Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗

Роджер Зорн повільно повернув голову.

—Я... не... зна... ю... — по складах промовив стрілець.

Зустрівшись із ним поглядом, Джейсон насилу переборов дрож, що

шугнула по тілу. З обличчя Роджера відгонило розгубленістю й пере¬ляком. Що могло статися, щоб перелякати стокілограмового здоро¬ваня, який воював із «Blackwater» в Афганістані? У мозку Джейсона зародилась четверта ймовірна версія вчорашніх подій: щось кошмар¬не і древнє прорвалося з надр Паїтіті, щось таке, чому навіть назви не¬має, і відтрахало всю його групу. Обдивившись Зорна, він не знайшов на ньому жодної подряпини.

Перемістившись ліворуч, сивочолий став над Левком. Опущений ствол МІ6 цілився точно в груди українця. Джейсон помітив мокру пляму спереду на джинсах, з чого зробив висновок, що хлопець жи¬вий. Мертві не пісяють. Копнув його носаком похідного черевика з ви¬сокими бортами, який завше надягав підчас вилазок у пустелю, і гру¬бо проказав:

—Hey! Do you fucking hear me’?

Левко відкрив очі і намацав очима овальне обличчя Джейсона. Х’юз-Коулман копнув хлопця ще раз.

—Ти чого тут розлігся? Відповідай!.. Що з тобою сталося?

Левко поворушив губами, проте нічого членороздільного витисну¬ти йому не вдалося. Кожна губа рухалась сама по собі, унеможливлю¬ючи осмислене мовлення.

—Де твої друзі?

Хлопець похитав головою, мовляв, не знаю. Щось таке майнуло в Левкових очах, що Джейсон повірив йому.

Сивочолий віддалився, думаючи, що другий з вигаданих ним варі¬антів відпадає. Якщо українець на Твердині, та ще й у такому ж не-

1Ти, на хер, чуєш мене? (англ.)

збагненно-пониклому стані, як і Зорн, значить, студенти ні до чого, Чоловік змінив би свою думку, якби обернувся і зауважив, як збудже¬но переливаються очі Левка, поки він крадькома стежить за тим, ку¬ди далі посуне Джейсон. Очі людини, що нічим не переймається, по можуть так світитися.

—Джейсоне, — крізь шум «Мі-17» долинув рипучий голос РОДІЇ Холмґрена, — треба з цим щось робити.

Джейсон звів голову. Род показував на середній барак, крізь дах якого ліз чорний дим. Швидко оцінивши ситуацію, чоловік прийняв рішення:

—Лу, лишаєшся тут і прикриваєш нас. Роде, бігом за мною.

Вони кинулись до дерев’яного ящика з вогнегасниками, що стони

поруч з генератором «ЛСВ С500<ЗХ». У ящику були чотири вогнегас-ники, досить потужні, щоб загасити тритисячолітровий дизельний бак генератора, якби той загорівся. Схопивши по одному, Род і Джейсон ввірвались у барак. За п’ять кроків від входу висилася грандіозна (аж до стелі) купа палаючих матраців. Хтось постягував матраци з дво-ярусних ліжок, наскладав з них піраміду і підпалив. Поблизу кучугури ницьма лежав індіанець.

Від жару тріскалися губи і здавалося, що займеться волосся. Мру-жачись і покашлюючи, чоловіки пішли на полум’я. Густі білі струми¬ни полетіли на червонясті язики. Вогнегасники, заллявши добряче об-вуглену матрацну конструкцію піною, за лічені секунди збили вогонь. Пригорілі матраци ображено шипіли, барак наповнився сизим димом.

Тручи висохлі очі й кашляючи так, наче збирались вихаркнути ле-гені, Род і Джейсон вибрались надвір. Род Холмґрен зиркнув нагору і побачив, що дах усе ще палає. Не чекаючи, поки бос прийде до тя¬ми, стрілець помчав за третім вогнегасником. Кинув його на траву бі¬ля першого, не підпаленого барака, заскочив усередину і заходився виштовхувати назовні одне з ліжок. Джейсон секунд п’ять здивовано спостерігав за Родом, а тоді, второпавши, що й до чого, взявся допо-магати. Разом вони витягати двоповерхове ліжко і підставили його до стіни палаючої будівлі, трохи віддалік від місця, де, апетитно хрумка¬ючи й потріскуючи,’вогонь поглинав дах. Род Холмґрен виліз на по¬крівлю і загасив полум’я піною. Одного вогнегасника вистачило, про¬те для певності стрілець приволік четвертий, вдруге видерся на дах і залив усе піною.

Барак перестав диміти. Стовп диму, схожий на брудну чорну пупо-вину, що тягнулась до розріджених хмар, повільно розсмоктувався в атмосфері.

Поки Род розправлявся з пожежею, Джейсон обстежив кілька мачігуенга, що покотом валялись довкола бараків.

Покійників він не (найшов, всі до одного були непритомні. Більша частина — із заги-дженими штанами, один був голий, в іншого прикриті повіками очні яблука часто сіпались,

але на жодному з індіанців не проступало слі-дів від насилля. Отже, перший варіант також не підтвердився. Джей-сон міг уявити що завгодно, але тільки не картину того, як обдристані до колін мачігуенга намагаються захопити Паїтіті. Ніякого бунту не було.

—Босе! — з-за бараків надійшов оклик довготелесого Рода Холм- і рена. — Сюди.

Джейсон підбіг до краю тераси і спрямував погляд туди, куди пока¬зував рукою Род.*

—Що там? — примружився він. Роки, коли сивочолий міг похва-литися добрим зором, давно минули.

—Ще один хлопець із загону Амаро.

—А... — Джейсон охрип віддиму. — Думаєш, він живий?

—Мертвий, босе. І наскільки можна судити з такої відстані, око- лів він не через те, що звалився туди.

—А через що?

—Його застрелили.

«Що ж це за хрінь така? — вдруге спитав себе Джейсон. — Вторгнення?.. Але де, в дідька, нападники?»

—Бери Луїса, спускайтесь у підземелля, — розпорядився Х’юз- Коулман. — Виведіть на поверхню всіх наших, хто лишився в жи¬вих... — Замислився. — По дорозі гляньте,. чи на місці золото, і що в лабораторіях. Я обстежу західну частину тераси. — Насправді Джей-сона цікавив тільки котедж. Якщо це вторгнення, і нападників нема, значить, вони взяли все, що їм було потрібно, і вшилися. Гроші, до-кументи, записи і дев’яносто відсотків аномальних зразків зберігались у нього в хатині.

—О’кей, Джейсоне, — РодХолмґрен переступив з ноги на ногу.

—Виконуй! — нетерпляче рявкнув Х’юз-Коулман.

—Босе... — незграбно ворухнув маслакуватими плечима Род. — А що тоді?

Не розтуляючи губ, Джейсон видав горлянкою химерне хурчання і промовив:

—Спочатку треба знайти, когось, хто пояснить, що сталося. — Подумавши про Кіспе, Джейсон скреготнув зубам:и. «Я залишив не-доростка наглядати за Твердинею... На два дні... Всього лише на ДВА

ДНІ!» — Чоловік завівся, але своєчасно схаменувся, погамувавши лють у зародку. По-дурному когось звинувачувати, поки не знаєш, що скоїлося насправді. — Там буде видно, Роде.

І вони розійшлися. Лу з Родом із гвинтівками напоготів підтюпцем побігли в галереї, а Джейсон заспішив повз «Мі-17», що невпинпо молотив повітря лопатями, до свого будинку.

Левко провів сивочолого поглядом і відчув, як відступає оніміння, Він міг згинати й розгинати пальці (майже всі, крім мізинців) і рухати ступнями. Повернулось відчуття голоду, що також було добрим зна¬ком. Він лежав, розплющивши очі, шарпав пальцями траву, водии ступнями і безмовно тішився, пильнуючи, щоб радість не виплесну¬лась на лице і не задерла кутиків губ. Радів він зовсім не тому, що па¬раліч спливав з організму. Левко втішався, бо за шумом вертольоти ні Джейсон, ні його стрільці так і не розчули сигнали радара.

СLIII

20 серпня 2012 року 11:41 [UТС-5]

В повітрі над Мадре-де-Діос

—Ти впевнений, що це правильна притока? — Еріка озирнулась на місце, де річка, над якою Ернесто повів літак, впадала в Такуа- тіману.

—Біс його знає, — знизав плечима пілот, — тут GPS погано пра- цює. Але ніби вона.

—Тепер шукай кліф, схожий на голову папуги.

—Еріко, з такої висоти скеля може бути зовсім не схожою на па¬пугу, це може бути сірий камінь, що змахує на коров’ячий пляцок.

—Без скелі ми не знайдемо озер.

Ернесто Флоріо, стримуючи поблажливу посмішку, похитав го-ловою:

—Тих озер може й не існувати.

—Ти думаєш, над нами пожартували? Це ж Мадре-де-Діос, кому таке потрібно?

—Я так не думаю, але ці історії про Паї...

В цей момент вони обоє побачили на горизонті дим, що витягнув¬ся над незрозумілим підвищенням, схожим на наперсток, поставле¬ний на зеленому рядні.