Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
Сьома також усвідомлював, що проблема може бути не лише з охо-ронцем. Лікар Мел Барр увірвався в намет-їдальню якраз тоді, коли стало зле Марко, і, можливо, щось запідозрив. Щоправда, хлопець небезпідставно сподівався, що після пробудження Мел забуде все, що бачив, а якщо й пам’ятатиме, то думатиме, що йому приверзлося. Про кого Семену зовсім не хотілось думати — це про кухаря Марко. Чи справді той щось запідозрив чи то тільки здалося? А якщо запідо¬зрив, то як багато італійцю вдалось дізнатися? З іншого боку, заспоко¬ював себе росіянин, якби Марко знав, що Сатомі підкинула отруту в їжу, він би не став годувати весь гарнізон. Розуміючи, що поки що не може нічим зарадити проблемі, хлопець відштовхнув її, збираючись подума¬ти над цим згодом, і не став нічого говорити Левку. Наразі були важли¬віші питання. Левко дивився просто на обличчя товариша. Він добре бачив розгублені очі, але пітьма ховала від нього неприродно червоний колір обличчя. Сьома страшенно хвилювався. І зовсім не через те, до чого схиляв Левка. Росіянин розумів, що це лиш перше невідкладне пи¬тання з порядку денного. Найлегше. І однозначно найбезпечніше.
Українець підвівся, беручи до рук АКМ:
—Гаразд. Я зроблю це. Ходімо.
—Пішли.
Пліч-о-пліч хлопці вибрались на терасу, гидливо відвернувшись від розпанаханого тіла Джеррона Старкса. Дивно було почуватись без-роздільними володарями Твердині. В ті кілька годин, які лишались до прибуття Джейсона, вони могли робити все, що їм заманеться. Сум¬нівна приємність та все ж...
Сатомі сиділа під пальмою справа від виходу з підземних галерей, і Одна нога зігнута в коліні, друга випростана, лікоть на коліні, розсія¬ний погляд блукає по горизонту, де хмари (ближче до вечора вони роз-гладились і позбавились чорноти) сповзали з небесного купола. Лев? ко покрутив головою, шукаючи Грема, але мулата ніде не було,,’ Вирішив, що росіянин звелів американцю не показуватись.
За дві з половиною хвилини-хлопці перетнули терасу і підійшли до пальмового гаю, з краю якого Левко зіпхнув перуанця. Українець ліг на живіт, підповз до кромки і, тримаючи АКМ під рукою, обережно зазирнув у прірву. Сонце давно проскочило зеніт, і, незважаючи на те, що небо затягували тужаві хмари, в той момент західний бік Тверди¬ні був освітлений найкраще. Хлопець повів головою наліво, потому направо, придивився до крони самотнього дерева на виступі четвер¬тої тераси і відчув, як корені волосся твердішають, примушуючи чу- і прину ставати сторчма.
Охоронця ніде не було.
CXLIV
— Може, він за стовбуром? — припустив Сьома.
Семен і Левко, ледь не наполовину звісившись з кромки, зазирали в провалля.
—Кажу тобі, його нема.
Дерево було не настільки великим, щоб цілком заховати дорослу люди ну.
Незграбно відштовхуючися, Сьома відкотився від краю тераси.
—І що тепер?
Левко відщепнув обойму, переконавшись, що вона набита патро¬нами, вставив назад в автомат і пересмикнув затвор.
—Повертайся до Сатомі і не відходь від неї ні на крок. — Украї¬нець заклав приклад під пахву і зняв запобіжник, готовий будь-якої миті схопити АКМ і вистрелити. — Зрозумів мене?
—Добре, — кліпнув росіянин, але в голосі не вистачало твердос-
іі. — А раптом він уже там? — Хлопець махнув рукою в бік централь¬них пірамід, повз які доведеться пройти, прямуючи до японки. — Він же озброєний.
—Не думаю, Сьома. — Левко промацував очима об’єкти, які міг бачити з пальмового гаю: циліндричні ангари, загорожу з ламами, верхню частину великої піраміди. — Хлопчина не дурний. Він знає, що вертоліт повернеться. Боюсь, перуанець заліг де-небудь, збира¬ючись перечекати. Він діждеться прильоту Джейсона, після чого... — Хлопець піджав губи і шумно втягнув крізь стиснуті зуби повітря.
Левко уявив себе на місці вартового. Очунявши після падіння, він якийсь час горлав і безладно стріляв із пристінку, але так чи інакше невдовзі зрозумів, що нагорі щось сталося і рятувати його не будуть. Якщо його логічне мислення хоч на порядок більш розвинуте, ніжу ін- фузорії-туфельки, хлопчина на терасу не полізе. Швидше за все, по-сидівши на виступі, він став шукати способи спуститися вниз зі стіни, прошмигнути в джунглі і там зачаїтись. Левко повернув обличчя до Сьоми, і проникливий росіянин, наче лазерний сканер, зчитав по очах припущення українця. Якщо Левко має рацію, якщо перуанець уже спустився з Твердині — їм кінець.
—Бігом до Сатомі, — наказав українець. — Не відходьте від паль¬ми і не спускайтеся вниз.
Семен пошкутильгав і скоро зник за ангаром. Левко, приставивши прикладдо плеча, почав обходити терасу з півночі. Він сподівався, що перуанець запізно здогадався, що треба злазити з пристінка, і ще не встиг пірнути в непроглядні тропічні зарості.
Дуже швидко хлопець переконався, що з північного боку на четвер-тому рівні протиснутись уздовж стіни неможливо. Надто вузькі уступи. Зістрибнути нижче охоронець також не міг. (Точніше, міг, але тоді без-сумнівно доламав би всі кістки, які не потрощив підчас першого падін-ня.) Левко підтюпцем перебіг до західного краю і зазирнув униз. Зліва від виступу, на який звалився злощасний перуанець, знаходилось одне вузьке місце, та загалом пролізти можна. Навіть пораненій людині.
Хлопець відчув, як у животі знов ожила й затріпотіла перелякана пташка. Подумав, що години, які передують повернення «Мі-17», на-певно, останні у його житті. То ще добре, що він не знав, у якому ста¬ні «поверталися» з сельви експедиції на кшталт загону Холбрука, а то¬му не підозрював, на що здатен Джейсон Х’юз-Коулман, інакше вигорів би, наче шматок газети, у вогнищі власної паніки. Та навіть без цього страх і відчай, мов газові бульбашки, що піднімаються крізь
товщу води, протинали тіло, розслабляючи м’язи. Хлопець опустив АКМ, але, постоявши трохи, останнім зусиллям зібрав волю в кулак,] А може, він встигне? Може, вартовий не відійшов далеко?
Левко побіг уздовж західного краю горішньої тераси, обминув за*] горожу з ламами, які мирно пощипували траву, і досягнув південно«] західного кута Паїтіті. Відрахував униз три рівні і ретельно продивив¬ся всю платформу. В різних місцях камені відступали від муру на різну довжину, та загалом по терасі четвертого рівня можна на інвалідному візку кататися. Було й дещо, що обнадіювало: четвертий рівень всю*- ди, куди не глянь, прямовисно обривався до третього, не існувало жод¬ної ділянки, де можна спуститись, не зламавши собі карк. Придивив¬шись, Левко помітив місце, де схил п’ятого рівня виглядав достатньо пологим: крутизна не набагато більша ніж там, де він і Грем зісковзу* вали вночі на шостий рівень. У тому місці можна було б піднятись з четвертого на п’ятий... Хлопець став вивчати терасу п’ятого рівня і миттєво зауважив безмірно вузьку ділянку якраз під тією точкою, де стояв. Наближаючисьдо південно-західного кута Паїтіті, платфор¬ма п’ятого рівня звужувалась до кількох сантиметрів, стіни четверто¬го і п’ятого рівня практично зливались одна з одною. З іншого боку, на сході, платформа (як і всі, що під нею чи над нею) впиралась у бо-кову грань великої піраміди. Отже, навіть якби перуанець піднявся нгі рівень вище, він не зміг би нікуди подітись. То де він зараз?.. Левко безпорадно закрутив головою, озирнувся, прослідкувавши весь ймо¬вірний шлях вартового і тільки тоді помітив деталь, яка давно мали би впасти в очі. За деревом, що врятувало життя перуанцю підчас падін¬ня, спуск до третього рівня також був пологим. Виступ третього рів¬ня був вузький і різко обривався, цебто, той, хто ризикнув би спуска¬тися, міг запросто проскочити його й шугонути в провалля, а проте, якщо охоронцю пощастило зачепитись... Лео пробігся очима по тре¬тьому рівню до кута і далі, вздовж південної стіни Твердині; жахнув¬ся. Бульбашки страху вдруге поплили крізь живіт, груди й шиюдо-го- лови. По-перше, на третьому рівні він вирізнив з десяток придатних для спуску аж до самої землі місць, а по-друге, на третьому рівні за¬кінчувалась піраміда — тераса огинала її основу з півдня. Останнє чо¬мусь розтривожило найбільше.
