Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Тропар свята: Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй громаду Твою.
Свято Воздвижения Чесного і Животворящего Хреста Господнього в народі називають «Здвиження».
«На Здвиження земля движиться ближче до зими», а тому від цього часу наступають холодні дні і птахи відлітають до вирію.
Першою до вирію летить зозуля, бо вона є ключницею впрію: «У неї золотий ключ від тієї теплої країни, куди летять птахи, де ніколи не буває зими». До вирію повзуть і гади, а тому в день Здвиження небезпечно ходити в ліс.
Батьки, лякаючи дітей, щоб не ходили в ліс, кажуть їм, що в день Здвиження гади заповзають у велику яму і там лижуть гадючий камінь. Одна дівчина не послухала мами. Пішла в ліс. Впала в гадючу яму і там прожила всю зиму аж до весни. Гадюки смоктали з неї кров, а вона лизала гадючий камінь. Весною гадюки повилазили з ями. З ями вилізла і дівчина. Вона була дуже квола. Змогла дійти до своєї хати, розповіла про свою пригоду і вмерла.
Введення у храм Пресвятої Богородиці
(21 листопада ст. ст. – 4 грудня нов. ст.)
Батьки Діви Марії, праведні Іоаким і Анна, будучи бездітними, сумували, й не раз, гірко плачучи, молили Бога, щоб Він дав їм дитя, і при тому склали обіцянку, що віддадуть те дитя до храму Єрусалимського на служіння Богові. Тож зглянувся Господь над горем праведників, дав їм доньку, і назвали її Марією. Не встигли батьки натішитися своєю дитиною, як минуло дівчинці три роки і треба було виконати дану Богові обіцянку – відвести Її до храму Єрусалимського.
Урочистим і гарним був той похід. Іоаким і Анна скликали в Назарет своїх родичів, запросили багато дівчат. Одягнені у найкраще вбрання, із свічками в руках, дорослі дівчата поволі йшли попереду та співали побожні пісні. З ними йшла трирічна дівчинка Марія, а за Нею вже батьки, родичі та чимало людей. Первосвященикові Захарію було дано знати від Духа Святого, що до храму має прийти майбутня Матір Божа, і він разом з священиками в пишному вбранні вже чекав Діву на паперті, до якої вели п'ятнадцять сходинок. На кожній із цих сходинок співали один псалом. На першу сходинку батьки поставили маленьку Марію, а далі Вона пішла вже сама прямо до первосвященика Захарія. Архієрей взяв Богообразну Отроковицю за руку і, натхненний від Духа Святого, провів Її до найголовнішої частини храму, в так зване Святее Святих, куди в стародавні часи вносивсь з духовною веселістю Кивот Божий. Туди по закону було дозволено входити тільки одному архієрею один раз в рік, притому з жертовною кров'ю, яку він приносить за себе і за людські провини (Євр. IX, 7).
Дивувалися всі, хто був тут, а в церковних піснях сказано, що навіть ангели дивувалися, як Діва увійшла в Святее Святих.
Пресвятая Діва не лише один раз ввійшла в Святее Святих на введення, але під час перебування Свого в храмі Вона завжди входила туди, що було заборонено, і навіть під страхом смерті, первосвященику.
Діва Марія залишилась при храмі, де згодом під опікою первосвященика й священиків дістала досить високу освіту й гарне побожне виховання і навчилась різних ручних робіт.
Пресвята Діва Марія прожила в храмі Єрусалимському майже дванадцять років.
Настав час, коли Марія мала залишити храм і, як інші дівчата, вийти заміж. Вона пояснила первосвященику і священикам, що Вона від зачаття Свого посвячена батьками єдиному Богу і Сама дала обітницю зберегти вічно Свою непорочність, і тому не може вийти заміж.
Отож для нетлінного збереження непорочності під чином шлюбу Св. Діва в 15 років Свого життя, за порадою-згодою священного Собору, була заручена зі своїм родичем праведним старцем Іосифом, який дав обітницю зберегти дівочу честь Марії, вважаючи себе мнимим Її чоловіком і мнимим батьком Ісуса Христа. Таким чином Вона переселилась із храму в Назарет, у будинок праведного Іосифа.
На згадку про Введення Пресвятої Богородиці у храм Єрусалимський 21 листопада Церквою запроваджений празник. Згадку про це свято можна знайти у переказах Палестинських християн IV ст., де оповідається, що царицею Єленою був побудований храм Введення Богородиці.
На прикладі Богоотців Іоакима і Анни, які посвятили свою дочку з юних літ Богу, ми бачимо, що християнським батькам потрібно з ранніх літ виховувати дітей благочестивими. Ознайомлення дітей із Божественним і святим словом Церкви і Слова Божого допомагає їм стати чуйними, добрими людьми.
Введення у храм Богородиці є великий, вселенський двунадесятий празник.
Тропар свята: Сьогодні початок Божого змилування і провіщення про спасіння людей. В храмі Божому Діва велично з'являється і про Христа всім сповіщає, їй же і ми голосно заспіваємо: радуйся, здійснення Божого піклування.
Це свято в народі називають Введіння. Початок нового господарського року у введінських повір'ях виступає досить виразно. Хто в цей день вранці прийде першим до хати, той буде першим «полазником» на новий господарський рік. За народним віруванням перший полазник приносить до хати щастя або невдачу.
Якщо перший ввійшов молодий гарний чоловік, а до того ще із грішми – добра ознака: ввесь рік у хаті будуть усі здорові і будуть «вестися» гроші. Якщо увійде до хати старий кволий чоловік, а до того ще й бідний – погана ознака: і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться… А найгірше, як увійде до хати стара жінка – «то вже добра не жди»… Недобрий знак, якщо в цей день хтось із сторонніх приходить що-небудь позичити.
У східних районах України зберігався дивний звичай серед «дівчат-чарівниць» святити воду в ніч проти Введіння. Говорилося, що така «свячена» вода годиться на «привернення» парубка до дівки.
На Поділлі ранком на Введіння молодиці обсипали колись своїх корів сім'ям та мастили маслом вим'я – «щоб давали багато молока».
У багатьох селах України ворожили по різних прикметах, який буде врожай в наступному році. Деякі з прикмет оформились в приповідки, як ось:
«Скільки на Введінні води, стільки на Юрія трави», «Як є на Введіння вода, то буде в мисці молоко», «Як Введіння мостить мостки, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде».
На Слобожанщині селяни кажуть, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитись на своє тіло: «Душа видить своє тіло, тому й Видіння».
У різних місцевостях святкують це свято по-різному, але скрізь спостерігається одна тенденція – накликати багатство та добробут на майбутній рік.
Святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії
(17 вересня ст. ст. – 30 вересня нов. ст.)
У II ст. за царювання імператора Адріана жила в Римі вдова-християнка, на ім'я Софія. У неї було три дочки, яких вона назвала іменами трьох християнських чеснот: Віри, Надії і Любові. Вона виховувала їх в страхові Божому, навчала їх читати Євангеліє і вселяла в них твердість духу і віру в Господа нашого Ісуса Христа. До імператора дійшли чутки про те, що вдова – християнка. Він покликав її до себе. Довідавшись од самої Софії, що вона та її діти християни, – він доручив наглядати за ними жінці-язичниці і через три дні викликав Софію на суд.
Ці три дні Софія провела в молитві і в розмовах з дітьми. В той час лиха доля чигала на християн, їх жорстоко переслідували за те, що вони не визнавали богів язичників.
У призначений день Софія з дітьми прийшли до Адріана. Побачивши юних святих дів (Вірі було 12 років, Надії – 10, а Любові – 9 років), імператор почав умовляти їх поклонитися ідолам. Він обіцяв навіть удочерити їх, якщо вони виконають його прохання. Але сестри були непохитними, вони твердо стояли на тому, що в них один отець – Бог і вони з радістю готові постраждати і вмерти за Христа.
Тоді імператор звелів піддати жорстокому катуванню старшу сестру. Вона зазнала страшних мук, але просила матір і сестер молитись і бути вірними Богу до кінця. Знісши пекельні катування, лишалась цілою і здоровою, та за наказом свого мучителя поклала голову на плаху. Кат відрубав їй голову. Сестри наслідували її приклад. Молились, страждали і славили в молитвах єдиного Бога. Обом їм відрубали голови.
