Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Грегорі випустив короткий видих полум'я. Поки воно клубочилося геть в чорному диму, величезні крила дракона піднялися в повітря і потім різко опустилися з величезною, але все ж витонченою, силою. Келен відчула, що вони піднялися в повітря. Відчуття було таке, ніби її шлунок перекинувся догори ногами.
Поки вони йшли крізь порожні, чудові… мармурові зали Народного Палацу, Річард зрозумів, куди всі поділися, по тому, як він чув тихе відлуння виспівування молитов, які розносилися по коридорах.
«Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.
Це була присвята лорду Ралу. В такий момент, коли їхній світ був на краю загибелі, всі в Народному Палаці пішли на посвяту, почувши дзвін дзвону. Він розумів, що настав час, коли ці люди найбільше потребували молитви, і посвята була їх способом підтвердити свої узи. Або, можливо це служило як нагадування про їх частини зобов'язань, і про те, що вони повинні були його захищати.
Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.
Річард придушив всі почуття, породжені думками про присвячення. Здавалося, він жонглював відразу тисячею думок одночасно. Він не знав, що робити. Незліченна кількість питань кружляли в його голові, і серед їх безлічі він ніяк не міг виділити найважливіші. Він не знав, з якого кінця за це взятися.
Він відчував, що не годиться на роль лорда Рала. Однак він вірив у те, що вся ця безліч проблем пов'язана один з одним, що всі вони були частинами однієї і тієї ж головоломки, і що якщо він зможе визначити основу того, що так турбує його, то все встане на свої місця.
Все що йому було потрібно — це кілька років на з'ясування причин. Але йому б ще дуже пощастило, якщо у них залишилося хоч б пару годин в запасі.
І знову він змусив свій розум повернутися до насущних проблем. Барах залишив йому повідомлення в трьохтисячолітній книзі, неписане правило, і Річард не уявляв, що воно означало. Тепер, коли до нього повернувся його дар, він знову подумки пролистав «Книгу Зниклих Тіней», але, швидше за все, це була підробка. В той час, як у Джегана був оригінал. І шкатулки.
Чому сповідниця була в центрі всього цього? Чи було це тому, що Сповідниця була центральною фігурою для шкатулок Одена, якщо використовувалася одна з копій «Книги Зниклих Тіней»? Чи це тільки його уява? Можливо, — думав він, — що сповідниця є центральною фігурою тільки тому, що Келен була сповідницею і була центром його життя?
Будь-які думки про Келен вибивали його з колії і завдавали страждань. Необхідність мовчати про те, що він так відчайдушно бажав розповісти їй, розбивала його серце. Необхідність утримуватися від того, щоб узяти її в свої обійми і поцілувати, вбивала його. Обійняти її міцніше — ось все, про що він мріяв.
Але він розумів, що якщо зруйнує стерильне поле її розуму, то будуть втрачені всі шанси відновити за допомогою магії Одена ту, ким вона була раніше. Він повинен був продовжувати здаватися стриманим і розсіяним.
Але найбільше його лякала думка про те, що пізно про це дбати, тому що Самуель вже міг порушити стерильне поле.
Він відчував, що Келен йде збоку. Він впізнавав звук її кроків, її запах, її присутність. Він то переповнювався радістю від того, що вона повернулася, то жахався майбутньої втрати її. Він повинен був припинити думати про проблему і сфокусуватися на вирішенні. Він повинен був знайти відповідь.
Якщо тільки вона існувала, ця відповідь.
«Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі».
Якщо він не знайде відповідь, всі ці люди загинуть. Але як же йому це зробити?
Він знову повернувся до думок про рішення. Він мав би відкрити скриньку Одена, щоб скасувати весь завданий збиток — це все, що йому залишалося зробити. Якщо він цього не зробить, світ життя, пошкоджений Вогняним Ланцюгом і його наслідками, втратить рівновагу. Якщо не він відкриє правильну шкатулку, то це зроблять Сестри Джегана. Але він навіть не знав, як відкрити шкатулки, не кажучи вже про те, що ними володів Джеган.
Річард нагадав собі, що, принаймні, він встиг зробити те, що було необхідно зробити, для відкриття правильної шкатулки. По крайній мірі, йому вдалася його подорож крізь завісу Підземного світу. І він зумів повернути звідти те, що необхідно. Це само по собі було проблемою, але він знайшов рішення. Тепер магія шкатулок Одена була потрібна для відновлення того, що зруйнував Вогняний Ланцюг.
Келен прийняла нову статуетку Сильної Духом, яку він зробив. Він нагадав собі, що у нього була сповідниця, якої потребував Джеган, коли ще не мав оригінала «Книги Зниклих Тіней». Сповідниця. Щось було в цьому неправильне, але він не міг зрозуміти, що саме.
Однак, він знав, що це був єдиний спосіб опинитися поруч зі скриньками Одена. Це був його єдиний шанс — звичайно, якщо він встигне знайти рішення перш, ніж Сестра Юлія відкриє одну з них.
Коли він почув шурхіт поспішних кроків, він підняв погляд і побачив Верну з Натаном, які поспішали до нього. Кара і генерал Мейфферт не відставали від них. Зедд, Том і Рікка трималися з Річардом.
Річард зупинився на мосту з прекрасного, поцяткованого прожилками зеленого мармуру, який виходив на сквер для посвяти і з'єднував широкі зали, в той час, як Верна і Натан мчали наверх. Люди внизу стояли на колінах, притиснувшись в молитві лобами до плит підлоги. Вони не підозрювали про те, що він збирався зробити.
— Річард! — Прохрипіла Верна, переводячи подих.
— Радий знову тебе бачити, — сказав Натан Річарду, також кивнувши Зедду.
— Сікс більше не проблема, — повідомив Зедд пророку.
Натан зітхнув.
— Однією проблемою менше, але боюся, що їх ще занадто багато.
Ігноруючи високого чарівника біля неї, Верна наполегливо махнула своїм дорожнімм щоденником Річарду.
— Джеган говорить, що вже молодик. Він вимагає твоєї відповіді. Він пише, що якщо не відповіси йому, наслідки тобі відомі.
Річард подивився на Натана. Пророк виглядав більш ніж похмурим. Кара і генерал Мейфферт також виглядали напруженими. Вони були безпорадними захисниками десятків тисяч людей, близьких до своєї загибелі.
Тихий спів долинав знизу.
Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.
Річард потер чоло кінчиками пальців, сковтнувши грудку в горлі. В силу багатьох причин у нього не залишалося іншого вибору. Він глянув на Верну із загрозливою рішучістю.
— Скажи Джегану, що я згоден на його умови.
Верна почервоніла.
— Ти згоден?
— Про що це ви говорите? — Поставила запитання Келен, що стояла праворуч від нього. Річард стримано зрадів ноткам владності, що повернулися в її голос. Але він проігнорував їх і попрямував прямо до Верни.
З великим зусиллям Річард зміг контролювати свій голос.
— Повідомте йому, що я здаюся, як він цього і хотів. Я згоден на його умови.
— Ти серйозно? — Верна зайшлася в гніві. — Ти хочеш, щоб я передала йому, що ми здаємося?
— Так.
— Що! — Вигукнула Келен, смикнувши його за рукав сорочки, щоб розвернути до себе. — Ти не можеш здатися йому.
— Я повинен. Це єдиний спосіб уберегти всіх людей тут від тортур і смерті. Якщо я здам палац, він збереже їм життя.
— І ти так просто збираєшся повірити Джегану на слово? — Зажадала відповіді Келен.
