Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗
2.0251 Простір, час і барва (барвистість) є формами предметів.
2.026 Тільки тоді, коли існують предмети, може існувати стійка форма світу.
2.027 Стійке, тривале і предмет – одне.
2.0271 Предмет – це те, що стійке й тривале; взаємне розташування предметів – те, що змінне й нетривале.
2.0272 Взаємне розташування предметів утворює стан речей.
2.03 У стані речей предмети сплітаються один з одним, як ланки ланцюга.
2.031 У стані речей предмети перебувають у певних стосунках одні з одними.
2.032 Ті певні стосунки, в яких перебувають предмети в стані речей, є структурою стану речей.
2.033 Форма є можливістю структури.
2.034 Структура факту складається зі структур станів речей.
2.04 Сукупність наявних станів речей є світом.
2.05 Сукупність наявних станів речей визначає також, які стани речей відсутні.
2.06 Наявність і відсутність станів речей є дійсністю. (Наявність станів речей ми називаємо також позитивним фактом, а їхню відсутність – негативним).
2.061 Стани речей незалежні один від одного.
2.062 З наявності чи відсутності якогось стану речей не можна робити висновки про наявність чи відсутність іншого стану речей.
2.063 Реальність у своїй сукупності є світом.
2.1 Ми творимо собі образи фактів.
2.11 Образ виявляє ситуацію в логічному просторі – наявність і відсутність станів речей.
2.12 Образ є моделлю реальності.
2.13 Предметам відповідають в образі елементи образу.
2.131 Елементи образу репрезентують в образі предмети.
2.14 Образ полягає в тому, що його елементи певним способом пов’язуються одні з одними.
2.141 Образ є фактом.
2.15 Те, що елементи образу певним способом пов’язуються одні з одними, показує, що так само пов’язуються одні з одними речі.
Назвімо цей зв’язок елементів образу його структурою, а можливості тієї структури – його формою відображення.
2.151 Форма відображення – це можливість речей так само пов’язуватися одні з одними, як елементи образу.
2.1511 Саме так образ пов’язаний з дійсністю: він досягає її.
2.1512 Це ніби мірка, прикладена до дійсності.
2.15121 Лише крайні пункти поділки дотикаютьсядо вимірюваного предмета.
2.1513 3 цього погляду до образу належить також ще й відображальний стосунок, що робить його образом.
2.1514 Відображальний стосунок складається з підпорядкування одних одним елементів образу та речей.
2.1515 Ці підпорядкування є немовби мацаками елементів образу, якими образ доторкається до реальності.
2.16 Щоб бути образом, факт повинен мати щось спільне з відображуваним.
2.161 Образ і відображуване повинні мати щось тотожне, щоб одне взагалі могло бути образом другого.
2.17 Щоб змогти своїм способом відобразити – правдиво чи хибно – реальність, образ повинен мати з нею щось спільне, а саме: свою форму відображення.
2.171 Образ може відображати будь-яку реальність, форму якої має.
Просторовий образ – усе просторове, кольоровий – усе кольорове, і т. д.
2.172 Проте образ не може відображати своєї форми відображення; він її виявляє.
2.173 Образ свій об’єкт зображає ззовні (його точкою зору є його форма зображення), тому його зображення правдиве або хибне.
2.174 Проте образ не може вийти поза свою форму зображення.
2.18 У кожного образу будь-якої форми для того, щоб він міг взагалі – правдиво чи хибно – відображати дійсність, повинне бути з нею щось спільне; цим спільним є логічна форма, або ж форма дійсності.
2.181 Коли форма відображення є логічною формою, тоді образ називаємо логічним образом.
2.182 Кожен образ є такожлогічним образом. (Зате не кожен образ є, наприклад, просторовим).
2.19 Логічний образ може відображати світ.
2.2 Образ і відображуване мають спільну логічну форму відображення.
2.201 Образ відображає дійсність, виявляючи можливість буття і небуття того чи іншого стану речей.
2.202 Образ віддає можливу ситуацію в логічному просторі.
2.203 Образ містить у собі можливість ситуації, яку він віддає.
2.21 Образ узгоджується або не узгоджується з дійсністю; він вдалий або невдалий, правдивий або хибний.
2.22 Образ віддає те, що віддає, незалежно від своєї правдивості чи хибності, через форму відображення.
2.221 Те, що образ віддає, є його сенсом.
2.222 Його правдивість або хибність полягає в тому, чи він відповідає, чи не відповідає дійсності.
2.223 Щоб дізнатися, чи образ правдивий, чи хибний, треба порівняти його з дійсністю.
2.224 3 самого образу не можна дізнатися, правдивий він чи хибний.
2.225 Немає образу, правдивого апріорі.
3 Логічним образом фактів є думка.
3.001 Якщо ми скажемо: «Про певний стан речей можна подумати», то це означає: ми можемо створити собі його образ.
3.01 Сукупність правдивих думок є образом світу ... с 25-29
4.001 Сукупність речень є мовою.
4.002 Людина має здатність творити мови, якими може виповісти кожен зміст, не маючи при тому уявлення, як і що кожне слово означає. Так само й говорять, не знаючи, як вимовляються окремі звуки.
Побутова мова є частиною людського організму, такою самою складною, як і він.
Виводити безпосередньо з неї логіку мови по-людському неможливо.
Мова маскує думку. І маскує так, що з зовнішньої форми маски не можна скласти уявлення про форму замаскованої думки, бо форму маски утворено зовсім не для того, щоб із неї можна було впізнати форму тіла.
Надзвичайно складно шукати зручних шляхів до зрозуміння побутової мови.
4.003 Більшість речень, написаних на філософські теми, і філософських питань, не хибні, а беззмістовні. Тому ми взагалі не можемо відповідати на такі питання, можемо тільки стверджувати, що вони беззмістовні. Більшість питань і суджень філософів зумовлені тим, що ми не розуміємо логіки своєї мови.
(Вони того самого плану, що й питання, чи добро рівнозначне чи не зовсім рівнозначне красі).
І не дивно, що найглибші проблеми – властиво, зовсім непроблеми. 4.0031 Уся філософія – це «критика мови» (щоправда, не в розумінні Маутнера). Рассел показав, що на вигляд логічна форма речення не конче має бути його справжньою формою; у цьому полягає його заслуга.
4.01 Речення є образом дійсності.
Речення є моделлю дійсності, такої, якою ми собі її уявляємо.
4.011 На перший погляд речення – десь таке, як ми його бачимо надрукованим на папері, – не здається образом дійсності, про яку в ньому йдеться. Але й нотне письмо на перший погляд не здається образом музики, а наше фонетичне (літерне) письмо – образом нашої мови.
А проте ці системи умовних знаків виявляються і в звичайному розумінні образами того, що вони показують … с 36-37
.
4.022 Речення показуєсвій зміст.
Речення, коливоно правдиве, показує,як стоять справи. І каже,що справи стоять так.
4.023 Речення повинне закріпити дійсність, поділивши її на «так» або «ні».
Для цього воно повинне цілком описати її. Речення є описом стану речей.
Як опис описує предмет за його зовнішніми властивостями, так речення описує дійсність за її внутрішніми властивостями.
Речення конструює світ з допомогою логічного риштування, а тому, колиречення правдиве, з нього можна побачити, як стоять справи з усім логічним. З хибного речення можна робити висновки.
4.024 Розуміти речення означає знати, як стоять справи, коли воно правдиве.
(Отже, його можна зрозуміти, не знаючи, чи воно правдиве).
Ми розуміємо його, коли розуміємо його складові частини.
4.025 Переклад з однієї мови на іншу полягає не в тому, що кожне реченняоднієї мови перекладають реченняміншої. Перекладають лише складові частини речень.
(А словник перекладає не лише іменники, а й дієслова, прикметники, сполучники і т. д., і трактує їх усі однаково).
