Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Чесна і благодатна поява хреста вселила в Константині Великому любов до християнства. Він відмінив смертну кару на хресті. Прапори і зброю прикрасив зображенням хреста. Завжди при собі мав постійно животворящий хрест, для якого він поставив намет у таборі, де молився до Бога. До того ж, на честь животворящого хреста він вирішив побудувати храм у Єрусалимі на місці страждань і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. У виконанні благих його намірів допомагала благочестива мати його Єлена.
326 року свята рівноапостольна цариця Єлена з листом царя дісталася до Єрусалима, щоб знайти Хрест Господа нашого Ісуса Христа на Голгофі. У іудеїв був звичай закопувати знаряддя страти неподалік од місця страти.
Не тільки іудеї, а й язичники, що змінили іудеїв у ненависті до Христа і християн, докладали всіх зусиль, аби знищити Божественний пам'ятник страждань, смерті і воскресіння Христа Спасителя. В 119 році язичники за велінням Адріана, який вигнав іудеїв з Єрусалима, завалили печеру землею, замостили камінням і закрили ідольським капищем. Цариця Єлена знайшла місце страждань і смерті Христа на Голгофі і організувала розчищення його. При розкопках було знайдено три хрести і дощечку з написом: «Ісус Назарянин – Цар Іудейський». Ці ж слова, як читаємо в Євангелії, за велінням Пілата – правителя Іудеї, написані були над головою Розіп'ятого Ісуса (Іоанн. XIX, 19). Однак важко було відрізнити Хрест Господа від інших хрестів, оскільки табличка з написом лежала окремо. З цієї причини Божественне дерево Хреста Господа залишалось ще невідомим і потрібно було засвідчити з висоти. Бог не допустив, аби християни замість Хреста Господа віддавали честь хресту розбійника. Та проявилась чудодійна сила Животворящего Хреста. Сталося чудесне зцілення жінки від тяжкої хвороби і воскресіння померлого, коли поклали один з хрестів на них. Рятівний Хрест, що його тоді розшукали, знаходиться в Єрусалимі в срібному ковчезі, а частину його цариця відправила своєму синові Константину.
При відкопуванні Хреста, крім цариці Єлени, були присутні Єрусалимський патріарх і багато християн і невірних. Блаженна Єлена, патріарх, усі люди з радістю і побожною шанобою схилили свої голови перед Животворящим Хрестом, вклонились йому до землі, цілували його та співали: «Господи, помилуй!»
Таким чином, день знахідки Хреста став початком щорічного святкування Воздвижения Хреста і тих молінь, поклонінь, цілувань, які збереглись у Православній Церкві від дня Воздвижения Хреста.
З того часу стали будувати храми на честь його. Такі храми були побудовані царицею Єленою в Єрусалимі на місці знахідки Хреста і Константином Великим у Римі.
Після відкриття храму в Єрусалим з'їжджалось багато віруючих. У V ст. в числі їх була преподобна Марія Єгипетська, яка поклонилась храму Господньому. В VI ст. Григорій Великий згадує про свято Воздвижения в 14 день вересня (ст. ст.). В VII ст. св. Андрій Критський у проповіді на Воздвижения Хреста говорив: «Хрест воздвигається, і всі вірні сходяться. Хрест воздвигається, і місто торжествує, і народи святкують. Воздвигається Хрест не тому тільки, що Христос розп'ятий був на ньому, але і тому, що Хрест був знайдений і викрив безумство іудеїв. Тому ми і нині торжествуємо, що в нинішній день знайдена святиня, що цей утаєний скарб був вийнятий з землі і засяяв, як золото».
У VII ст. з празником Воздвижения Церква пов'язала спомин про другу святу подію, яка знов прославила Животворящий Хрест Господній. То було славне повернення Животворящего Хреста з Персії.
Під час царювання грецького імператора Фоки (602—510) Хозрой II, цар перський, оголосив йому війну під приводом помсти за смерть Маврикія і його дітей.
Перси перейшли Іордань, спустошили Палестину і Єрусалим, умертвили багатьох священиків і християн, спалили Єрусалимський храм Воскресіння, пограбувавши його і захопивши дерево Хреста Господа. Патріарха Захарія і чимало люду було взято в полон. Святиня перебувала 14 років у руках язичників. Знаючи силу Хреста, язичники не посміли доторкнутися до Хреста і кивота, в якому він зберігався. Син Хозроя заключив мир з Грецьким царем Іраклієм і наприкінці 628 року повернув полонених і святий Хрест.
Радуючись і дякуючи Богу за велику милість до християн – повернення святині, сам цар з патріархом і народом з прихильністю зустріли Хрест в Константинополі й звідси в 629 році передали його в Єрусалим. Дійшовши до гори Єлеонської, цар прийняв Хрест на свої плечі, щоб внести його до храму Воскресіння. Патріарх Захарій, який супроводив Хрест, говорив царю, що Син Божий ніс дерево Хреста на Голгофу не в царському вбранні, а йшов, як смиренний раб.
Зворушений порадою святителя, цар зняв царську одежу та взуття, босоніж вніс Животворящий Хрест у храм і поставив на те місце, де він стояв раніше. Християни з радістю споглядали торжество Хреста Господнього. В храмі, за давнім звичаєм, Хрест знову був піднятий руками патріарха, і люди, радіючи, благали: «Господи, помилуй!»
Віднайдення і повернення Хреста Господа в Церкву поєднані в одне свято Воздвижения. Воно причислене до двунадесятих свят і з'єднане з постом. У VII ст. Андрій, єпископ Критський, у VIII – Кузьма Маіумський, Феофан Константинопольський – ісповідник, св. Іоанн Дамаскін, у IX – Іосиф Студит, Лев імператор мудрий та інші склали на честь свята пісні, які і нині прославляють Чесний Хрест.
Згадуючи Воздвижения Хреста, Церква прославляє особливо Божественну його силу як запоруку перемоги і життя, називаючи Хрест Животворящим.
При богослужіннях силу Хреста Церква споглядає в старозавітних образах і пророцтвах: у благословінні патріарха Якова, який, схрестивши свої руки, положив їх на синів Йосипових (Бут. XIVIII, 14), у піднятті руки Мойсеевої, коли він роз'єднав і з'єднав Чорне море (Вихід. XIV, 16, 27), у переможному піднятті рук і молитві Мойсея, який переміг Амалика (Вихід. XVII, 11—13), у народі Ізраїльському, що розділився на чотири частини (Числ. II), у мідяному змії, виставленому на жердині (Числ. XXI, 9), коли зупинили сонце, у Гівоні, для знищення ворогів (Нав. X, 12) та ін. За словами Церкви, Хрест є дерево життя і спасіння, дерево безсмертя, дерево розуму, ознаменування незбагненної Тройці.
На згадку і продовження свята Воздвижения Церква ухвалила воздвигати його 14 вересня (ст. ст.).
На всеношній відправі Хрест прикрашають квітами, як символ дерева життя, і кладуть на святий престол, туди, де лежить Євангеліє, кладуть на горне місце. Перед Хрестом ставлять світильник на всю ніч. Читається Євангеліє від св. Іоана (Ів. XII, 28—35).
Після великого славословія священик, в усьому облаченні, тричі кадить престол, на якому лежить Хрест, співаючи: «Святий Боже», далі підносить святий Хрест на голову і в супроводі свічників та під звуки дзвонів виносить його на середину храму до віруючих для поклоніння і цілування.
Статутом встановлено великий чин Воздвижения Хреста проводити на чотири сторони і двічі на схід. Після трикратного благословіння віруючих Хрест піднімається і опускається. При поклонінні співається: «Господи, помилуй!» 80 разів і при піднятті стільки ж, понижуючи і підвищуючи голос.
Вірні поклоняються йому і цілують при співі: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо». В Євангелії Церква згадує про суд Пілата і про розп'яття Ісуса Христа (Ів. XIX, 7—24).
В оддання Воздвижения 21 вересня Хрест, після кадіння перед ним, урочисто піднімається з аналоя священиком на голову і відноситься на престол.
Подальша доля дерева Хреста Господнього така: він знаходився в Єрусалимі під час хрестових походів від 1099 до 1245 p., часто виносився до воїнів під час боїв. Був забраний в Багдад мусульманами, а згодом повернений в Єрусалим.
Нині ми не можемо побачити Хрест цілим. Частини від нього роздавались для освячення по всьому світу. 1681 року частина Хреста була доставлена в Москву і зберігається в Успенському соборі, частина Хреста знаходиться в Києві у Софіївському соборі. Отже, Хрест Господній дістався всім частинам світу, заради спасіння якого Христос був розп'ятий на Хресті. Найбільша частина Хреста зберігається і донині в Єрусалимі, у храмі Воскресіння, у вівтарі соборної церкви греків в особливому ковчезі.
