Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
А раптом?..
Ні, це не може бути правдою. Хоча...
Левко зиркнув у кінець списку на зворотній стороні аркуша. Є мож¬ливість перевірити, ,,
На жаль, лише два останні рядки стосувались майбутнього: Семе¬ну завадили, щойно він узявся занотовувати дати, які (ймовірно) опи¬сували катастрофи на Початку 2013-го.
. То були рядки № 34 і № 35. Третій день .четвертого першо¬го місяця і восьмий день третього ТИЖНЯ третього місяця 36ЕІ4 року, В останній колонці рядка № 34 було число ^ 36І^у вісімкові сист;€- міг,*р що, як.припускав Сьома, віддо^іда,до кількості загиблих,.
Програма перегнав іформат, григоріанськогр .календаря, і Левко записав їх на окремому листку:
27 січня 2013 (241) 24 квітня 2013
Чекати до першої з них лишалось недовго — якихось три дні.
«Три дні... Через три дні загине двісті сорок одна людина...» — по¬думав Левко, і волоски на шкірі здибились.
CLXXXIII
27 січня 2013 року. 22:54 [UTC +2]
Рівне, Україно
Хлопець просидів перед телевізором цілий день, не пропустивши жод¬ного випуску новин, але... нічого не сталось. Показували звичний фарш з низькопробних новин: політика, кримінал, спорт. Були одиночні вбивства, відносно невелика автомобільна аварія, пожежа, кілька фа¬тальних випадків, спричинених необережністю у побуті чи на вироб¬ництві, але не сталося нічого, що одним махом відправило б на той світ двісті сорок одну людину. Не було вибухів на шахтах, не розбивались літаки, нічого великого не втопилось у океані.
Левко востаннє подивився на листок з датами, потому зіжмакав його, розкаюючись у тому, що накрутив себе на рівному місці, до¬зволивши огидним спогадам знову заполонити думки, і викинув ар¬куш у смітник.
Хлопець не подумав про те, що катастрофа могла скоїтись пізно ввечері, і новини про неї не встигли поширитися світом. Він також не врахував розбіжність у поясному часі між різними регіонами Землі: наприклад, американський континент довгих сім годин після того, як Україна вступила в 28 січня, був у 27 січня...
Приблизно між 2:00 та 2:30 ночі в бразильському місті Санта-Марія, штат Ріо-Ґранде-до-Сул, у дискоклубі «Kiss» (у якому повним хо¬дом йшла вечірка під назвою «Aglomerados», організована студента¬ми місцевих вузів) внаслідок використання заборонених піротехнічних засобів розпочалась пожежа. У клубі на момент займання відпочива¬ло понад тисяча людей. Коли зал затягло димом, здійнялася паніка,
і молодь ринула до виходу, створюючи жахливу давку. Невдовзі один за одним хлопці й дівчата осідали на землю, щоби більше не піднятись, наче безликий ангел, який зійшов з-під землі, торкався їх і вкладав на підлогу. Вони вмирали не від вогню чи від жару (багаття палало на сцені, далеко від виходу),
вони задихались від надзвичайно токсично¬го диму, що виділявся при горінні звукоізоляції, якою були обкладені
стіни клубу. Загинуло двісті тридцять п’ять молодих людей. Ще шес¬теро померли протягом тижня в лікарнях, довівши кількість жертв до двохсот сорока однієї.
Хоча це не мало значення, адже вкрай мало світових каналів пока¬зали новину. Навіть якби Левко весь наступний день не відлипав від екрану телевізора, він міг прогавити сюжет про трагедію в Санта-Ма- рії. Кілька українських сайтів розмістили повідомлення про нещастя в клубі «Kiss», та загалом подія набула розголосу лише в Бразилії.
Що було справді прикро, то це те, що Левко зігнорував останню із записаних Семеном дат — 24 квітня 2013 року. Цього дня у місті Са- вар (неподалік Дакки, столиці Бангладеш) обвалився восьмиповер¬ховий комплекс «Rana Plaza», в якому розташовувались фабрики брендового одягу, десятки банків і магазинів (загалом працювало п’ять тисяч людей). Майже три тисячі працівників опинились під завалами, з них не вижило понад тисяча. Про трагедію трубили по всіх ЗМІ, по¬чинаючи з того дня, коли вона сталася, але Левко на той момент уже забув про перелік дат, списаний росіянином зі стін Чорної кімнати. Другу половину середи, 24 квітня, хлопець безцільно тинявся по Рів¬ному, радіючи з того, що на вулицях рідного міста так мало рудих чо¬ловіків.
А в цей час зіжмаканий аркуш із датами катастроф догнивав на сміт-тєвому звалищі неподалік Рівного, що на заході України.
8 лютого —26 квітня 2011 Київ
21 вересня 2012—15 травня 2013
Київ — Рівне — Кіровоград — Presov (Словаччина) — Київ 7—27 червня 2013 Москва (Росія)
Післямова
Задумка «Твердині» -зародилась задовго до того, як у моєму мозку заме-рехтіли перщі картинки, з техндарилера «Бот», втім, «Бот» з’явився, на рік раніше за «Твердиню». Я взявся за «Твердиню», але скоро мусив від¬класти рукопис (чого я страшенно не люблю робити, бо майже завжди... десь у семи випадках з десяти,..залишена на потім, ідея стліває до чорно¬ти, скисає, неначе чашка молока, що простояла, необачно, залишена на сонячному підвіконні, двадцятиденну відпустку). Якусь одну причину ви¬ділити важко. З одного боку, написавши шістдесят перших сторінок «Твердині», я несподівано (з легким моторошним поколюванням у гру¬дях) усвідомив, на що замахнувся. .Стівен Кінг порівнював процес напи¬сання роману з викопуванням кістдаадоісторичної тварини. Письменник надибує,«скелет», частина якого виходить на. поверхню, зазвичай не ма¬ючи уявлення, що ховається в глибині, не осягаючи ні форми, ні розмірів, своєї знахідки, і після цього береться цей;«скелет» видобувати. Почав¬ши «Твердиню», я гадав,, що натрапив на рештки звірятка завбільшки з кімнатну собачку, я кого- небудь щаблезубого пекінеса чи щось такс, але згодом, Старанно й обережно відгортаючи ґрунт довкола «скелета»,ви¬явив, що віднайдена мноютварюка.цілком імовірно відгризала голови ти¬ранозаврам з такою ж легкістю, з.якрю ми відкорковуємо плушку вина. «Тварюка» була величезною. «Тварюка» була потужною л .складною. Я розумів, що роман, не може.стати, подобою «Пляжу» Алекса Гарлан¬да, цікавою, але пласкою історією про друзів, що надибали в Таїланді ізо¬льовану.від світу общину відлюдників. Я мусив більш ґрунтовно пропра¬цювати мотивацію вчинків Джейсона Х’юз-Коулмана .і його команди,, ретельніше обдумати технічні деталі (кількість і типи гелікоптерів у кни¬зі, потужність генератора тощо — це не тривіальні вигадки, а акуратно підібрані подробиці, без яких існування в такій глушині, як Мадре:де- Діос, є неможливим), вплести в сюжет суперечливі факти альтернатив¬ної історії. Зрештою — я мусив вигадати неісмуючу писемністьі І я за¬кляк, наче людина перед розчиненими дверима ліфтa котрій замість тьмяно освітленої і трохи смердючої.кабіни відкрилась хрлодна чорнота глибоченної шахти. Я знав, куди ропати, проте це копав, побоюючись, що не здатен зібрати той <1мега-скедет».дркупн^ -.
З іншого боку, наприкінці 2010-го, паралельно з появою перших сторінок «Твердині» і вичавлюванням з себе останніх абзаців «Лю¬бові і піраній», окреслилась фабула технотрилера «Бот». Я вештав¬ся пустелею Сахара на заході Єгипту і в буквальному сенсі переживав наяву окремі епізоди з «Бота» (присягаюся: були моменти, коли я по¬чувався глядачем у кінозалі, а іноді^ й того більше — персонажем власних фантазій). Я не хочу сказати, що «Твердиня» є вторинною стосовно «Бота» (по-перше, про це не мені судити, а по-друге, зда¬ється, швидше навпаки — фабула «Твердині» ширша). Просто «Бот» тоді здавався не настільки сюжетно викрученим, більш струнким і пря¬мим, а в прямих тунелях, як відомо, ще на початку можна розгледіти світло з виходу вкінці. Останньою гирькою, що перехилила шальку те¬резів, стала моторошність «Бота». Три епізоди — перша зустріч з ін-фікованим нанороботами малюком у пустелі Атакама, «побачення» Ріно Хедхантера й мертвого Вілла Ноланда, а також момент, коли один з хлопчаків начепив на себе зрізане з чилійського селянина облич¬чя, — немов оскаженілі від запаху крові пітбультер’єри щоночі кида¬лись на мій мозок і шматували його. Я не став упиратись, відклав «Твердиню» і взявся за «Бот» (до слова, щойно перераховані епізо¬ди лягли на папір, «пітбультер’єри» вшились... писання — також сво¬го роду непогана психотерапія... хоча, як подумати, чи є сенс лікувати того, хто схотів стати письменником?). Іноді з почервонілими від без¬перервної роботи очима я подумки повертався до «кістяка» покину¬тої фабули, фрагменти якого, наче вершечок айсберга, манливо стир¬чали над землею, і міркував: що там — унизу? А ще думав про те, наскільки чесний сам із собою: я справді притримав «Твердиню» чи... відмовився від неї?
