Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Цар Федір Іванович виділив кошти, і в 1595 році на місці з'явлення ікони був побудований храм та Богородицький жіночий монастир. Крім того, сам цар приніс велике пожертвування. В цьому монастирі прийняли чернецтво дочки і мати царя. З'явлення Казанської ікони Божої Матері святкується в Казані 8 червня, того дня, коли мати і дочка ходили до архієпископа і воєводи і повідомили про з'явлення ікони.
Другий празник на честь Казанської ікони Божої Матері встановлений як подяка за врятування Москви і Росії під час навали поляків у 1613 році, 22 жовтня.
Після того як 1610 року був скинутий з престолу цар Василь Іванович Шуйський, в країні точилися міжусобні війни. Цим скористались шведи і поляки, які грабували й палили міста і села, захопили Москву. Народ російський почав створювати партизанські загони і народне ополчення для боротьби з ворогами. Казань прийшла на допомогу, виславши свої дружини до Москви (1612 р.) з іконою Казанської Божої Матері. Воїни були наснажені вірою в образ і силу Пречистої. Прибувши до Москви, дружини відбили у ворогів Новодівичий монастир, взяли в полон дві роти поляків і 500 німців. Ікона з дружинами перебувала в Москві до зими і була перенесена в Ярославль, куди на той час прибули з Нижнього Новгорода дружини Мініна і Пожарського.
Наші предки з постом і молитвою звернулись по допомогу до Господа і Пречистої його Матері. Всі воїни три дні постили і молились. Бог почув молитви, і за Його допомогою ворогів було вигнано із Суздалі. Первопрестольне місто російське було повернуте православним християнам. Наснажені вірою, воїни підступили до Москви і 20 серпня 1612 року вигнали ворогів з Новодівичого монастиря, який ті були знову захопили, і прогнали гетьмана Хоткевича з Москви. Рештки війська оточили і морили голодом, а 22 жовтня 1613 року звільнили Китай-город. Поляки, втративши всяку надію, здали місто і попросили пощади в Пожарського. Як щиросердна подяка Господу Богу був проведений хресний хід, урочисте моління, а ікону Казанської Божої Матері було принесено на лобне місце. Коли відбувався цей урочистий хід, з Кремля вийшли архієпископ Арсеній і священики. Вони винесли Володимирську ікону Богоматері та інші св. ікони, що перебували в полоні. Побачивши чудотворну ікону, воїни, народ від радості плакали і цілували св. ікони.
Після вигнання ворогів з Москви князь Пожарський освятив храм Введення Богородиці на Сретенській вулиці в Москві і поставив у ньому ікону Божої Матері Казанської. Священики доповіли царю і великому князю Михайлу Федоровичу про чудеса від ікони в бою з гетьманом і при взятті Москви. Великий князь і його мати ввірували в ікону і встановили свято ікони в Москві двічі на рік – 8 червня і 22 жовтня.
Князь Дмитро Пожарський прикрасив ікону коштовним камінням і золотом. З часу вигнання поляків з Москви і Росії ікона Казанської Божої Матері стала сімейною реліквією в царській родині.
З нагоди народження у царя Олексія Михайловича наслідника престолу – цесаревича Дмитра Олексійовича в 1649 році, 22 жовтня встановлено свято Казанської Божої Матері по всій Росії.
Ікона, за повелінням імператора Петра Першого, була перенесена з Москви в С. – Петербург на честь освячення нової столиці й поставлена спочатку в центрі, на Петербурзькій стороні, в церкві на Посадській вулиці.
1721 року ікону Казанської Богоматері було перенесено в Троїцький собор. У 1737 році, в день освячення новозбудованої церкви Різдва Богородиці на Невському проспекті, де нині Казанський собор, ікону перенесено сюди. Її було прикрашено золотою ризою з коштовним камінням. Золота риза і коштовне каміння подаровані імператрицею Анною Іванівною.
В день освячення Казанського собору, 15 вересня 1811 року, на ікону покладено нову ризу, виготовлену із чистого золота високої проби, та прикрашено коштовним камінням і перлами. Більшу частину цих прикрас подаровано імператрицями Марією Федорівною, Єлисаветою Олексіївною та великою княгинею Катериною Павлівною. В день освячення собору св. ікона в присутності імператора, двору, військового параду, при великій кількості народу перенесена в новозбудований чудовий храм.
Канони церковної служби в дні святкування Казанської ікони Божої Матері 8 червня і 22 жовтня написані ієромонахом Ігнатієм.
Тропар свята: Заступнице милосердна, Мати Господа Бога нашого. За всіх благаєш Ти Сина Твого, всім допомагаєш спастися, хто до могутнього Твого захисту вдається. Поможи, Царице і Владичице, всім нам, що в напастях і скорботах і недугах, обтяжені гріхами скорботними перед пречистим Твоїм образом, обливаючись сльозами, і непохитну віру на Тебе покладаємо, щоб визволитись від усякого зла. Подай усім корисне і всіх спаси, Богородице Діво, Ти бо єси божественний захист рабам Твоїм.
День св. великомученика Димитрія Солунського
(26 жовтня ст. ст. – 8 листопада нов. ст.)
Свята Церква від перших віків християнства високо цінує заслуги мучеників, їх почитає, ставить нам за взірець геройської любові до Бога та визнання святої віри. Деякі з них, що в особливий спосіб відзначилися своєю ревністю і мужністю у визнанні святої віри та чудами, що ними їх Господь Бог по смерті прославив, мають у церковному році урочисті празники. До них належить святий мученик Димитрій, якому св. Церква дала титул великомученика і мироточця.
Св. Димитрій жив у другій половині III ст. у місті Солуні, де його батько був високим цісарським достойником. Після смерті батька цісар Максиміліан зробив його солунським проконсулом. З дитинства св. Димитрій виховувався в християнській вірі, яку згодом ревно проповідував. За апостольські діяння цісар Максиміліан кинув його до в'язниці. Перебуваючи у в'язниці, він благословив святого Нестора на бій з непереможним цісарським гладіатором Лієм. Св. Нестор виступив проти Лія з хрестом у руках і переміг його. Цісар, довідавшись, що Димитрій благословив Нестора на поєдинок з Лієм, послав своїх солдатів, і вони прокололи його списами. Це було 306 року по Р. X. Пам'ять про св. Нестора Церква відзначає наступного дня після празника св. Димитрія.
Велику віру св. Димитрія прославив Господь Бог не тільки різними чудами після його смерті, але також нетлінністю тіла та мироточивістю. Майже через сто років по його смерті відкрито домовину – його тіло лишилось нетлінним, а з його кісток точилося пахуче миро – олій, яке зціляло недужих.
Дар чудес, нетлінністю тіла та мироточивість стають джерелом великого й широкого культу св. Димитрія. До його гробу щороку йдуть сотні й тисячі прочан. У V ст. над його гробом побудовано величний храм. А на Балканах є більше двохсот церков, збудованих на честь св. Димитрія.
Культ св. Димитрія прийшов із християнською вірою і на наші українські землі. Почалося все з облоги Царгорода нашим князем Олегом. Коли наші війська зломили грецьку силу, то греки казали, що це не Олег, а св. Димитрій посланий на них Богом. А згодом, коли християнська віра поширилась серед нашого люду, князі, а також усі вірні віддавали себе св. Димитрієві в опіку.
Князь Ізяслав Димитрій Ярославович побудував у Києві 1057 року монастир на честь св. Димитрія. 1197 року великий князь Всеволод Димитрій Юрійович дістав у дар із Солуня дошку з труни та сорочку св. Димитрія. З дошки точилося миро, яке лікувало хворих. На честь св. Димитрія цей князь побудував храм у Володимирі, передавши йому згадані дари. На наших рідних землях було побудовано багато храмів, присвячених св. Димитрію.
Свята Церква славить св. Димитрія як мужнього Христового воїна й ісповідника, як чудотворця, що лікує недуги душі й тіла, допомагає людям в скрутні хвилини.
Тропар свята: Великого в напастях оборонця придбав увесь світ у тобі, що ворогів перемагаєш. Отже, як Лієву пиху зневажив ти і до подвига нахилив сміливість Нестора, так, святий Димитре, Христу Богові молися, щоб подав нам велику милість.
В народі кажуть: свято «святого Дмитра» або просто: «Дмитра».
У Дмитрову, або «родинну», чи ще інакше – «дідову» суботу справляють осінні поминки по померлих родичах. Поминають парастасом у церкві та обідом удома. Ось як описується такий поминальний обід на Рівненщині: «Хазяйка наготує найбільше страв, які люблять діди. Обід буває пізніше, ніж звичайно, після полудня або надвечір. За обідом з кожної страви по ложці одкладають в окрему посудину, яку з ложками ставлять на ніч на покуть. Тут ще в посудині ставлять воду і вішають рушник, щоб уночі «душечки померлих помились і пообідали» (Мат. до ет-нол. XV, ст. 55; Грушевський М., І, ст. 198).
