Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Историческая проза » ЯСА - Мушкетик Юрий Михайлович (книги онлайн без регистрации полностью .txt) 📗

ЯСА - Мушкетик Юрий Михайлович (книги онлайн без регистрации полностью .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно ЯСА - Мушкетик Юрий Михайлович (книги онлайн без регистрации полностью .txt) 📗. Жанр: Историческая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Мирон теж спить, i йому нiчого, — одказав Єлисей. Сироватка й собi хотiв дiстати люльку, а тодi спохопився, полiз у черес, покопався там, дiстав маленького, з рябенької шматини, вузлика, розв'язав, нахилився до Єлисея.

— Пiдставляй долоню. Це — попiл розрив — трави, спаленої на вогнi, затепленому од непогасної лампади. Ще якби була непочата вода… — "Де вона в них у ката, — подумав, — коли ось ця болотом смердить". — Ну, нiчого, зап'єш простою. — Й висипав на широку, в мозолях, долоню трохи чорної сажi.

"Де такi мозолi нагнав? — знову розмiрковував про себе. — Мабуть, копаючи оцi ями. Для чого вони їх риють? "Крутив думку так i так, потроху ставав на певному здогадi. Шукають скарб. Знали, що в господаря було золотце, вбили його та побили челядь, а знайти не можуть.

Єлисей вийшов з сiней, утерся рукавом сорочки, знову помацав чорними пучками голову.

— Наче полегшало.

— Коли полегшало, ставай варити кулiш, — мовив бiлоокий. Було видно, що вiн тут ватаг або принаймнi намагається вестися, як ватаг, бо Єлисей i Мирон не вельми потурали на його слова.

— Я вчора варив, — гребонув брудною, чорною п'ятiрнею волохатi груди Єлисей.

— А я позавчора й позапозавчора, — настовбурчився Мирон. Заходило на сварку.

— I прийшов до них з ложкою божий чоловiк… — неждано обiзвався Сироватка. — Давайте я зварю.

Сироватка варив кулiш у чималенькому мiдному казанi посеред двору. Ще кулеша не зварилася, а по двору дух пiшов, аж комишники засалапали язиками, як голоднi коти. Приправив її запорожець старим салом, лiщиновим листям, дикою цибулею, перцем, котрого мав у чересi з пiвдесятка стручкiв. Зготував двi страви: одну рiдку, другу густiшу, домiшавши туди трохи гречаного борошна. Опрiч пшона, кiлькох шматкiв сала на днi боднi та ворочка гречаного борошна в коморi бiльше не було нiчого. Комишники доїдали Драпаковi запаси й, либонь, не загадували далеко наперед. Земля бiля хутора лежала неорана, й не було в хлiвах нiякої худоби, навiть буда бiля хати стояла порожня — пес або забiг, або його забили.

Комишники лигали гарячий кулiш, аж трiщало за вухами. Вони забули про кашовара, i йому залишилося тiльки трохи рiдкої кулешi. Сироватка їв не поспiшаючи, ложку нiс до рота красиво, пiдставляючи пiд неї човником долоню. Вiн не дивився в бiк комишникiв, що повиверталися на очеретi, палили люльки. Заходила нiч, й глибше вступав Сироватцi в душу страх. Вiн знав усi чари ночi. Добрi й лихi. Для доброго — добрi, для лихого — лихi. Те, на що не одважується злий чоловiк удень, одважується вночi. Темнiє його душа, й темнiють очi рокованика, й не видно, як тече кров. Думка його крутилась, як шапка утопленика у вирi, її не тягло вниз i не викидало до берега. Не бачив iншого викруту, як тiльки той, за який ухопився з самого початку.

Пiдвечерявши, Сироватка заходився мити казан. Прив'язав до нього мотузок, хотiв зачерпнути води з колодязя, але Денис сказав, що вона погана, там згнив пес, послав з цебром до копанки Мирона. Сироватка подумав, що оцей бiлоокий, Денис, хутiрський оддавна. А тi двоє — зайшлi. Або набилися Денисовi в компанiю силомiць, або сам звiдкись закликав їх, втративши надiю самотужки, однiєю рукою викопати Драпаковi грошi. Погромисько довкола стояло страшенне — копцi чорнiли i в хлiвi, i в сiнях, шули були повихитуванi, одвiрки попiдпилюванi та порубанi. Й те мотав на рiденький, м'який вус Сироватка. Помивши казанок, одгрiб попiл, набрав у жменю жару й понiс до чобiт, що стояли помiж вогнищем та кулями очерету, на яких лежали комишники. Жар йому тримати в руках не вперше, трохи пекло, й вiн ворушив, ворушив пучками. Насипав трохи в один чобiт, потiм у другий, почав узуватися набосонiж.

— То нащо? — перелякано витрiщив очi Мирон.

— Кольки з нiг виганяю, — байдуже одказав Сироватка. Комишники не бачили, як вiн поналивав у чоботи води, тепер же, взувшись, добряче притиснув, придавив жар до мокрих устiлок. Припекло добряче, проте вiн того нiчим не виказав.

Сонце вже сховалося, оточене з усiх бокiв будiвлями подвiр'я огорнула пiвтемрява. Сироватка сидiв навпочiпки над пригаслим вогнищем, його обличчя й розчепiренi пальцi рук вiдсвiчували червоно, губи беззвучно ворушилися. Сироватка шепотiв молитву, але так, що з губiв викiльчувалися тiльки окремi слова, найчастiше то були "сатана", "страх", "кара господня". Сироватка теж знав злi чари ночi.

Комишники притихли, дивилися на нього з неприхованим острахом, Мирон, коли до нього пiдiйшов Сироватка, навiть зайорзав i посунувся ближче до Єлисея.

Проте на нiч вони замкнули його до рубленого хлiва бiля хати. Правда, не впихали силомiць, просто Денис укинув туди куль очерету й сказав, що божому чоловiковi тут слатиметься найкраще. Сироватцi вчувся в його голосi глум, вiн подумав, що Денис не вiрить йому до кiнця, але вдав, буцiм нiчого не помiчає, мовчки пiшов у хлiв. Брязнула залiзна закрутка, загупотiли по стежцi кроки, заскрипiла на ганку одiрвана мостина, й все стихло. Сироватка лишився сам. Вiн довго призвичаювався до темряви, але вона була така густа, що не бачив i своєї простягнутої вперед руки. Обiйшов хлiв, помацав: плахи мiцнi, припасованi щiльно, знизу — помiст, лати пiд покрiвлею — одна бiля одної й грубi, в двi руки, — комишники знали, куди його закинути. В одному кутку намацав палицю, поклав бiля очерету. По тому розперезав снiп, лiг. Дивився вгору, де сiрiло кiлька дiрок, слухав тишу. Кумкали в болотi жаби, попугукував на островi сич. Був старий. Сироватка розпiзнав по голосу: оте "у — у-уу" — довге та протяжне, ще й з хрипом. Наслухався їх над Волошкою, страхом од їхнього крику не проймався. Десь у кутку шкрябала миша, в хлiвi пахло мишачим послiдом, видубленими шкурами, сушеною рибою. Запах шкур i риби майже вивiтрився, Сироватка ледве вловлював його. Коли Мокiй ворушився, пiд ним трiщав очерет, i тодi миша замовкала; лежав непорушне — починала точити знову. Сироватка подумав, що найкраще йому зараз не бабратися думками в минулому дневi, все одно нiчого не одгадає й не розплутає, а гарненько заснути."Бiда бiду перебуде, як було, гiрше не буде". А ранок пiдкаже сам, що робити. Так i вчинив, зняв сукмана, скинув шапку й поклав пiд голову, сукманом укрився. За сном йому не ганятися, не вимолювати його в нiчниць, склепив очi й мовби повалився в чорний човен, i вже той поплив, повiз його по тихiй рiчцi. Сироватцi снився вiз, що стояв на стернищi, а на возi плуг i борона, одна голобля воза прив'язана орчиком до полудрабка вгору, й на нiй, на дротинi, — казанок. Ще тiльки ранок, ще лемiш не скуштував землi, Сироватка прив'язав казанок заздалегiдь, щоб не баритися в обiд. I вiз, i плуг, i борона, i казанок — Сироватчинi. А десь у долинцi пасуться конi. Теж його. Мокiй їх не бачить, його пориває в той бiк — щоб не зайшли в чуже, щоб їх не зайняли. I так йому тривожно, так мулько на душi. займуть конi або й вкрадуть їх."Треба пiти подивитися", — подумав, i в ту мить його щось мовби штовхнуло.

Ще встиг подумати: все життя йому сниться один i той же сон — у нього крадуть конi. Сон нiби й гарний — Мокiй господарює на власнiй землi, але конi — то хвороба, та ще покража.

Так само, як i звечора, пугукав сич, стояла темрява, а в нiй свiтилося два вогники. Двi зеленi цятки стримiли зверху, вони ворухнулися, зникли й зайнялися знову. "Кiт", — подумав Сироватка, хотiв покликати, та враз йому пригадалася розповiдь кума Шевчика, як той колись у селi глупої ночi покликав кота. Чорний — чорнющий кiт перебiг перед Шевчиком дорогу за кiлька крокiв i шаснув за плiт. Шевчик пiдiйшов до плоту й ласкаво так: "Кицю, кицю", а звiдти людським голосом, глумливо, басюрою, що Шевчиковi пiднялася на головi шапка: "Кицю, кицю! "Кум утiкав, аж погубив чоботи.

"Може, й це такий котяра", — подумав Сироватка. Вiк тричi перехрестився, перехрестив зеленi вогники, а що вони не зникали, тихенько намацав палюгу, що її поклав в узголiв'ї, й пожбурив угору. Палюга брязнула по бантинi, почулося голосне, злякане" няв", i моторошнi зеленi жарини щезли. А Сироватка натягнув на голову сукманину й знову спробував сiсти в чорний човен. Але човен довго не пiдпливав, а коли таки приплив, повiз його не по тихому плесу, а помiж розбурханих порогiв. Сироватцi приснилися зеленi вогники, але вони свiтилися не в котячих очах, а в чортячих. Чортяка був з добре теля й з такими ж, як у теляти, товстенькими й куценькими рiжками, гострою мордою i довгим язиком, яким облизувався по — котячи. Вони шинкували у сiчового корчмаря Нерчика, але в корчмi сидiли тiльки вдвох, й не було за шинквасом корчмаря, чорт сам носив пугарi з тернiвкою. Вони обоє добре впилися, й чорт спiвав по — козацьки, а Сироватка мекав по — чортячи. А тодi заходилися гуляти в переваги — ваги, Сироватка чорта пiднiмав, а чорт Сироватку — нi, бо кожного разу, коли той починав переважувати, козак смикав його за хвоста, i нечистий беркицяв, аж копита одкидав. Вони вийшли з корчми, й Мокiй i далi тримав його за хвоста, а розмовляли, як добрi приятелi. А тодi Сироватка оглянувся й побачив, що тримає власного хвостяру, а чорт реготiв i злизував язиком з рiденьких повiк сльози:

Перейти на страницу:

Мушкетик Юрий Михайлович читать все книги автора по порядку

Мушкетик Юрий Михайлович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


ЯСА отзывы

Отзывы читателей о книге ЯСА, автор: Мушкетик Юрий Михайлович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*