Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Тепер, оскільки це вже зроблено, нам потрібно докласти максимум зусиль і простежити, щоб це спрацювало. Ми повинні зробити все можливе, щоб допомогти Річарду. Якщо він зазнає невдачі, то всі ми зазнаємо невдачі. Все життя буде приречене.
Ці слова не дуже змогли допомогти душі Ніккі, але все ж вона відчула деяке полегшення.
— Спасибі, Зедд. З твоєю допомогою, ми змусимо це спрацювати.
Він сумно хитнув головою.
— Моя допомога? Та я радше перешкода. Я всього лише хотів, щоб ти спочатку порадилася зі мною.
— Так і було, — відповіла Ніккі. — Я запитала тебе, чи довірив би ти Річарду свє життя, життя кожної істоти. Чим ще це могло бути, як не зверненням за порадою?
На сумному обличчі Зедда проступила усмішка.
— Припускаю, ти права. Цілком можливо, що комбінація заклинання Вогняного Ланцюга з забрудненням шимів вже зруйнувала мою здатність думати.
— Навіть на мить не повірю в це, Зедд. Тільки одне приходить на розум — це все через те, що ти любиш Річарда і переживаєш за нього. Я не звернулася до тебе за порадою, не так уже й важко для мене було передбачити її. А так ти сказав мені те, що я хотіла знати.
— Якщо ти заплутаєшся знову, — сказала йому Кара, — я сама замість тебе розберуся.
Зедд насупився на неї.
— Як обнадійливо.
— Добре, Ніккі поклала початок довгій історії, — сказала Кара, — але все це зовсім не так вже складно. Навіть ти, Зедд, був в змозі побачити це.
Зедд насупився.
— Що цим ти хочеш сказати?
Кара знизала одним плечем.
— Ми — сталь проти сталі. Лорд Рал — магія проти магії.
Для Кари все це здавалося не складніше якогось простого поступку. Ніккі задалася питанням, чи дійсно Морд-Сіт усвідомлювала це, лише пошкрібши по поверхні, чи вона зрозуміла всю ідею краще кого б то не було. Можливо, вона була права, і все це дійсно було не складніше її вислову.
Зедд м'яко поклав руку на плече Ніккі. Це нагадало їй про ніжний дотик Річарда.
— Хотілося б, але, незважаючи на те, що говорить Кара, це може обернутися смертю для всіх нас. Але, тим не менш, щоб у нас був шанс змусити це спрацювати, є дуже багато роботи, яку потрібно проробити. Нам потрібно допомогти Річарду. Ти і я знаємо багато про магію. Річард майже нічого не знає.
Ніккі сама собі посміхнулася.
— Він знає більше, ніж ти вважаєш, що він знає. Саме Річард розпізнав зараження в заклинанні Вогняного Ланцюга. Жоден з нас не розумів всього того значення мови символів, а Річард вивчив її самостійно. Він сам навчився розуміти стародавні малюнки, начерки й символи.
Я ніколи не вчила його того, що могло бути пов'язано з його Даром, але він часто дивував мене тим, що швидко схоплював те, що було за межами звичайного розуміння магії. Він навчив мене таким речам, яких я навіть не уявляла.
Зедд кивнув.
— І мене він теж зводить з розуму.
Рікка, інша Морд-Сіт, що жила в Замку Чарівників, просунула голову в двері.
— Зедд, я тут подумала, що ти повинен дізнатися про дещо, — вона вказала пальцем вгору. — Я була кількома поверхами вище і там ніби вибите вікно або щось в цьому роді. Доноситься дивний шум вітру.
Зедд насупив брови.
— Який шум?
Рікка вперлася руки в боки і втупилася в підлогу, обдумуючи відповідь.
— Ну не знаю, — вона знову підняла погляд, — Важко описати. Віддалено нагадує вітер, який продувається через вузький прохід.
— Завиваючий гул? — Запитав Зедд.
Рікка похитала головою.
— Ні. Більше схоже на те, як гуде вітер, коли пересипає бархани.
Ніккі глянула на вікна.
— Зараз тільки світанок. Я накинула мережу. Вітру теж ще не було.
Рікка знизала плечима.
— Тоді я не знаю, що ще це могло бути.
— Вежа іноді видає дивні шуми, коли дихає.
Рікка поморщився носик.
— Дихає?
— Ну так, — відповів чарівник. — Коли температура змінюється, от як зараз, коли ночі стають холоднішими, повітря, прямуючи вниз в тисячу кімнат, намагається просочитися звідусіль. Проходячи через звуження проходів, вітер іноді завиває в залах Замку, навіть коли зовні немає ніякого вітру.
— Ну що ж, гаразд, не буду тут більше затримуватися з цього приводу, вітер, значить вітер. Замок, напевно, дихає, — Рікка попрямувала до виходу.
— Рікка, — покликав Зедд і дочекався, поки вона не зупинилася. — А що ти робила в тому місці?
— Чейз шукає Рейчел, — Рікка відповіла через плече. — Я всього лише допомагала. А ви не бачили її, так?
Зедд похитав головою.
— Цього ранку ще ні. Останній раз я бачив її увечері, коли вона лягала в постіль.
— Гаразд, я передам Чейзу, — Рікка з хвилину роздивлялась кімнату, потім сперлася рукою об дверний отвір. — А що це за річ, що посеред столу? Цим ви всі троє схвильовані?
— Це — магічна проблема, — відповіла Кара.
Рікка тямуще кивнула.
— Магія.
— В саму точку, — підмітила Кара.
Рікка злегка ляснула долонею по двері.
— Ну, мені краще піти і знайти Рейчел до того, як її першим знайде Чейз і вичитає за те, що вона зайнялася дослідженням цього місця наодинці.
— Ця дитина — природжений щур у Замку, — зітхнув Зедд, — Іноді мені здається, що вона пізнає замок тим же… способом, що і я колись.
— Я знаю, — приєдналася Рікка, — Коли я патрулюю, я натрапляю на неї в тих місцях, в яких ніколи не сподівалася б, що вона там може опинитися.
Якось одного разу, я була переконана, що вона загубилася. А вона стверджувала, що ні. Я вирішила влаштувати їй перевірку і змусила її знайти дорогу назад. Вона довела мене до своєї кімнати, не зробивши жодного невірного повороту, потім посміхнулася й сказала: «Ну що, переконалася?»
Посміхаючись, Зедд пошкріб скроню.
— Я якось теж почув від неї таке в схожій ситуації. Діти схоплюють на льоту подібні речі. Чейз вітає її інтерес до подібних прагнень, — якщо вона буде знати, де вона — тоді вона не зможе легко заблукати. Вважаю, що саме тому я жодного разу тут не заблукав, починаючи з того моменту, як виріс тут.
Рікка повернулася іти у бік передпокою, але знову розвернулася, коли Зедд окликнув її ім'я.
— Гул вітру? — Він махнув пальцем до стелі, — Ти сказала, що це було там?
Рікка кивнула.
— Ти маєш на увазі такий строкатий передпокій, який проходить повз ряд бібліотек? Те місце, де по залу зовні кімнат розташовані кімнати для засідань?
— Саме це місце. Я перевіряла бібліотеки в пошуках Рейчел. Вона любить переглядати книги. Але, як ви сказали, можливо це було дихання Замку.
— Все б нічого, але це одне з тих місць, де не може роздаватися ніякого звуку, який би можна почути в ті моменти, коли Замок дихає. Тупики того залу не відхиляють рух повітря кудись в інше місце, не дають вступаючому повітрю переміщатися крізь щілини досить швидко, щоб видавався хоч який-небудь звук.
— Можливо, цей звук долинав з іншого віддаленого місця, а я вирішила, що джерело було в тому залі.
Зедд уперся одним кулаком в своє костистих стегно і поринув у роздуми.
— І ти кажеш, що це був схожий на стогін звук?
— Ну, тепер, коли я роздумую над цим, він мені більше нагадує рокотання.
Зедд загнув брову.
— Рокіт? — Він пройшовся по товстому килиму і просунув голову за двері і прислухався.
— Ну, не як рик тварини, — поправилася Рикка, — Швидше, як розкотистий гул. Як я вже казала — нагадує звук вітру, що переносить бархани. Ну, знаєте, чи як гул від якогось биття крил.
— Я нічого не чую, — пробурмотів Зедд.
Рікка скорчила гримасу.
— Звичайно, і я не можу почути це звідси.
Ніккі приєдналася до них і стала біля дверей.
— Тоді чому я відчуваю в грудях якусь вібрацію?
Зедд з хвилину постояв, втупившись на Ніккі.
— Може це бути пов'язане з магією шкатулки?
Ніккі знизала плечима.
— Припускаю, що можливо й так. Ніколи раніше не стикалася з деякими з тих складних заклинань. Здебільшого вони для мене були новими. Немає ніякого пояснення, якими ефектами вони можуть супроводжуватися.
