Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Тропар свята: Небесних сил архістратиги, завжди молимо вас ми, недостойні, щоб вашими молитвами охороняли й покровою небесної вашої слави захищали ви нас, що з любов'ю припадаємо до вас і взиваємо: від напастей спасайте нас, як старшини небесних сил.
У народі це свято називають Михайлів день, або «Михайла».
Святого Архістратига Михайла наш народ вважає за патрона столиці України Києва. Стародавній герб Києва оздоблений образом Архістратига з мечем.
У народній уяві Архістратиг Михайло – це мужній лицар, який перемагає всі темні сили нашої землі. «Грім гримить – це Архістратиг Михайло веде війну з чортами, – каже народна легенда, – де б не заховався нечистий, а стріла Архістратига знайде його скрізь».
Мисливці в Україні вважають Архістратига Михайла за свого покровителя. В легендах, оповіданнях мисливці Архістратига Михайла змальовують лицарем, суддею, оборонцем і покровителем мисливців на полюванні. Тому-то в цей день, на Михайла, мисливці йшли до церкви й перед образом святого Архістратига ставили свічку.
Якщо в цей час уже випав сніг, то люди кажуть: «Михайло приїхав на білому коні».
Святої великомучениці Катерини
(24 листопада ст. ст. – 7 грудня нов. ст.)
Св. Великомучениця Катерина з Олександрії мала 17 років од роду. Була дуже вродлива, високоосвічена і багата. У 304 році вона прийняла християнську віру і відтоді проповідувала Ісуса Христа. За наказом імператора Максиміана, який переслідував християн, була замучена за віру Христову. Після тривалих умовлянь відректися від Христа і перейти до язичників кати роздягли її і били воловими жилами дві години по плечах і животу, її дівоче тіло стало суцільною раною. Кров мучениці струменіла і обагряла землю, її було кинуто до в'язниці, де Катерину тримали без їжі і води, та кати на цьому не вгамувалися. Вони вдалися до нових тортур – поклали дівчину поміж чотирьох коліс з гострими зубцями і, обертаючи колеса два праворуч, два ліворуч, почали шматувати її тіло. Та ось Ангел Господній зійшов з неба і зробив так, що великомучениця лишилась цілою і неушкодженою, а колеса розлетілись на друзки. Тоді кати відрубали їй голову мечем.
Великі страждання св. Катерини навернули багатьох язичників до віри Христової. Серед них – царицю Августину, дружину Максиміана, Порфирія Стратилата і 200 воїнів, котрі спостерігали її страшні муки.
Місце страти Великомучениці Катерини і сьогодні показують в Олександрії туристам. Жителі Олександрії, які вірили в розп'ятого Господа, встановили мармурову колону, на якій висікли голову св. Великомучениці. Ця колона й зараз стоїть у храмі св. Сави.
Як свідчать перекази, св. мощі Великомучениці були далеко на Синайській горі. У піснях співається: радуйся, всеславна Великомученице Катерино: на горі-бо Синайській, де бачив Мойсей терновий кущ неспалимий. Сам Христос зберігає чесне тіло твоє нетлінним аж до другого пришестя Свого.
На високу гору Синай ці мощі могли покласти тільки Ангели. У храмі на горі Синай знаходяться мощі голови і лівої руки св. Катерини. Невелика мармурова рама стоїть у храмі праворуч престолу. Святую голову нареченої Христової покриває нині золотий вінець, а рука її прикрашена коштовними перснями.
У IX ст. Феофан Нікейський і невідомий монах Вавіль написали багато пісень на честь Великомучениці Катерини, які і сьогодні співаються Православною Церквою в день її пам'яті.
Церква в день пам'яті Великомучениці говорить: «Радуйся ти, бо, посоромивши зухвальство заблудлих красномовців, несвідомістю сповнених, до віри істинної направила; радуйся, бо тіло твоє на муки великі віддавши за любов до Бога, ти, як діва непохитна, не подолана була; радуйся, бо в нагороду за муки небесних осель сподобилася ти й славою вічною втішаєшся. В надії на неї, Великомученице, подвигом твоїм і нас, твоїх співців, стверди».
Тропар свята: Мучениця твоя, Ісусе, Катерина голосно взивала: «Тебе, женише мій, люблю і, Тебе прагнучи, страждання терплю і розпинаю себе з Тобою і погрібаюся з Тобою в хрещенні Твоїм. Страждаю за Тебе, щоб царствувати з Тобою, і умираю за Тебе, щоб жити з Тобою. Але, як жертву чисту, що з любов'ю принесла Тобі, прийми мене». За молитви Великомучениці, милосердний Господи, спаси душі наші.
Це свято в народі називається «Катерини», це свято дівочої долі. Напередодні цього свята колись парубки постили, щоб Бог послав їм добру жінку. В самий же день свята дівчата ворожать і закликають долю.
Вранці, до схід сонця, дівчина йде в садок і зрізає гілочку вишні. В хаті дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки. Якщо до «Меланки» вишня розів'ється і зацвіте – добрий знак, бо й доля дівоча цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту – кепська ознака.
Увечері дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги.
Опівночі, перед «півнями», дівчата беруть горня з «вечерею», обгортають його новим рушником і йдуть «закликати долю». Простують до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем і тричі гукає:
– Доле, доле, йди до мене вечеряти!
Якщо в цей час заспіває півень, «доля обізвалась», якщо ж ні: «Доля оглухла, не чує мого голосу». Журиться дівчина і проклинає долю: «Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!»
Гірше, коли зірка з неба впаде. «Погасне доля!» – злякано шепочуть дівчата.
У Франції св. Катерина вважається патронесою старих дівчат. В цей день неодружені дівчата старше 25 років одягають капелюшки, прикрашені жовтими і зеленими стрічками, що означають надію на одруження, і виходять групами на вулицю. У цей день їм дозволяється багато вільностей: за старою традицією, чоловіки можуть цілувати на вулиці дівчат у жовто-зелених капелюшках. Але ніхто не дивується, коли і «катеринетші» цілують хлопців.
Святого всехвального апостола Андрія Первозванного
(ЗО листопада ст. ст. – 13 грудня нов. ст.)
Андрій з роду єврейського, з Віфсаїди Галілейської, рибак і брат Ап. Петра. Спочатку він був учнем Іоанна Хрестителя. Як тільки Предтеча, поглянувши на Ісуса, що проходив, сказав: «Ото Агнець Божий!», Андрій пішов за Ісусом і став Його першим учнем. Він названий Первозванним. Коли Ісус проходив біля моря Галілейського, то Петро і Андрій ловили рибу. Господь їх покликав за Собою, сказавши: «Ідіть за Мною. Я зроблю вас ловцями людей!» (Матв. IV, 18—19).
Він займає друге місце серед Апостолів. Христос дав Апостолам владу над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, щоб уздоровлювали всіляку недугу та неміч всіляку (Матв. X, 1). В числі чотирьох учнів Господа Андрій удостоєний його довір'я слухати пророцтво Його про майбутню долю Церкви і світу (Марк. XIII, 3—5).
Зіславши на Апостолів Духа Святого, Ісус Христос, разом з іншими Апостолами, дав Андрію владу прощати гріхи (Іоанн. XX, 23). Слово Боже Андрій проповідував у багатьох країнах Азії і Європи. Для проповіді Євангелія він здійснив три подорожі з Єрусалима.
Перша подорож була в Антіохію Сирійську, в Тіану, в Синоп. З Синопа Первозванний поїхав у Амасію, що на березі Понта; відвідав також Трапезонт, звідти попрямував до Іверії, а далі в землю Парфян і повернувся до Єрусалима на свято Пасхи.
Після празника П'ятидесятниці св. Ап. Андрій вирушив у свою другу подорож для проповіді Євангелія і побудови Церков. З Єрусалима він знову прибув у Антіохію Сирійську, в Ефес, у Лаодикію, в Нікею, де Апостол пробув два роки і багатьох язичників навернув до віри Христової. Далі попрямував до Нікомідії. Звідти відплив морем у Віфанське місто Халкидон, потім відвідав Іраклію і Амастриду, в якій залишався тривалий час, просвіщаючи багатьох світлом Євангелія.
Із Амастриди прибув у місто Харакон. Далі поплив до Синопа. З великим успіхом проповідував віру Христову в Неокесарії, дістався до міста Самосата у Вірменії, звідти повернувся в Єрусалим на празник Пасхи.
Із Єрусалима Андрій Первознанний вирушив у третю і останню свою подорож для навернення в Христову віру язичників і іудеїв. Прибув в Едес, відвідав Сванетію, дійшов до Осетин. Із Осетії рушив до Абхазії і зупинився в місті Севасті (Сухумі), звідси морем дістався до землі Джієстов. Далі відвідав приморське місто Воспор (Керч). Прямуючи вздовж південного берега Тавриди, відвідав Феодосію, а далі рушив до Херсонеса. Припускають, що далі Апостол поплив по Дніпру в Скіфію. З описів письменників III ст. Іпполіта і Оригена відомо, що Первозванний Апостол відвідав місця, де згодом виник Київ. Літописець Нестор оповідає: «Бачите гори ці, сказав Апостол своїм учням; на цих горах засяє благодать Божа, і буде великий город і багато церков буде споруджено Господом». На місці, де перебував Апостол, він поставив хрест і побудував храм Апостола Андрія Первозванного. Від гір Київських Ап. Андрій дійшов до озера Ільменя. Повернувшись у Херсонес, св. Андрій знову відвідав Воспор, звідти переплив Понт і втретє побував у Синопі, де вже утвердилось християнство. Далі він відвідав Візантію. Там він рукоположив єпископа Стахія, одного з 70 учнів Христових. З Візантії Первозванний прибув у Фракійське місто Іраклію і там багато язичників навернув до віри Христової. Потім Апостол утвердив віру християнську в Пелопонесі і в Ахайському городі Патрах. Тут начальник області, злий язичник Егей, побачивши, що багато язичників стали вірити в Христа і в тому числі його дружина, посадив Апостола до в'язниці. Та в'язниця для Апостола стала храмом, куди сходились християни послухати рятівне слово Апостола. Тоді Егей засудив Андрія Первозванного до страти, розп'яттям на Хресті. Оскільки хрест, на якому він був розп'ятий, мав форму літери X, він називається хрестом Ап. Андрія. Два дні тривали страждання Андрія, він же до самої смерті продовжував навчати людей, що юрмились біля хреста. 30 листопада 70 року по Р. X. Апостол помер. Пресвітери і диякони Ахайські поховали св. тіло Первозванного й описали історію його мук в невеликому посланні, яке збереглось до наших часів.
