Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗

«Тільки цього нам не вистачало/»

—Землетрус!,— зарепетував він. — Тікайте! — Долівка витан-цьовувала, щирячись гострими краями.

Нелюдськи горлаючи, він кинувся геть із «нори». В коридорі, який також роздувся в розмірах, гасали, з гулким «ум-м-м...» відскакуючи від стін, вогненні кулі. Левко закричав ще голосніше і помчав до поверхні. За рогом він наткнувся на Джеррона Старкса. Археолог стояв, простягаючи до українця руки (кишки й інші органи черевної

1 Головний паризький аеропорт, один з найбільших у Європі.

порожнини волочились за ним, мов парашут за парашутистом, який щойно приземлився). Левко сахнувся. Джеррон посміхнувся і промо¬вив голосом Джейсона Х’юз-Коулмана:

—Не бійся, у мене також червоні очі. — Язик то тут, то там про¬слизав між губами і роздвоювався на кінці, мов у змії.

І справді, очі науковця набули криваво-червоного забарвлення,

Левко виблював. Замість блювотиння з рота порснув потікультра- маринових лискучих жуків. Вони падали на кам’яну долівку і розбіга¬лись, швидко перебираючи лапками. Хлопця не здивувало, що в його череві жуки, хвилювало лише те, чому вони досі живі? Він заходився нещадно топтати комах, коли зненацька усвідомив, що товчеться по нутрощах Джеррона.

«Бляха, НІНІ»

Левко відстрибнув, крутнувся на місці і почесав до виходу з підзе¬мелля. Сині жуки бігли за ним, завзято попискуючи.

Горішня тераса змінилась до невпізнання. Велика піраміда плава¬ла в повітрі. Трава переливалась багряно-чорними кольорами, нена¬че згарище. Дерева поінакшали. Вони стали цілковито чорними, все листя зникло. Стовбури походили на бугристі жили, в яких у такт із Левковим серцем пульсувала кров. Стовбури бухкали і надималися, бухкали і надималися. Горизонт на півдні й на півночі підіймався, на¬гадуючи дуги щелеп, що прагнуть зімкнутися у хлопця над головою і проковтнути Твердиню.

А тоді Левко почув сурми. С початку дале ко. Згодом ближче. Пото¬му під самісіньким вухом. І насамкінець — просто в голові. Звук ски¬дався на щось середнє між гулом трембіти і стогоном неправильно ви¬гнутої труби. Тисячі невидимих горністів гнали повітря крізь сурми небачених розмірів, примушуючи кожну молекулу Левкового тіла ві¬брувати. Хлопець упав на коліна, обхопив руками голову і розридав¬ся від жаху.

Бо сурми ті були не від янголів. Точно не від янголів...

Флешка

CXLVIII

20 серпня 2012 рокц. 11:21 [UTC-5]

В повітрі над Мадре-де-Діос

—Босе, дим. — Віктор повернув голову так швидко, що в шиї хруснуло.

Джейсон задрімав, прихилившись до перегородки, що відділяла ка¬біну від вантажного відсіку «Мі-17», але, розчувши крізь стугін дви¬гунів і шум лопатей «босе...», стрепенувся.

—Що?

—Бачу дим над Паїтіті, — напружено повторив Віктор Шако.

На північному сході, прямо по курсу «Мі-17», в небо здіймались

клубки густого смолянистого диму.

—Що за?..

Джейсон, двое стрільців і четверо хлопців Амаро Кіспе тулились купи наділянці вільного простору шириною не більше двох метрів, що лишилась після того, як вертоліт завантажили продуктами. Сивочо- лий скочив на ноги і протиснувся в кабіну. Гордон Лі Купер (другий пілот) і штурман Джим Ломбарді з тривогою косували на боса, відзна¬чаючи, як губи чоловіка розплющуються в малопомітний ліловий шрам між носом і підборіддям.

—Хтось розпалив чимале вогнище на терасі, — ще раз сказав Ві¬ктор. Твердиню наразі не було видно, але він не сумнівався — кури¬лось звідтіля, де вона розташовувалася. — Хтось... не знаю...

Дебелий стовп чорного диму наводив на думку про.сигнал SOS, роз¬пачливий заклик допомогти, запущений купкою вцілілих після кора¬бельної катастрофи з безлюдного острова. Здавалося, він так і гор¬лає: «Знайдіть! Знайдіть нас!»

—He’s god damn motheriucking stupid piece of shit1, — прогар¬чав Джейсон, після чого зловісно додав: — And he’s already dead, whoever he is2.

1. Він — триклятий, довбаний, безмозкий шматок лайка (англ. груб.).

2. І він уже мертвий, хто б то не був (анг.і.).

Вертоліт наближався. Проступив масив Паїтіті, поки що нсвира.і ний, нагадуючи обліплену зеленню гору. Невдовзі стало видно цен¬тральну піраміду.

—Босе, — покликав Віктор.

Джейсон стояв у нього за спиною вчепившись збілілими пальцями за спинку пілотського крісла, але нічого не відповів. Пілот правив далі:

—Я от що думаю: може, це не через недогляд, може... у них там щось сталося.

Гордон Лі і Джим закивали головами. Гнів миттю щеззочей Джен¬сона, змінившись настороженістю. В критичні моменти казанок у чо¬ловіка працював як годиться.

—Опускайся. Спускайся, швидше! — загарячився він. — Пірнай у сельву!

Задерши ніс гелікоптера, Віктор погасив горизонтальну швидкість і став знижуватись, сторожко слідкуючи за тим, щоб не загнати ротор в режим кільцевих вихорів1 і не втратити керування. Нерівна непро¬глядна поверхня джунглів швидко насувалась. Він спинив «Мі-17» тільки тоді, коли лопаті почали збивати листя й гілки з найвищнх дерев.

—ГЦо далі, Джейсоне?

Х’юз-Коулман зазирнув до вантажного відсіку.

—Приготувати зброю! Здається, у нас гості. — Повернувся на¬зад до пілота: — Підберись якомога ближче до Твердині, а тоді на по¬вній швидкості прошмигни з північного боку, щоб я оглянув усю те¬расу.

—Ми зараз заважкі для трюків вищого пілотажу.

В череві гелікоптера було понад три тонни продовольства.

—Вікторе!

—О’кей, о’кей, зроблю все, що можу.

«Мі-17» трохи піднявся і понісся до Паїтіті. Сельва розходилась хвилями (мов океан) під потужним потоком п’ятилопатевого гвинта, Часом гілки шкреблись по днищу.

1 Режим кільцевих вихорів (ингл. VRS, Vortex Ring State), або режим тороїдальних вихорів — надзвичайно небезпечна ситуація, що трапляється підчас пілотування вертольотів, зокрема при високій швидкості зниження і низькій або нульовій поступальній швидкості. Проявляється в тому, що значна частина створеного ло¬патями потоку «перетікав» горизонтальну площину ротора, закручуючись вер} ти кальним и кільцевими вихорами спочатку На краях лопатей, а згодом — по всій площі ротора. В режимі тороїдальних вихорів вертоліт оперує виключно у влае^ ному ниехідному потоці замість гнати повітря вниз, обкручуючи його навколо ро¬тора, швидко втрачає підйомну силу і падає.

—Подай МІ 6, — наказав Джейсон.

Род Холмгрен передав босу штурмову гвинтівку. Х’юз-Коулман за-

мотав головою.

—З гранатометом.

Довготелесий схилився і витяг з-під відкидної лави спеціальну гвин-тівку з вбудованим підствольним гранатометом М203. Джейсон при¬йняв зброю, відсунув дверцята і став ліворуч від отвору.

Штурмова гвинтівка МІ6А2 з 40-міліметровим підствольним гранатометом М203

На підході до Твердині Віктор Шако знизив машину настільки, що стрільці Джейсона побачили крізь бокові ілюмінатори джунглі. Зу-стрінься на шляху міцніше дерево — і їх політ стане останнім. Дивля-чись на мавп, що драпали, задравши хвости, вони лиш сподівались, що Віктор знає як діяти. За сотню метрів до південно-західного кута споруди пілот витиснув повний газ, але різко набрати висоту не ви¬шило. «Мі-17» розганявся, наче вагітна корова під гірку. Злетівши на вісімдесят метрів над землею, вертоліт посунув уперед. Перед са¬мою Твердинею «Мі-17» пришвидшився до 145 км/год — далеко не гранична швидкість для машин даного класу, але більшого Шакоз’Ку- ! пером витиснути не могли.

Джейсон вклав штурмову гвинтівку під пахву (палець на спусково¬му гачку), виставив ногу і, притримуючись плечем, щоб не вивали¬тись, визирнув крізь вхідний отвір. Віктор вів гелікоптер уздовж пів¬нічного боку Паїтіті, на кілька метрів вище горішньої тераси.

Найперше Джейсон помітив тіла. Руйнувань у західній частині не було, зате на терасі в найрізноманітніших позах валялись індіанці.

Мертві?» — звів брови Х’юз-Коулман, хоча крові не примітив. Він шукав очима Амаро Кіспе, проте бачив одних мачігуенга.