Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗
Визначивши після цього духу сенсі свідомої розумової діяльності, що передбачає, сформовані виключно засобами вербалізації, поняття, ми побачимо, що дух без мови неможливий, оскільки сам твориться за її сприяння, і мова у його межах є первинним буттям. Ми можемо навіть визнати мову самостійною по відношенню до духу реальністю, зрозуміло, виключно у тих межах, у яких дух, як вища діяльність, є самостійним у відношенні до інших душевних явищ і за умови визнання нами, що притаманні мові форми мисленнєвої творчості відрізняються від тих, які ми назвемо власне духовними. Мову і дух, розглянуті у якості послідовних проявів духовного життя, ми можемо вивести із “глибини індивідуальності”, тобто із душі як утворюючого ці явища начала і обумовлюючого їх своєю сакральною сутністю.
Те ж саме варто сказати про співвідношення мови з духом народним. Мова не може бути тотожною останньому; як у житті особи, так і у житті народу мають бути явища, що передують мові і нею визначаються. Прийнявши до уваги, що мова виступає засобом переходу від несвідомого до свідомості, можна порівняти відношення даної системи слів та граматичних форм до народного духу із відношенням до нього певної філософської системи. Як та, так і інша, закінчуючи один період розвитку і підпорядковуючи його свідомості, слугує підґрунтям для іншого, досконалішого.
При цьому проблема божественності мови залишається осторонь і питання про її походження залишається питанням сутності більш ранніх, по відношенню до мови, явищ духовного життя, про закони її (мови) перетворення і розвитку, про її вплив на майбутню духовну діяльність, тобто питанням суто психологічним. Сам Гумбольдт не міг відволіктися від метафізичної точки зору, однак, саме він сформував підґрунтя для переведення питання у психологічну площину своїми визначеннями мови як діяльності, роботи духу як основи мислення. Визнання питання про походження мови питанням психологічним визначає, відповідно, основні напрями подальших теоретичних пошуків: чи то у контексті теорії довільного винайдення та божественного одкровення мови, чи продовжуючи розвиток ідеї Гумбольдта, який стверджував, що “мова не може мати рис завершеної цілісності; вона перманентно формується, до того ж, так, що закони, згідно з якими вона створюється, визначені, а об’єм її творення залишається невизначеним” (Humboldt, 1841-1852, т.6, с. 56). Закони душевної діяльності спільні для всіх часів і народів; не у них полягає різниця між нами і первісними людьми (принаймні вірогідна різниця у будові тіла не здається нам достатньою підставою для доведення протилежної точки зору), а у результатах їхньої діяльності, адже прогрес передбачає два джерела, одним з яких є саме закони душевної діяльності як величина постійна, іншим – результати цієї діяльності як величина змінна. Тому, якщо ми будемо у змозі визначити закони прогресивного розвитку мови, …зможемо віднайти спільні нам з первісними людьми риси. Таким чином, у історії мови, у психологічних спостереженнях сучасних нам процесів мовлення – ключ до того, як здійснювались ці процеси на початку життя людства. Цим усуваються думки, подібні до тих, що ми бачили у Шлейхера щодо остаточного формування мови у минулому та потреби для її створення особливих, невідомих нам і неіснуючих тепер сил. Так зване падіння мови, яке Шлейхеру здавалося поступовим її омертвінням, за Гумбольдтом, є перманентним відтворенням первинного акту творення мови.
Потебня О.А. Думка і мова. гл.3 “ Гумбольдт ” // Потебня А.А. Собрание трудов; Мысль и язык – М.: Лабиринт, 1999. – с. 26-45.
Вінгенштайн, Людвіг
(1889 – 1951)
Австрійський філософ. “Ранній” Вінгенштайн розробляє концепцію значення , яка грунтується на понятті “іменування” (референція), дотримуючись поділу тверджень на синтетично та аналітично істинні. “Пізній” Вінгенштайн переглянув оцінку можливостей повсякденної мови, прийнявши тезу, що вона є мовою досконалою, але нею потрібно уміти користуватися. На його думку, люди, використовуючи повсякденну мову, грають у мовні ігри, які відбивають різні форми життя.
ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ТРАКТАТ.
1 Світ є все, що є подією.
1.1 Світ є сукупністю фактів, а не речей.
1.11. Світ визначають факти, і визначають тим, що це
всіфакти.
1.12 Бо сукупність фактів визначає, що є подією, а що не є нею.
1.13 Факти в логічному просторі є світом.
1.2 Світ розпадається на факти.
1.21 Щось може бути чи не бути подією, а все решта лишитись таким, як є.
2 Те, що є подією, фактом, є існуванням станів речей.
2.01 Стан речей є поєднанням предметів (об’єктів, речей).
2.011 Для речі важливо, що вона може бути складовою частиною стану речей.
2.012 У логіці немає нічого випадкового: якщо річ можебути складовою частиною стану речей, то ця можливість має бути вже наперед закладена в ній.
2.0121 Якби якійсь речі, що може існувати сама собою, потім відповідала б якась ситуація, то це здавалося б випадковістю.
Якщо речі можуть бути складовою частиною станів речей, то це вже має бути властиве їм.
(Ніщо логічне не може бути тільки-можливе. Логіка розглядає кожну можливість, і всі можливості є її фактами).
Так само як ми взагалі не можемо думати про якісь просторові предмети поза простором, а про часові поза часом, ми не можемо думати про жоденпредмет поза можливістю його зв’язку з іншими предметами.
Якщо я можу думати про предмет у контексті стану речей, то не можу думати про нього поза можливістютакого контексту.
2.0122 Річ самостійна, оскільки вона може виступати в усіх можливихситуаціях, проте ця форма самостійності є формою зв’язку зі станом речей, формою несамостійності. (Слова не можуть виступати двома різними способами, окремо і в реченні).
2.0123 Якщо я знаю предмет, то знаю і всі його можливості узгоджуватися з тим чи іншим станом речей.
(Кожна така можливість має бути притаманна предметові).
Не можна потім знайти якусь нову можливість.
2.01231 Щоб знати предмет, не конче знати його зовнішні властивості, але доконче знати його властивості внутрішні.
2.0124 Якщо дані всі предмети, то тим самим дані також усі можливістани речей ...с 24-25
2.02 Предмет простий.
2.0201 Кожне висловлювання про сукупності можна розкласти на висловлювання про їхні складники та на речення, що описують ті сукупності в цілому.
2.021 Предмети утворюють субстанцію світу. Тому їх не можна скласти докупи.
2.0211 Якби світ не мав субстанції, то відповідь на питання, чи дане речення має сенс, залежала б від того, чи якесь інше речення правдиве.
2.0212 Тоді б неможливо було накреслити образ світу (правдивий чи хибний).
2.022 Певне, що й уявний світ, такий відмінний від справжнього, повинен мати з ним щось спільне: форму.
2.023 Ця стійка форма складається саме з предметів.
2.0231 Субстанція світу можевизначати лише форму, а не матеріальні властивості. Бо їх утворюють тільки речення, тільки взаємне розташування предметів.
2.0232 Між іншим: предмети безбарвні.
2.0233 Два предмети тієї самої логічної форми відрізняються один від одного – незалежно від їхніх зовнішніх властивостей – лише тим, що вони різні.
2.02331 Або річ має властивості, яких не має жодна інша, – тоді її можна просто вирізнити з-посеред інших за описом і вказати на це; або є речі, всі властивості яких належать до спільних їм усім, – тоді взагалі неможливо вказати на одну з них.
Бо якщо річ нічим не відрізняється, то я не можу її вирізнити, інакше вона була б якраз вирізнена.
2.024 Субстанція є тим, що існує незалежно від усього, що є фактом.
2.025 Вона є формою і змістом.
