться?
Річард знав, що незабаром у Імперського Ордена з'явиться така проблема, але не хотів говорити чому. Справа в тому, що він наказав д'харіанським солдатам не просто нищити ідучі з Старого Світу каравани з провізією, але і виключити можливість поставок їжі полчищам завойовників, які рухалися на північ, як таку.
— Я просто хочу сказати, що це було б набагато гірше, ніж їсти варені яйця.
Джонрок, змирившись, тепер дивився на здобуті варені яйця зовсім по-іншому. Заходившись умиротворено очищати яйця від шкарлупи, Джонрок змінив тему.
— Як ти думаєш, вони змусять нас грати в Джа-Ла під час дощу?
Річард, не пережовуючи, проковтнув яйце перш, ніж відповісти.
— Можливо. Але я скоріше буду рухатися, і грати, ніж сидіти тут весь день і загинатися від холоду, нічого не роблячи.
— Можливо, ти і правий, — погодився Джонрок.
— Крім того, — говорив Річард, — чим швидше ми почнемо вигравати у команд, що приходять на змагання, тим швидше ми забезпечимо собі просування вгору по турнірній таблиці, і тим швидше ми зможемо битися з командою Імператора.
Джонрок розплився в усмішці, передчуваючи такий результат. Річард не був голодний, але він знав, що потрібно змусити себе хоч трохи поїсти.
Поки вони, не кажучи ні слова, методично чистили яйця і їли, Річард спостерігав за тим, що відбувається навколо.
Навіть під час дощу табір Імперського Ордена продовжував жити своїми турботами. Гул молотів з кузень, крики суперечок серед солдатів, пронизливі вигуки, страхітливий сміх, вигуки розпоряджень — луною розносилися по табору крізь шумлячий дощ.
Величезний табір імперців розтягнувся далеко за обрій на рівнині Азеріта. Перебуваючи тут, серед них, було навіть важко уявити його реальні розміри.
Річард огледівся. Велика кількість фургонів і возів розташовувалося на околицях табору, а ближче до центру були розбиті великі намети і шатри.
Низка новоприбулих возів, запряжених мулами, тяглася далеко до горизонту, проїжджаючи крізь живу рухливу масу військ. Уздовж наметів з їжею вишикувалася жива черга з мокнучих під дощем солдатів, в надії отримати свій жалюгідний пайок.
Неподалік на високому плато височів Народний Палац. Навіть у самий похмурий похмурий день його величні стіни з високими вежами і черепичним дахом, гордовито виділялися на тлі смердючої і засмальцьованої армії, яка прийшла сюди лише з однією метою — посіяти руйнування.
Дощ лив, не перестаючи, небо було затягнуте хмарами, а над рівниною, де розташувався табір імперців, підіймалася хмара згуслого вологого повітря. Палац, який піднімався над усім цим, здавався огорнутим серпанком, загадковим і недосяжним видінням.
Час від часу густі хмари і туман повністю поглинали в собі плато, і воно зникало під сірим похмурим покривом, неначе вже вдосталь надивившись на кишаче внизу полчище, що прийшло спаплюжити його.
На високому плато атакувати палац було важко будь-якому ворогові і з будь-якого боку. Дорога до стін палацу вела наверх через прірву, і взагалі була досить вузькою для організації будь-якої серйозної атаки ззовні.
Крім цього, Річард був упевнений, що міст через прірву, що відкривав ще одну дорогу до палацу вже давно був піднятий. І навіть якщо б він був опущений, масивні високі стіни, які кільцем оточували палац, було важко подолати, а у вузькому довгому проході, що розмикав захисне кільце стін, було неможливо зібрати достатньо сил, щоб вдало його штурмувати.
У мирний час Народний Палац завжди був центром великої торгівлі і ремісництва, сюди стікалися мешканці з усієї Д'хари. Він забезпечував продовольством всіх, хто жив в окрузі. Постійний потік торговців і покупців не висихав ніколи.
Більшість народу добиралося в міський палац, піднімаючись по самому плато з внутрішньої сторони. Численні сходи і алеї дозволяли проходити великому потоку відвідувачів і торговців. Були передбачені також і просторі в'їзди для візків з кіньми і вершників.
Протягом усього підйому до палацу також було досить крамниць і наметів торговців, адже більшість народу проходило повз них по дорозі до палацу. Багато хто з відвідувачів доходили тільки до цих торгових точок та ніколи не піднімалися вище, в місто, до самого центру.
На вершині плато, як соти в бджолиному гнізді, знаходилися безліч кімнат, на будь-який смак і гаманець. Якісь із приміщень призначалися для широкого кола відвідувачів, а якісь для привілейованого.
Тут також розташовувалися казарми солдат Внутрішньої гвардії з палацової варти, тому зустріти їх було далеко не рідкістю.
Єдина проблема, з точки зору Імперського Ордена, полягала в тому, що величезні ворота, через які можна було підібратися до палацу з внутрішньої сторони, були замкнені. Вони призначалися спеціально для захисту палацу і запобігання будь-яким нападам.
А всередині за цими воротами зберігалося достатньо продовольства для того, щоб вистояти саму тривалу облогу.
На рівнинах Азеріта виявилася непотрібною стратегія правильно розташувати війська для початку наступу.
Якщо на високогір'ї в самому серці плато за стінами палацу налічувалося чимало глибоких колодязів, які могли забезпечити населення достатньою кількістю прісної води, то на території самих рівнин водних джерел, окрім як випадкового дощу, не було взагалі.
Розпалити багаття теж не представлялося можливим, зважаючи на відсутність придатної для того деревини. У довершенні всієї картини, суворі погодні умови рівнин теж залишали бажати кращого.
