Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗
Ніколас впритул підійшов до людини і нахилився, заглядаючи йому в очі:
— Ви повністю втрачаєте здатність відчувати, коли забираєтеся в мозок іншого, як зараз?
— Хочеш сказати, що це не так?
— Я як раз стежив за ними, коли ви з'явилися сюди, щоб набридати мені, — втратив терпіння Ніколас. — Вони обидва тут, і лорд Рал, і Мати-Сповідниця.
— Ти впевнений? — Глибоким скрипучим голосом поцікавився молодий солдат.
Ніколас упер кулаки у боки.
— Ти мені не віриш? Та як ти смієш? — Почав він кричати на хлопця. — Я Ніколас Ковзаючий! Ніхто не сумнівається в моїх словах!
Солдат загрозливо ступнув уперед. Ніколас заспокоївся і застережливо підняв палець.
— Якщо хочете їх отримати, вам краще бути вкрай обережним.
Солдат все ще в жаху витріщався, але Ніколас побачив в його очах набагато більше — загрозу.
— Тоді кажи, перш ніж я втрачу терпіння.
— Ті, хто повідомив вам, що вони на півночі і Мати-Сповідниця знаходиться у своїй армії, або не знають, про що говорять, або обманюють вас, — роздратовано скривив губи Ніколас. — Я уважно стежу за ними.
— Де ти бачив їх востаннє?
У кімнаті сутеніло. Ніколас викинув руку до столу, посилаючи маленьку іскорку до трьох свічок, щоб запалити гноти.
— Я ж сказав вам, що якраз стежив за ними. Вони в місті, недалеко звідси. Скоро вони самі прийдуть до мене, і я їх спіймаю. Вам не доведеться довго чекати.
— Що змушує тебе думати, що вони прийдуть до тебе?
— Я знаю про все, що вони роблять. — Ніколас підняв руки, рукави його чорного одягу зісковзнули до ліктів, поки він, жваво жестикулюючи, походжав навколо солдата, розповідаючи йому одному відомі факти. — Я стежу за ними. Я бачив їх разом вночі. Мати-Сповідниця ніжно тримала чоловіка за руку, поклавши його голову собі на плече, заспокоюючи його жахливий біль. Це був ніжний дотик, справді.
— Його біль?
— Так, його біль. Він зараз у Нотвіку, містечку на північ звідси. Коли вони закінчать там, то прийдуть сюди, до мене.
Джеган в тілі солдата озирнувся, зачепившись полядом за свіжих небіжчиків біля стіни. Потім знову зосередився на Ніколасі.
— Я запитав, що змушує тебе думати, що вони прийдуть до тебе?
Чародій подивився на імператора через плече, піднявши брову:
— Ну, бачте, ці дурні люди — Стовпи Творіння, які настільки захоплюють вас, отруїли бідного лорда Рала. Вони намагалися таким чином заручитися його допомогою в звільненні від нас.
— Отруїли його? Ти впевнений?
Ніколас посміхнувся, вловивши нотку зацікавленості в голосі імператора.
— О, так. Абсолютно впевнений. Бідолаха мучиться від болю. Йому потрібна протиотрута.
— Тоді він зробить все можливе, щоб роздобути її. Річард Рал дуже вертка людина.
Ніколас притулився до столу і склав руки.
— Він може вертітись як завгодно, але він у великій біді. Бачте, йому потрібні ще дві дози протиотрути. Одна з них у Нотвіку. Ось чому він прийде сюди.
— Ти дуже здивуєшся, коли зрозумієш, наскільки спритна ця людина. — Гнів, пронизуючий голос імператора, неможливо було не помітити. — Ти опинишся в дурнях, якщо будеш недооцінювати його, Ніколас.
— Я ніколи нікого не недооцінюю, ваша величність. — Ковзаючий багатозначно посміхнувся, бачачи, що імператор спостерігає за ним чужими очима. — Розумієте, я абсолютно впевнений, що Річард Рал отримає протиотруту в Нотвіке. Фактично, я розраховую на це. Подивимося Я як раз стежив за ним, коли ви прийшли, хотів дізнатися, що станеться. Ви перешкодили. Але навіть якщо він отримає там протиотруту, це не врятує йому життя.
— А де друга доза протиотрути?
Ніколас поліз у кишеню і, задоволено посміхаючись, показав імператору квадратну пляшечку.
— У мене.
Людина, в чиєму тілі перебував імператор, посміхнулася.
— Може, тоді він прийде до тебе, щоб забрати її, Ніколас. Але більш імовірно, що він знайде кого-небудь іншого, хто зробить йому цю протиотруту, так що йому не доведеться трудитися і приходити до тебе.
— Не думаю. Бачте, ваша величність, я дуже ретельно виконую свою роботу. Отрута, якою пригостили лорда Рала, комплексна, а отже протиотрута набагато складніша. Я знаю про це, оскільки сам схопив останнього травника, який міг зробити це, і катував, поки знахар не розповів мені все про протиотруту, не відкрив всі її секрети. Щоб скласти таке зілля, потрібен цілий список інгредієнтів, який я навіть не візьмуся повторити. Знахаря я, звичайно, вбив. Також убив і ту людину, яка дізнавалася у нього про цей список і записала його для мене. Так що навіть винахідливий Річард Рал не зможе знайти людину, яка придумає, як його вилікувати. Як бачите, ваша величність, на всьому білому світі не залишилося жодної людини, яка могла би дати лорду Ралу протиотруту. — Він підняв пляшку і потряс її перед носом солдата. — Це остання доза.
Очима молодого солдата Джеган дивився на пляшку, якою Ніколас розмахував у нього перед носом. Всякий слід посмішки зник з його обличчя.
— Тоді Річард Рал тим більше прийде сюди і отримає її, — сказав голос.
Ніколас витягнув пробку і принюхався. Рідина злегка віддавала корицею.
— Ви так думаєте, ваша величність?
Картинним жестом він перевернув пляшку й вилив рідину на підлогу.
Імператор уважно дивився, як Ніколас трясе пляшку, щоб упевнитися, що весь її вміст до останньої краплі вилився.
— Так що, ваша величність, як бачите, я все міцно тримаю в руках. З Річардом Ралом не буде жодних проблем. Він незабаром помре від отрути, якщо мої люди не впораються з ним раніше. У будь-якому випадку, Річард Рал — кінчена людина, як ви і хотіли.
Ковзний вклонився, немов завершуючи чудово виконану виставу перед прихильною публікою.
Солдат знову посміхнувся, цього разу неприродно скривленою посмішкою.
— А щодо Матері-Сповідниці? — Запитав імператор.
Ніколас зауважив прихований підтекст з напруженого тону питання. Його засмутило, що він не дочекався належних похвал за чудово проведену операцію. Крім того, імператор не здатний утримати приз, який так пристрасно бажає. Чародій поблажливо посміхнувся.
— Ну що ж. Я уявляю це так, ваша величність. Тепер, коли я сказав вам, що лорд Рал скоро приєднається до стада Володаря в пеклі, я не впевнений, що ви виконаєте свою частину угоди. Я б хотів отримати від вас те, що мені належить, перш ніж віддати вам Матір-Сповідницю.
— Що змушує тебе думати, що ти зумієш утримати її?
— О, я все передбачив. Її природа приведе її до мене.
— Її природа? — Перепитав соноходець.
— Дайте мені самому потурбуватися про це, ваша величність. Вам достатньо знати, що я віддам вам Матір-Сповідницю живою, як і обіцяв. Але ви заплатите певну ціну, якщо хочете отримати бажане.
— І яка твоя ціна?
Ніколас обійшов навколо людини в центрі кімнати. Порожньою пляшкою він обвів оточуючу їх кімнату.
— Не я придумав, що якщо вже живеш, то треба жити якомога краще.
— Ти отримаєш багатство в нагороду за службу Творцеві, Імперському Ордену і своєму імператору.
На думку Ніколаса, тієї ночі в гаю з Сестрами він потрудився куди більше, ніж отримав. Але цю думку він залишив при собі.
— Добре, я дозволю вам забрати решту Нового світу, з яким ви так люто воюєте, прагнучи підпорядкувати його, — сказав він. — Я хочу тільки Д'Хару. Власна імперія — ось моя ціна.
— Ти хочеш землі Д'Хари?
Ніколас картинно вклонився.
— Під вашим заступництвом, звичайно, ваша величність, — він випростався. — Я буду правити, подібно вам, за допомогою страху і жаху, в ім'я поліпшення людства.
Соноходець дивився на нього крізь чужі очі.
— Ти затіяв ризиковану гру, Ковзаючий, якщо виставляєш мені такі вимоги, — очі знову небезпечно заблищали. — Життя, мабуть, ще щось трохи для тебе означає.
— Ненавидіти, щоб жити, — прошипів Ніколас, демонструючи імператору посмішку, яка ясно показувала, що йому набридло говорити про дрібниці. — Жити, щоб ненавидіти.
Запала мовчанка.
