Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Всі разом обернулися.
Худа, немов тростинка, жінка в чорному розпливлася в хитрою усмішкою. Її волосся було сплутане немов звите чорне гніздо. Через безкровність її плоті і вицвілих очей вона виглядала практично як труп.
— Сікс… — видихнув Зедд.
— Ви тільки подивіться! Чи не Мати-сповідниця власною персоною до нас завітала! Ну як імператору не зрадіти, коли я і Річарда Рала з усіма разом доставлю йому, пов'язавши симпатичним бантиком.
Келен помітила, як Зедд затиснув голову руками явно від болю. Він хитнувся вбік і звалився на землю. По повітрю рознісся дзвін металу, коли Річард витягнув свій меч. Він рушив на жінку, але невидима для Келен сила різко зупинила його і відкинула назад. Меч загримів по кам'яній підлозі.
Жінка простягнула тонкий палець до Келен.
— Погана ідея, Мати-сповідниця. Не те щоб мене турбує, засмажиш ти чи ні свій власний мозок, намагаючись звернути мене в місиво, але ти набагато цінніша для мене живою.
Келен відчула біль від невидимої сили, що відкинула її назад, як і Річарда. Виснажуючий напад болю чимось скидався на біль від нашийника, але гострішим, глибоко проникаючи в її вуха. Біль накотилася такою немислимою хвилею, що її рот мимоволі відкрився. Кожен з п'ятьох позадкував і зіщулився, затискаючи свої вуха від цього болю.
— Наскільки все спростилося! — Самовдоволено захопилася Сікс, насуваючись на них, як сама смерть.
— Сікс, — пролунав суворий голос з боку дверей.
Сікс обернулася на голос, який вона очевидно визнала. І в той же момент біль зник з голови Келен. Вона зауважила, що інші теж оговталися.
— Мама… — пробелькотіла Сікс, схвильована й збентежена.
— Ти розчарувала мене, Сікс, — вимовила стара, коли пройшла всередину кімнати. — Дуже розчарувала мене.
Вона була худою і дуже скидалася на Сікс, але зсутуленою від віку. Її чорне волосся майже так само обрамляло її обличчя, але було прокреслене сивиною. І очі в неї були такого ж блякло блакитного кольору.
Сікс позадкувала на кілька кроків.
— Але я, я…
— Що ти? — Стара поставила запитання злісним тоном, що виражає роздратування. Ця жінка являла собою повелительку, яку абсолютно ніщо не страшило, і менше всього Сікс.
Сікс відступила ще на крок.
— Я не розумію…
У Келен відвисла щелепа, коли вона побачила як туго натягнута, бліда плоть обличчя Сікс і її руки… почали рухатися, як ніби закипаючи зсередини.
Сікс почала кричати від болю, її костисті руки обмацували сповзаючу плоть з особи.
— Мати, що ти хочеш?!
— Ну, це абсолютно зрозуміло, — сказала стара, підступаючи все ближче до відьмі, в той час, як та відскочила геть. — Я хочу, щоб ти померла.
У цей момент Сікс несамовито затряслася всім тілом, — її шкіра вся дрижала і була покрита судомою, виглядаючи так, немов вона відокремлювалася від закипаючих м'язів і сухожиль. Картина була такою, ніби Сікс кипіла зсередини.
Несподівано, стара схопила обвислу шкіру за шиєю Сікс. Коли Сікс почала спадати до підлоги, стара зробила потужний ривок.
Шкіра, практично одним шматком, зірвалася прямо з ураженої відьми. Вона звалилася на кам'яну підлогу, закривавленою, невпізнанною купою, що прямо так і залишилася в чорному платті, як у мішку. Це було настільки огидне видовище, яке тільки Келен могла собі уявити.
Стара, тримаючи жалюгідні залишки шкіри Сікс, посміхнулася їм.
Всі вони застигли в шоці в той момент, коли стара немов замерехтіла, а її вигляд заколихався і затріпотів. Келен здивовано втупилася на неї. Ніяка це була не стара — на її місці стояла молода і красива жінка, з довгими хвилястими темно-рудим волоссям. Її сіре, з різними відтінками, плаття лише злегка прикривало її чуттєву фігуру. Краї повітряної тканини колихалися, наче від слабкого вітерцю.
— Шота… — видихнув Річард, посмішка прорізалася на його обличчі.
Вона шпурнула закривавлену шкіру недбалої купою, а потім посміхнулася соромливою, піддражнюючою посмішкою, ступивши вперед і ніжно приклавши до його щоки іншу руку. Келен відчула, як її власне обличчя залилося червоним.
— Шота! Що ти робиш тут? — Запитав Річард.
— По всій видимості, рятую твою шкуру, — вона посміхнулася ще ширше, коли мигцем глянула на останки в чорній сукні. — Гадаю, цілком прийнятна плата для Сікс.
— Але, але… схоже, я не розумію.
— Ось те ж саме було і з Сікс, — продовжила Шота. — Вона живила ілюзії, що я помчала геть з підібраними хвостом між ніг, щоб сховатися назавжди, тремтячи від страху, що вона зможе знайти мене, — а тому вона ніяк не очікувала візиту своєї матері. Подібної речі не водилося серед її так чи інакше значущих талантів або її обмеженої уяви з тих самих пір, як вона втратила розуміння цінності матері і ніякого співчуття до тих, у кого воно було. Вона не могла уявити силу і значення таких уз, ось тому-то цей зв'язок і засліпив її. Її зв'язок з матір'ю викликав її ненависть, підсилену страхом.
Келен відчула, що її обличчя розгорілося ще сильніше, поки вона спостерігала за тим, як Шота пробігла вниз довгим покритим лаком нігтем по переду сорочки Річарда.
— Мені не до душі, коли хтось забирає те, над чим я працювала і що створювала, — прошепотіла Шота Річарду інтимним голосом. — Вона не мала ніякого права на те, що належало мені. Мені коштувало великих зусиль і часу повернути назад все те, у що вона занурила свої зрадливі щупальця на моїй території, але я справилась з цим.
— Мені здається, що тут криється щось більше, ніж це, Шота. Я думаю, що ти хотіла нам усім допомогти.
Шота ступнула убік, клацнувши пальцями в підтвердженні, коли вона повернулася спиною до Річарда.
— Скриньки знаходяться в грі. Якщо Сестри Тьми відкриють їх, дуже багато людей, які не зробили нічого поганого, загинуть. І я теж буду кинута Володареві, як шматок м'яса.
Річарду тільки й залишалося кивнути на це одкровення. Він нахилився і підняв свій меч. Він простягнув їй руків'я.
— Ось, візмись.
— Мій дорогий хлопчик, у мене немає ніякої потреби в мечі.
Келен не пам'ятала нікого, у кого міг бути такий гарний, шовковистий голос. Шота вела себе так, немов вважала, що більше нікого немає в кімнаті. За винятком тієї короткого миті, коли вона кинула швидкий, застережливий погляд на Зедда, її мигдалеподібні очі майже не відривалися від Річарда.
— Просто догоди мені і торкнися його.
Все її обличчя пом'якшало кокетливою усмішкою.
— Ну, раз ти так наполягаєш.
Її витончені пальці обвилися навколо руків'я. Раптово її очі скосилися, щоб подивитися на Келен, що стояла прямо тут, поруч з ним.
— Меч перериває триваючий в даний час ефект заклинання Вогняного Ланцюга, — пояснив Річард. — Він не в змозі повернути дію заклинання назад, але дозволяє тобі тепер бачити те, що перед тобою.
Її пильний погляд затримався на ній перш, ніж повернутися до Річарда.
— Так і є, — її голос став серйозним. — Але прямо зараз, тим не менше, кожен з нас в цій кімнаті, як ніколи, близький до того, що буде поглинений владою Одена і відданий на всю вічність Володареві смерті в підземному світі, — її пальці торкнулися обличчя Річарда. — Як я говорила тобі раніше, ти повинен перешкодити цьому статися.
— І як же я повинен зробити це?
Шота кинула нього гнівний погляд.
— Нам уже довелося це обговорити раніше, Річард. Ти — гравець. Тобі і вводити шкатулки в гру.
Річард зітхнув.
— Ми на такій немислимій віддалі від скриньок. Джеган введе їх гру задовго до того, як ми зможемо повернутися.
Шота посміхнулася йому.
— У мене тут припасений спосіб, як тобі повернутися.
— Який?
Шота вказала пальцем в небо.
— Ти можеш полетіти.
Річард скинув голову.
— Полетіти?!
— Дракон, якого Сікс зачарувала і використовувала, — на кріпосному валу.
— Дракон! — Вигукнув Зедд. — Ти чекаєш, що Річард полетить на драконі? Що за дракон?
— Сердитий.
— Сердитий? — Перепитав Річард.
— Боюся, що я не дуже хороша в ролі матері дракона, але я приручила його, — Шота знизала плечима. — Трохи, по крайній мірі.
