Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
Майже одночасно з конвертопланами з ґрунтового летовища біля Пуерто-Мальдонадо здійнялись у повітря шість військових гелікопте¬рів «Мі-25». Ледь позадиравши тупі носи, вони помчали над сельвою на північ — назустріч американським «V-22 Osprey».
CLXXX
7 вересня 2012 року. 10:01 [UTC—5] Паїтіті
Джейсон Х’юз-Коулман сидів, підклавши ноги під себе, спиною до великої піраміди і лицем до джунглів. За дві години він ще вісім ра¬зів піднімався й спускався до підземелля, перетягнувши й розклав¬ши по галереях кількадесят кілограм пластикової вибухівки. Через тяжку фізичну роботу погано оброблена рана на плечі почала кро- вити, м’язи довкола палали вогнем, проте Джейсон знав, що це вже не має значення.
Ніщо більше не мало значення.
Американець поставив усі таймери на 10:30, але не збирався до-жидатись вибухів. Він знав, де розташовувати С4, — у щілинах най-більших монолітів, уздовж найтонших бокових стін, в кавернах, які лишились після сколювання зразків граніту, —а тому не сумнівав¬ся, що Твердиня не вистоїть. І попри це ризикувати не хотів. Хай яки¬ми сильними будуть вибухи, він може вижити. А жити Джейсон біль¬ше не хотів.
Рудий мав рацію: Паїтіті — не єдине таке місце. На острові Тонгатапу є конструкція з трьох мегалітів під назвою Хаамонга-а-Мауї (Ноша Мауї), котра, як і Твердиня, має невідоме походження. От тільки Хаамонга-а-Мауї — це піщинка у порівнянні з громадою Па¬їтіті. Що гірше— на каменях у Тонгатапу немає написів. Максимум, що Джейсону вдасться добути — кілька аномальних зразків, завбіль¬шки з квасолину кожен, які ні на йоту не наблизять його до розгад¬ки. Сьома загинув, менш ніж через півгодини щезнуть усі написи в надрах Твердині (Джейсон навіть не думав над тим, щоб залишити їх), перестане існувати Чорна кімната. Все, чому він присвятив останні двадцять років життя, швидко і невідворотно котилося під три чорти, все, що мало сенс і примушувало сивочолого почуватись особливим (врешті решт — Обраним), провалювалось у прірву.
Джейсон міцніше стиснув шорстку і теплу на дотик рукоятку «Glock’а». Підставивши дуло під нижню щелепу, він якийсь час ви¬тріщався на крони дерев, які ледь ворушились під подмухами воло¬гого вітру, і думав про те, з чого все почалося. Коли все пішло на¬вкосяка? Коди п’ятеро затятих, студентів висадились біля Голови Папуги? Коли його люди прогавили Яна Фідлера? Ні. Все почалося за багато років до цього, коли він дозволив Гуннару піти.
«Клятий шведський маляр...»
Чи варто було взагалі починати проект? Зараз сивочолому зда¬валось, що він з самого початку знав, що наприкінці його чекає фі¬аско. Банальне правило, котре Джейсон сотні разів чув протягом життя і котрим тисячі разів легковажив: не варто братися за те, що не можеш втримати. Не зазіхай на речі, котрі не в змозі захистити, будь то жінка, великий бізнес чи... Твердиня. «Дивно, — думав він, — що розуміння прописних життєвих істин приходить ось так — в «епохальну» мить, коли ти сидиш, підпираючи підгорля дулом «Сіоск’а»,, і коли всі без винятку життєві істини безповоротно втра¬чають сенс”.
Чоловік кволо посміхнувся і напружив палець, готуючись натисну¬ти спусковий гачок, і зненацька почув шум. Лопаті. Турбогвинтовий двигун. Багато турбогвинтових двигунів.
«Перуанські гелікоптери?» — зринув у голові байдужий здогад. Проте звук видавався інакшим., крім того, він надходив із заходу.
Джейсон повернув голову наліво і зразу помітив два ряди сірих то¬чок, розсипаних по бірюзовому небу. ;
«Що за чорт?» Рука з пістолетом несвідомо опустилася. Вони не можуть летіти з того боку.
Х’юз-Коулман чекав, спостерігаючи за наближенням літальних’ апаратів. Ось перші з них підібрались зовсім близько і стали сповілкщ нюватись, аж поки не зависли на одному місці. Джейсон ніколи не ба-?і чив конвертопланів, але меткий розум миттю розкусив принцип дії за4| гадкових машинерій. щЩ Мазефакери.
Він стулив брови докупи, водночас і обурюючись, І захоплюючись співвітчизниками. Усвідомлюючи, що морські піхотинці в найближчі’ дві хвилини висадяться на терасу і візьмуть її під контроль, чоловік рвд| ко впер дуло пістолета в м’якоть під щелепою, якраз над Кадиком.
У цей час із переднього «У-22» заскрипів гучномовець.
—Говорить майор ВМС США Джеффрі Лонґ! — Рев моторів затушовував голос, але Джейсон усе одно розумів слова. — Сер, Про¬шу вас покласти зброю на землю і підняти руки над головою.
—А якщо я не послухаюся, що ви зробите? — вищирився Джей- ’ сон. — Пристрелите мене? -— І натиснув на спусковий гачок.
Куля прошила голову наскрізь, пошматувавши мозок. Х’юз-Коулман загинув миттєво, завалившись набік, немов маріонетка, якій підрізані ли нитки, що ними ляльковод утримував її вертикально.
Джеффрі Лонґ прикусив губу і стиха вилаявся. Хороший початок.
Шеренга перших конвертопланів перелетіла руїни і знизилась над сельвою, обираючи місце для тимчасового табору (хоча, дивлячись на розгромлену терасу, майор Джеффрі Лонґ здогадувався, що необхш ність у таборі відпадає). Два «У-22» наблизились до західного краю терасу, готуючись висадити морських піхотинців.
У цей момент в надрах Твердині прогуркотав перший вибух.
Тераса задвигтіла, наче під час землетрусу. Майор скомандував припинити висадку, та було вже пізно. Низка нових вибухів примуси¬ла кам’яну громадину вібрувати. Раптово центральна частина прова¬лилась (піраміда схилилась набік, немов покинута дитяча іграшка), випустивши в небо хмару диму, вогню й розпеченого кам’яного пилу. З боків Твердині раз за разом, подібно до сонячних протуберанців, ви¬ривались язики розкошланого полум’я. Один із зарядів розірвав на шматки західну частину двох верхніх рівнів. Тераса вибухнула хмарою кам’яних уламків, яка зачепила лівий двигун найближчого конверто- плана.
—Назад! Назад! — кричав майор Лонґ по рації. — Набирайте ви¬соту.
Рій розпеченого каміння шрапнеллю протнув двигун, спинивши йо¬го майже миттєво. Правий двигун пошкодженого «У-22» продовжував працювати. Конвертоплан повело вліво, він круто завалився на ліве крило, перекинувся і через секунду шугонув у роззявлену пащу кратера, що утворився на тому місці, де хвилину назад здіймалась ве¬лика піраміда.
Цього разу майор не лаявся. Побліднувши, він спостерігав, як два¬дцять шість чоловік з ввіреного йому загону загинули, розтанувши се¬ред розплавленого каміння. Решта «У-22» поспішливо віддалились’ на безпечну віддаль. В ефірі запанувала тиша. Двісті спецназівців, прикипівши до ілюмінаторів, похмуро спостерігали, як загадкові руї¬ни, які миттєвість тому велично здіймались на нетрищами, перетво¬рюються на купу почорнілого каміння, схожу на згарище після веле¬тенського багаття...
Р. S.
СLХХХІ
Після 7 вересня 2012 року Левко нікому не розповідав про Паїтіті Останнім, ідо доконало хлопця, стала звістка про зникнення Яна Фід- лера. Прилетівши до Києва,, українець подзвонив чеху, збираючися розповісти про той кошмар, На який обернулась поїздка. Не додзво^| нивщись на мобільний, він зателефонував на міський номер до будин¬ку Ніколаса Фідлера, від якого довідався, що його небіж зник безвь. сти 2.5. серпня (того дня, к^ди Левко, Семен,, Грем і .Сатомі мали повернутися з подорожі... тобто коли Ян мав дізнатися, що вони не по¬вернулись). Ян Фідлер вийшов із будівлі Департаменту, промислової екології за адресою Текнікрінген, 44 о пів на шосту вечора, і більше його ніхто не бачив...
Левко Бартош покинув Швецію, не захищаючи магістерську роботу Тупо не з’явився на захист.
Професор Рональд Веннерштейн, голова Департаменту, особисто’ дзвонив українцю, вмовляв-передумати, просив приїхати, обіцяючи поставити оцінку формально, без захисту. Коли це не подіяло, Рональд виклав останній козир, повідавши, що не проти взяти Левка в аспі¬рантуру,. наразі є кілька грантов их місць (РИй-студенти з СІ ІД пра¬цюють за двох шведів, при цьому задовольняючись втричі меншими стипендіями).
Лео вислухав професора, подякував і делікатно відмовився. Він не міг залишатись у Стокгольмі жодної секунди.
