Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗

Вертоліт промайнув повз піраміду. Джейсон аж рота роззявив, ко¬ли на очі трапилась нерівна чорна підпалина справа від лінії сходів.

Що це? По ній стріляли? Хтось намагався її підір...» Потікдумок пе-рервав дзвінкий викрик Гордона Лі, другого пілота:

—Там Роджер!

Сивочолий скрутив голову в напрямі руху. Під ногами проплилп вщерть поруйнована їдальня і потрощені столи. В середньому бараку щось горіло, полум’я вже пробивалося крізь дах. У східній частині те¬раси з’явилася кров. Багато крові. Принаймні один із людей Кіспе мертвяк, вирішив Джейсон, оцінивши розміри трав’яної латки під ті¬лом, що змінила колір з насичено смарагдового на тьмяно багряний, А потім він побачив Роджера Зорна. Наполовину голий здоров’як сто¬яв неподалік від входу в підземелля і дивився на вертоліт. Він не ма* хав, що занепокоїло сивочолого більше, ніж усе побачене до цього, Зорн поводився так, наче не розумів, що з ним і де він знаходиться,

Неподалік Зорна, розпластавшися зірочкою, з відкритими очимі лежав українець. З галереї на поверхню навкарачки виповзав один з науковців, здається, Метт Подольські. Водночас Джейсон не поба чив нікого, кого можна було б ідентифікувати як ворога.

«Що ж це за хрінь така?»

Чоловік відступив на крок від отвору і крикнув у кабіну:

—Вікторе, чуєш мене?

—Так, босе!

—Розвертайся! Ми приземляємося. Саджай «Стегно»1 навпрощ піраміди.

—Буде зроблено.

«Мі-17», знову збавляючи горизонтальну швидкість, розвернувся і підлетів до центру тераси. Віктор вирівняв гелікоптер паралельно до лицьової грані піраміди і став його спускати в захищену з трьох сторін нішу.

—Ви четверо заляжете коло вертольота, — стуленими вказівним і середнім пальцями Джейсон тицьнув на перуанців, — хай двоє залі¬зуть на менші піраміди. Нікого не підпускати до машини. Ви мене зро¬зуміли? НІКОГО.

Охоронці закивали головами і похапали автомати Калашников«),

—Лу і Роде, йдете зі мною.

Стрільці були напоготові, стискаючи в руках чорні штурмові гвим• тівки.

Гелікоптер м’яко торкнувся землі, ледь не причавивши колесом мертвого індіанця, що зірвався вчора з вершини піраміди. Перуанці, згинаючись, пострибали на траву і розбіглись на позиції: двоє — на малі піраміди, і двоє — на стежку, попереду й позаду «Мі-17».

1 Згідно з класифікацією НАТО, вертоліт «Мі-17 / МІ-8М» маркується як Нір, що в перекладі з англійської означає «стегно».,

—Не вимикай двигуни! — наказав Х’юз-Коулман, востаннє схи- лившисьу кабіну. У відповідь Купер показав «о’кей», склавши у фор¬мі літери «о» великий та вказівний пальці.

—Босе, — спинив Джейсона Віктор, стягнувши навушники і сів¬ши впівоберта.

—Чого тобі?

—Хочу, щоб ти знав: у нас мало палива. Раптом що, без дозаправ¬ки ми не дотягнемо навіть до гір.

Сивочолий роздратовано відмахнувся і вистрибнув з вертольота.

CXLIX

20 серпня 2012 року. 11:27 [UТС-5]

Паїтіті

Біп... Біп... Біп...

Левка привели до тями ритмічні сигнали, що надходили зліва. Дже¬рело — невідомий пристрій, який невпинно витискав з себе короткий пискливий звук кожної секунди (чи трохи більше) —- розташовува¬лось за кілька метрів від нього. Судячи з частоти повторень, сигнали поки що не свідчили про тривогу, але настійливо вимагали звернути увагу на пристрій.

Біп... Біп... Біп„.

Хлопець відкрив очі і побачив небо: скошлані, наче неприбрана по¬стіль, білі хмари, крізь дірки в яких випирала сліпуча синява. Хвилин п’ять українець не міг згадати, де він і чому... чому все так дивно.

Біп... Біп... Біп...

Серце билося слабко, видаючи не більше п’ятдесяти скорочень на хвилину. Либонь, саме резонанс з сигналами пристрою викликав збу¬рення в нервовій системі, яке й примусило Левка розплющити очі.

Він спробував поворушитись, але ні ноги, ні руки не слухались. Паралізований. Втім, переляку це міркування не викликало: нерво¬ві закінчення також були паралізованими.

Левко почувався, наче оклигував від наркозу після затяжної операції. Страшенно хотілося в туалет;

пекучий біль у переповненому сечовому міхурі сильніше за оніміння в кінцівках породжував ілюзію післяопераційного віднов¬лення.

Виходячи з наркозу, організм має заново ввімкнути чимало функцій, таких як травлення, робота нирок чи кишечника.

Не всі функції вмикаються відразу (скажімо, шлунок починає працювати не раніше шостої години після операції).

Іноді після наркозу орга¬нізм «забуває», як розслабляти м’язи сечового міхура. Буває, мине

день, перш ніж хворий зможе самостійно позбавлятися сечі. У тако-му разі в член пацієнту вставляють спеціальний катетер, по якому сеча відходить самопливом. Щось подібне сталося з Левком після отруєння бругмансією, от тільки (і це зрозуміло) на катетер розра-ховувати не доводилося.

Хлопець спробував розслабитися і уявив, що стоїть над нужником. Начхати йому на те, що він у джинсах. Він хоче відлити, відлити, від¬лити просто тут і зараз! Різь посилилася, стала просто нестерпною, але... полегкість не прийшла. Штани залишалися сухими.

Біп... Біп... Біп...

Левко скреготнув зубами. Облизав сухі губи. І усвідомив, що мо-же рухати головою. Повернув обличчя наліво, побачив навіс над на-громадженням якоїсь апаратури. «Біпкання» долинало саме звідти. Крутонув голову в інший бік, упершись поглядом у Роджера Зорна.

«Я десь його бачив, я... — спогади повернулись одним пломени-стим спалахом, — я лежу паралізований на горішній терасі, а пе- реді мною стоїть один зі стрільців Джейсона».

Зорн легенько гойдався з боку в бік, туплячись поглядом в одну точ¬ку поперед себе.

Біп... Біп... Біп...

Левко знов перевернув голову ліворуч. «Це радар, — хвиля радіс-ного тепла затопила онімілі груди, — сигнали надходять з рада¬ра...» — хлопець не розумів чому, але ця думка сповнювала мозок вті¬хою. І ще йому страшенно не хотілося, щоб ґевал, який погойдувався, неначе дебеле дерево, справа від нього, вийшов з вегетативного ста¬ну і почув сигнали.

Нараз Левко вловив характерне чахкання і здогадався про набли-ження вертольота. Звуки різко посилились, коли пілот вивів двигуни на повну потужність і підняв машину над сельвою. «Мі-17» прома-йнув уздовж північної кромки тераси. Хлопець впізнав гелікоптер. Він навіть розрізнив чоловіка, який стояв у відкритому вхідному отворі, тримаючи стволом донизу американську штурмову гвинтівку МІ6.

Вертоліт зробив коло і зависнув над терасою. Шум лопатей заглу-шив сигнали радара.

«Джейсон повернувся, — відзначив Левко, відчуваючи, як щось слизьке ворушиться в животі. — Джейсон прилетів, і це погано. Адже радар...»

Наступної миті хлопець забув про все на світі, бо організм «прига¬дав», як розслабляти м’язи сечового Міхура. Тепла рідина полилася між ніг. Левко заплющив очі і застогнав від задоволення.

СL

Політ «Мі-17» над терасою розбудив Сьому.

Росіянин лежав біля листяного дерева позаду однієї з менших пі-рамід, зовсім поряд із місцем, де тридцять шість годин тому впала, зне¬притомнівши після удару блискавки, Сатомі.

Сьома легше відходив після отруєння, ніж Левко. Він зразу зрозу-мів, де знаходиться, хоч і не пам’ятав, як залишав «нору» і що робив на терасі. Відкривши очі, хлопець осягнув, що лежить лівому на боку, поклавши голову на витягнуту вгору ліву руку. Поруч з обличчям на ще вогкому після позавчорашньої бурі грунті він побачив три слова, розділені широкими горизонтальними рисками:

АТОМ — ПРОТОН — ЭЛЕКТРОН

Літери вивели пальцем: де-не-де на краєчках букв виразно просту¬пали відбитки.

Попри абсолютну амнезію (останні дев’ятнадцять годин укривала тотальна чорнота), Сьома припустив, що слова написав він. Наскіль-ки йому відомо, тільки двоє людей в Паїтіті знають російську: він і Лев¬ко. Якби послання лишив українець, слово «ЭЛЕКТРОН» було б на¬писане українською, через «Е»;

Сьома спершу не надав значення написаному. Згодом, повівши очи – ма вгору, натрапив на грань меншої піраміди і сіпнувся. На чорному тлі невідь-чиєю кров’ю (але, безсумнівно, його — Семеновою — ру¬кою) була вималювана та сама фраза: