Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Софію не катували. Адріан вирішив, що досить з неї того, що вона бачила муки і смерть своїх дочок. Він переконався, що ніякі катування не похитнуть її віри, тому відпустив її і дозволив забрати тіла закатованих дочок. Вона поховала їх, а на третій день сама померла на їхній могилі.
Тропар свята: Мучениці Твої, Господи, через страждання своє прийняли вінок нетління від Тебе, Бога нашого, бо, маючи кріпость Твою, мучителів перемогли й навіть спокусу диявола знищили. За молитви їх спаси, Боже, душі наші.
Покрова Пресвятої Богородиці
(1 жовтня ст. ст. – 14 жовтня нов. ст.)
За царювання Льва VI Філософа (886—911), у 910 році, під час вторгнення сарацин до Грецької імперії, св. Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній, перебуваючи 1 жовтня в Константинопольському храмі, де зберігалась риза Богородиці, під час всеношного недільного співу побачили в повітрі чудесне з'явлення Пресвятої Діви Богородиці в оточенні пророків, Апостолів і Ангелів. Вся осяяна сонячним світлом, Вона молилася за грішників і покривала християн чесним своїм омофором. Побачивши це з'явлення, Андрій запитав свого учня Єпіфанія: «Бачиш, брате, царицю і Богиню всіх, яка молиться за весь світ?» – «Бачу, святий отче, і жахаюсь», – відповів йому Єпіфаній. З'явлення було прославлене спочатку тими, що молились у храмі, а згодом в усьому Константинополі.
Мешканці Константинополя, почувши про це з'явлення, зраділи, що Бог молитвами Заступниці визволить усіх від біди, яку заподіяли їм вороги, що вдерлися в їхню імперію. І справді, невдовзі після з'явлення ворогів Церкви було переможено.
Честь встановлення цього свята належить Російській церкві, яка з самого початку ввірувала у покрову Богоматері і освятила день з'явлення його урочистим святкуванням. З'явлення сталося 1 жовтня, і в цей день Церква встановила свято Покрова Пресвятої Богородиці. Прославляючи свою небесну Заступницю, Церква співає: «Сьогодні ми, православні люди, радісно святкуємо, осяяні Твоїм, Божа Мати, явлінням, і, здіймаючи очі до Твого пречистого образу, уклінно просимо: покрий нас чесною Твоєю покровою й визволи нас від усякого зла, благаючи Сина Твого, Христа, Бога нашого, щоб спас душі наші».
«Величаємо Тебе, Пресвята Діво, і шануємо покрову Твою святу, бо Тебе бачив святий Андрій у церкві, як за нас Ти Христу молилася».
Це свято велике, тож, окрім Божої служби, Православна Церква служить акафіст Покрову Богоматері. В акафісті часто повторюються слова: «Радуйся, Радосте Наша, покрий нас від всякого зла чесним твоїм омофором». Омофором називається довга широка тканина, прикрашена хрестом, яку носять єпископи під час богослужіння. Омофор оперізує їхні рамена і звисає додолу. Омофор знаменує собою особливу благодать Божу, якою наділений єпископ, і те, що він турбується про всяку людину, яка заблукала чи відстала від Церкви.
Покров Божої Матері для Православної Церкви засвідчують спогади про різні випадки благодатної допомоги Матері Божої віруючим, які були в нашому краї. Можна, скажімо, пригадати заступництво Почаївської Божої Матері.
На Запоріжжі була церква святої Покрови, і запорізькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою.
Існує переказ, що після зруйнування москалями Запорізької Січі 1775 року козаки, які пішли за Дунай, під ласку турецького султана, на еміграцію, взяли з собою і образ Пресвятої Покрови.
Час святкування Покрови – це був саме сезон сватань та весіль. Дівки, яким уже надокучило дівувати, молилися: «Свята Мати, Покровонько, накрий мою головоньку хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою».
Люди примічали погоду: якщо на Покрову вітер віяв з півночі, то це знак, що зима буде холодна і з великими снігами, а як з півдня, то тепла.
Українська Повстанська Армія (УПА), що постала в час Другої світової війни як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації, – теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як релігійне, а й національне свято.
Тропар свята: Сьогодні ми, православні люди, радісно святкуємо, осяяні Твоїм, Божа Мати, явлінням, і, здіймаючи очі до Твого пречистого образа, уклінно просимо: покрий нас чесною Твоєю покровою й визволи нас від усякого зла, благаючи Сина Твого, Христа Бога нашого, щоб спас душі наші.
Святого апостола і євангеліста Луки
(18 жовтня ст. ст. – 31 жовтня нов. ст.)
Святий Апостол і Євангеліст Лука народився в Антіохії. Батьки його були язичники. Із стародавніх переказів відомо, що він був освіченою людиною в науках грецьких. За фахом лікар, до того ж займався живописом і непогано знав юриспруденцію. Будучи в Єрусалимі, він почув проповідь Господа Ісуса Христа. Він ввірував у Господа, став Його послідовником і був зарахований до лику сімдесяти Апостолів, про обрання яких він розповідає в своїй Євангелії (Лук. X, 1– 16). Його приголомшила страта Ісуса. Та допоміг йому сам Ісус, який явився йому в Клеопі. Переконавшись у тому, що Ісус Христос воскрес, св. Лука по вознесінню Господа став проповідувати його для інших. В Антіохію часто приїздив Апостол Павло. Лука полюбив цього Апостола і спільно з ним навертав людей до віри в Ісуса Христа. Вони неодноразово відвідували Малу Азію і Грецію, побували в Єрусалимі і Римі. Лука не розлучався з Павлом до самої його смерті. Це описано в діях Апостолів. Близько 90 р. по Р. X Св. Ап. Лука написав третє Євангеліє. В той час Лука був уже похилого віку. Цар Доміціан чинив гоніння на християн. Лука в своєму Євангелії доводить, що християни не вороги держави. Адже, зазначав він, сам Пілат переконався, що Ісус не мав за собою жодної вини.
Його Євангеліє змістовніше й докладніше, ніж попередні. Сам Лука вважав себе насамперед істориком. У своїй праці він життя Ісуса Христа пов'язав з історією Римської імперії і навів ряд хронологічних конкретних дат. Святий Лука на прохання Апостола Павла написав книгу Дії святих Апостолів. У ній, за словами Іоанна Золотоустого, багато уваги відведено Апостолу Павлу, який найбільше зробив для поширення віри Христової. Св. Ап. Лука проповідував віру Христову в Греції. В Солуні він був поставлений єпископом м. Македонії. Він був рукоположений Апостолом Павлом. Св. Апостол Павло називає його лікарем (Кол. IV, 14). Він пише: «Вітає вас Лука, улюблений лікар». Ап. Лука малював ікони. Ним написані ікони Божої Матері, а також ікони Св. Ап. Петра і Павла.
З переказів відомо, що за віру Христову вороги християнства повісили Луку на оливковому дереві в місті Ахаї на 84 році від народження. Тіло його при імператорі Константані 360 року було перенесено з Ахаї в Константинополь у церкву Петра і Павла разом з мощами Ап. Андрія і Тимофія. Філосторгій свідчить, що, коли переносили мощі Св. Апостола, до процесії підійшов хворий євнух Анатолій і допоміг нести тіло Луки. Під час перенесення він зцілився і став здоровим.
Є свідчення, що святкувати Ап. Луку почали в IV ст. У V ст. Анатолій Константинопольський, Лев Магістр написали пісні на честь Євангеліста Луки, які й зараз співає св. Церква, прославляючи св. Луку як Євангеліста, автора Дії святих Апостолів і як лікаря.
На «Хваліте» співаємо: «Ти навчився, Луко всеблаженний, більш науки лікування душ, ніж тіл, і, натхненний Божою мудрістю, до всього здатним показав себе, лікуючи і душі, і тіла. Ти завжди закликаєш людей до знання, підносиш до бажання Бога, на небо зводиш і молишся за всіх, що вславляють тебе».
Тропар свята: Апостол святий і Євангеліст Луко, молися до милостивого Бога, щоб прощення гріхів подав Він душам нашим.
З'явлення чудотворної ікони Божої Матері в Казані
(22 жовтня ст. ст. – 4 листопада нов. ст.)
28 червня 1579 року за царювання Івана Васильовича IV в Казані, при московському митрополиті Антони, при архієпископі Казанському Ієремії для зміцнення віри Христової серед магометян, що населяли Казанське царство, дев'ятирічній дівчинці Матроні з'явилась Богоматір. Вона просила розповісти про це духовним і світським властям міста, щоб вони взяли ікону її із землі, вказавши місце, де та знаходиться. З'явлення відбувалось тричі. Дівчинка спочатку про це нікому не говорила, а коли розповіла своїй матері, та не повірила. Після третього з'явлення дівчинка, ридаючи, сказала матері, що вона уві сні бачила ікону Матері Божої, з обличчя якої струменіло полум'я, що могло її спалити, і чула голос: «Якщо ти нікому не розкажеш, то я з'явлюсь в іншому місці, а ти загинеш». Мати розповіла про це архієпископу і воєводі міста. Вони не повірили матері. Мати сама почала копати землю і шукати ікону, але не знайшла. Шукали ікону й інші люди, але не знаходили. Ікону відшукала сама Матрона. Вона поставила її на тому місці, де її знайшла. З усіх кінців міста сходились люди, які молились до ікони і цілували її. Про дивну новину повідомили архієпископа і воєводу міста. Архієпископ відправив службу Пресвятій Богородиці і переніс ікону в найближчий храм. Ніс ікону на руках настоятель храму Гермоген. У храмі відслужив молебень патріарх. Про все це повідомили в Москву царю.
