Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
Робота над технотрилером «Бот» завершилась на початку весни 2012-го, проте я не ризикнув відразу по тому «відкопувати» «Тверди¬ню».
Натомість взявся за «Бразиліаду» — третю частину «Навіжених» (просто відчуваю, як у доброї половини тих, хто читає ці слова, зриваються
з-поміж щільно стулених губ притишені прокляття... тер¬піння, брати й сестри, все буде...). 2
5 вересня 2012 відбулось перше публічне представлення «Бота», і вже через два дні я отримав перші відгуки. Хороші.
Протягом двох тижнів через РасеЬоок, ВКонтакті й електронну пошту мені прислали більше відгуків, ніж за всі попере¬дні книги разом узяті, і я усвідомив,
що народ «преться» від того ж, що й я. Народ вимагає нові трилери. Я відкривав файл з рукописом «Бразиліади», але не міг втулити жодного нового слова.
І тоді я вирі¬шив, що настав час повертатися до «Твердині».
Перерва— а це велика рідкість пішла на користь. З шістдеся¬ти сторінок першого варіанту в книзі, що ви її тримаєте в руках, не лишилося майже нічого. Єдине, що я взяв з тієї версії, — розповідь Ґун- нара Левку й Семену. Решту після критичної переоцінки переробив.
Звідки з’явилась ідея роману? Книг про подорожі, про пошуки чо¬гось у далекому десь існує чимало, і задумка «Твердині» виросла не з бажання написати роман про похід п’ятьох студентів у джунглі Пе¬ру, а з необхідності поділитися власними думками про альтернативну історію древнього світу. Базисом для «Твердині» стала моя непохит¬на віра в те, що задовго до інків у Перу жила невідома нам і в той же час надзвичайно розвинута цивілізація. Ця віра зародилась після по¬їздок до Мексики (2008) й Перу (2009) і остаточно викристалізува¬лась після мандрів Ліваном (2010). Я веду до того, що аргументи, ви¬кладені Гуннаром Іверсому барі на Гамла-стані, є моїми аргументами, і я в них вірю. Історія доколумбових цивілізацій Південної Америки зовсім не така, якою її змальовують у підручниках. Більшість істори¬ків ігнорують подібні ідеї, вважаючи їх псевдонауковими. Але чорт за¬бирай, з’їздьте в Баальбек у Лівані, погляньте на тисячотонні блоки трилітона і... просто ввімкніть логіку! Поворушіть мізками! І тоді ви зрозумієте, що таке справжня Псевдонаука.
За звичкою (і з умислом) я максимально наситив текст описами реальних місць, подій чи об’єктів, настільки щільно зшиваючи вигадку й дійсність, наскільки це можливо. Пуерто-Мальдонадо, хостел і клі¬ніка в Куско, історія про викуп Атауальпи, бруґмансія, факти про ком¬панію «Blackwater», «Wirstroms Irish Pub», вілла архітектора Бенг- та —- усе це справжнє. Будете здивовані, але навіть рудобородий тіті існує. Якщо не помиляюсь, цей вид офіційно відкрили у 2008 році, і мавпочкам дійсно загрожує зникнення. Єдина річ, при описах якої я користувався фантазією, — це ліси Мадре-де-Діос. Я ніколи не був у Мадре-де-Діос, я навіть не наближався до них (собі на виправдан¬ня зазначу, що мало хто був, а з тих, хто був, далеко не всі поверта¬лись, щоб поділитися враженнями). Через це я змальовував джунглі такими, якими бачив їх на півдні Мексики біля руїн Яшчілану, в Ек¬вадорі (містечко Пуйо за Андами) та у Бразилії (Пантанал),
Під час роботи над «Твердинею» професійних консультантів у мене не було. Усією необхідною інформацією я володів особисто або знав, де її шукати.
Попри це чимало людей так чи інакше доклали руку до створення книги.
Щонайперше я дякую Світлані Скляр, Івану Лопатченку та всім працівникам видавництва «Клуб Сімейного Дозвілля», котрі працювали над «Твердинею» і продовжують працювати, просу¬ваючи книгу.
Хочу сказати спасибі своїм рідерам людям, які, не пожалкував¬ши часу, вичитували сиру 2-у чернетку і давали зауваження, таким чи ¬ном роблячи історію кращою. Отож, спасибі Тетяні Кучерук, Юлі^ Мендель, Тетяні Моцак, Анастасії Євдокимові%Святрславу Щрадо, Олексію ГІомеренку, Олександру Живолупу, Владиславу Завадсько- му, Олександру «Sanchos Rodrigcz’y» В’юну, а також Олен} Лєсови- ковій. Пробачте, якщо когось забув. Я не навмисно.
Окрема (не пов’язана безпосередньо з «Твердинею» ) подяка Юлії Сандаковій, Віктору Романюку і згаданій вище Юлії Мендель. Ви зна¬єте, за що...
У буклетах ліцензійних альбомів відомих ро к-гуртів завжди є .окрема сторінка, на якій учасники групи, сиплють подяками так званій road crew1, команді людей, що допомагала підчас промо-туру на підтрим¬ку попереднього альбому. Мій попередній роман — технотрилер «Бот» став для мене особливим у багатьох аспектах, та найго¬ловніше, мабуть, у тому, що з презентаціями на його підтримку я об’їхав майже всю Україну, Київ, Харків, Львів, Рівне, Кіровоград, Черкаси, Луцьк, Чернівці, Вінниця, Житомир, Суми, Гоща, Полтава, Тернопіль, Одеса, Обухів, Ніжин, Бакша, Івано-Франківськ, Дубно, Остріг, Конотоп, Дрогобич, Рожище, І Іововолинськ, Котовськ... На сьогодні я можу з певністю стверджувати, що «ВОТ PROMO TOUR 2012/13» є найбільшим промо-туром на підтримку однієї книги за весь час існування сучасної української літератури. Що я можу сказати... Це чудовий досвід! Не буду лукавити: чудово проведений час! Звісно, траплялись тижні, протягом яких я двічі перетинав країну із заходу на схід та з півночі на південь і всі ночі з понеділка по суботу проводив у потягах. Та поза цим були десятки вдалих презентацій, сотні пар очей, котрі в якийсь момент починали мерехтіти в унісон з моїми, до¬вгі години розмов після виступів і запашний віскі, що вбирав тепло долоні через келих. Не згадаю, в якому точно місті, чи то в Кіровогра¬ді, чи в Черкасах, я раптом подумав, що якби люди могли за бажан¬ням проектувати власний рай, то я хотів би, щоб мій рай був саме,та¬ким: зранку —, наплічник з книжками за плечима, ввечері — повна зала читачів, а вночі — приємна втома,-захриплий голос і розхитане крісло у пропахлому чадним газом рейсовому автобусі, що мчить
1 Дорожня команда (англ. ).
наввипередки з моїми думками до наступного міста, тіпаючись на укра-їнських дорогах і розганяючи фарами пітьму. Та нині мова не про те Я розумію, що настільки масштабний тур був би неможливий без сприяння чудових людей, які, незважаючи на навчання/роботу/сім’ю, брались за організацію презентацій: шукали зали, робили рекламу й анонси, стягували пресу, збирали людей. У певну мить я спіймав се¬бе на думці, що обов’язково мушу написати ці рядки, згадавши всіх у післямові до «Твердині». Ще взимку, задовго до завершення рома¬ну, спробував підрахувати і розгубився, збагнувши наскільки їх бага¬то. Довелося завести Excel-файл, аби нікого не забути.
Отож, нижче я подаю список моєї road, crew — список людей, які протягом минулого року допомагали мені втілювати мрії в життя. Де¬які з них були задіяні в організації виступів, у когось я ночував перед тим, як їхати далі, а хтось просто підіймав мені настрій, віддаючи, пев¬но, найдорожче — власний час і посмішку.
Я пам’ятаю кожного з вас.
Я ціную все, що ви зробили й робите.
І я вам ДЯКУЮ!
BOT PHROMO TOUR 2012/13 HOAD CHEW
Оксана Галушка Юля Салінович Олександра Лиманюк Сергій Твардовський
Зоряна Биндас, Віталій Кічак та Оксана Балуцька Олександр Вешелені Іванка Березюк Світлана Ніколіна
Людмила Коваленко, Марина Копаниця Ігор Зарудко, Іван Лопатченко Юрій Пивоваренко, Ольга Філь Марічка Лавринів
Олексій ПомереНко, Марина Померенко, Андрій Померенко
Аліна Жабокрицька
Діана Нагірна, Ната Коваль
Валя Стельмах, Микола Чабанчук
Марина Лібанова
Богдан Ковальчук
Артем Дубовик, Оксана Дубовик
Катя Гончарова
Тимур Тимченко, Марк Огілачко, Аня Невірковець, Віка «Дико¬браз» ,
Михайло Гарасим
Сашко О^ченко, Людмила Фіть
Таня Кучерук
. Оксана та Мирослава Романюк Ді.ма Деменко . Сергій Нрь.кохат Олексій Сірук Ніка Колонюк Сашко Топорівський і Ко Людмила, Гребенюк Віктор Зуєв
Я певен, ви тримаєте цю книгу в руках і,усвідомлюєте, що я повертаюсь на дорогу. А тому я не прощаюсь, я кажу — скоро побачимось, чуваки! ©
Насамкінець я дякую Тобі, мій Читачу, за те, що прочитав цю книгу. Сподіваюсь. Тобі сдодобалась моя історія. І, вірю, що Ти чекати¬меш наступну з і щебільшим нетерпінням...’
