Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗
6.375 Так само, як існує тільки логічнанеобхідність, існує також тільки логічнанеможливість.
6.3751 Неможливо, наприклад, і саме логічно неможливо, щоб дві барви були одночасно в тому самому місці поля зору, бо це виключає логічна структура барви.
Подумаймо, як ця суперечність виявляється у фізиці: приблизно так, що частка не може одночасно мати дві швидкості; або що частка не може бути одночасно в двох місцях; або що частки, які перебувають одночасно в двох різних місцях, не можуть бути ідентичні.
(Ясно, що логічний добуток двох елементарних речень не може бути ні тавтологією, ні суперечністю. Твердження, що якийсь пункт поля зору має одночасно дві барви, є суперечністю).
6.4 Усі речення рівноцінні.
6.41 Сенс світу має перебувати поза ним. У світі все таке, як воно є, і все діється, як діється; уньому немає жодної вартості – а якби була, то не мала б вартості.
Якщо є якась вартість, що має вартість, то вона має перебувати поза всім, що діється і так-існує. Бо все, що діється і так-існує, –випадкове.
Те, що робить його невипадковим, не може перебувати у світі, бо тоді воно знову ж таки було б випадковим.
Воно мусить перебувати поза світом.
6.42 Тому не може також бути етичних речень.
Речення не можуть виражати нічого вищого.
6.421 Ясно, що етики не можна виповісти.
Етика трансцендентальна.
(Етика й естетика – одне).
6.422 Перша думка, що з’являється під час формулювання етичного закону у формі «Ти повинен...», така: а що, коли я цього не зроблю? Але ж ясно, що етика не має нічого спільного з карою і нагородою у звичайному розумінні. Отже, питання наступностідії не повинне бути важливе. Принаймні ця наступність не може бути подією. Бо в цьому питанні все-таки є щось слушне. А саме, повинна існувати своєрідна етична нагорода й кара, але існувати в самій дії.
(І ясно також, що нагорода має бути чимось приємним, а кара – чимось неприємним).
6.423 Не можна говорити про волю як носія етики. А воля як феномен цікавить тільки психологію.
6.43 Якщо добра чи зла воля міняє світ, то вона може змінювати лише його межі, а не факти; не те, що можна віддати мовою.
Одне слово, світ тоді має стати через це взагалі іншим. Має до певної міри як ціле звузитись або розширитись.
Світ щасливих інший, ніж світ нещасних.
6.431 Так як зі смертю світ не міняється, а кінчається.
6.4311 Смерть не є подією життя. Бо смерть не переживають.
Якщо під вічністю розуміють не нескінченну тривалість часу, а безчасовість, то живе вічно той, хто живе в сучасності.
Наше життя так само нескінченне, як наше поле бачення – безмежне.
6.4312 Безсмертя людської душі в часі, тобто її вічне життя й після смерті, не тільки ніяк не гарантоване, а й, коли припустити, що воно є, зовсім не дає того, чого ми завжди хочемо досягти ним. Чи розв’яже якусь загадку той факт, що я житиму вічно? Чи те вічне життя не є таке саме загадкове, як і теперішнє? Розв’язання загадки життя у часі й просторі лежить позачасом і простором.
(Ідеться ж бо не про розв’язання природничих проблем).
6.432 Якийє світ, для вищої сили цілком байдуже. Бог не об’являється усвіті.
6.4321 Усі факти належать тільки до завдання, а не до розв’язання.
6.44 Містика полягає не в тому, якийсвіт, а в тому, що він є.
6.45 Погляд на світ sub specie aeterni є поглядом на нього як на якусь обмежену цілість.
Відчуття світу як обмеженої цілості – містичне відчуття.
6.5 Для відповіді, яку не можна висловити, не можна висловити й запитання.
Загадкине існує.
Якщо якесь питання взагалі можна поставити, то на нього можнай відповісти.
6.51 Скептицизм – ненезаперечний, але вочевидь безглуздий, коли він хоче сумніватися там, де нема про що питати.
Сумнів можливий тільки там, де можливе якесь питання; питання – тільки там, де можлива відповідь; а відповідь – тільки там, де щось можебути сказане.
6.52 Ми відчуваємо, що якби навіть знайшлася відповідь на всі можливінаукові питання, наші життєві проблеми ще зовсім не були б порушені. Щоправда, тоді б уже не було жодних питань, і саме це і є відповіддю.
6.521 Розв’язання проблеми життя помічають з того, що ця проблема зникає.
(Чи не це є причиною того, що люди, яким після тривалих сумнівів став зрозумілий сенс життя, не могли потім сказати, в чому ж той сенс полягає).
6.522 Звичайно, є й невимовне. Воно виявляється,це й є містичне.
6.53 Правильний метод філософії був би, власне, такий: не казати нічого, крім того, що можна сказати, тобто крім тез природничих наук, – а отже, крім того, що не має нічого спільного з філософією, а якби потім хтось схотів сказати щось метафізичне, – довести йому, що він певним знакам своїх суджень не надав жодного значення. Цей метод не задовольнив би того другого – він не мав би почуття, що ми його вчимо філософії, – але тобув би єдиний бездоганно правильний метод.
6.54 Мої тези надають ясності через те, що кожен, хто мене розуміє, наприкінці визнає їх безглуздими, коли завдяки ним – по них – підійметься над ними (так би мовити, мусить відкинути драбину, спершу піднявшись по ній).
Він мусить їх подолати, тоді його погляд на світ буде правильний.
7 Про те, про що не можна сказати, треба мовчати ... с 83-86
Вітгенштайн Людвіг. Tractatus Logico - Philosophicus ; Філософські дослідження. – К.: Основи,1995. – 311 с. Tractatus Logico - Philosophicus . С 22-86.
Гантінгтон, Самуель Філліпс
(нар. 1927 р.)
Відомий американський соціолог і політолог. Автор багатьох робіт у галузі соціальної модернізації, міжнародних відносин, теорії демократії і імміграції. Велику популярність отримала його концепція “зіткнення цивілізацій”, яка описує динаміку сучасних соціальних відносин крізь призму конфліктів на цивілізаційній основі.
ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ.
МОДЕЛЬ ПРИЙДЕШНЬОГО КОНФЛІКТУ
Світова політика вступає в нову фазу, й інтелектуали негайно обрушили на нас потік версій щодо її майбутнього обличчя: кінець історії, повернення до традиційного суперництва між націями-державами, занепад націй-держав під напором різнонаправлених тенденцій - до трайбалізму й глобалізму - і ін. Кожна із цих версій вхоплює окремі аспекти реальності, що народжується. Але при цьому втрачається самий істотний, осьовий аспект проблеми.
Я думаю, що у світі, що народжується, основним джерелом конфліктів буде вже не ідеологія й не економіка. Найважливіші межі, що розділяють людство, і переважні джерела конфліктів будуть визначатися культурою. Нація-Держава залишиться головною діючою особою в міжнародних справах, але найбільш значимі конфлікти глобальної політики будуть розвертатися між націями й групами, що належать до різних цивілізацій. Зіткнення цивілізацій стане домінуючим фактором світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями - це і є лінії майбутніх фронтів.
Прийдешній конфлікт між цивілізаціями - завершальна фаза еволюції глобальних конфліктів у сучасному світі. Протягом півтора століть після Вестфальского миру, що оформив сучасну міжнародну систему, у західному ареалі конфлікти розверталися головним чином між государями - королями, імператорами, абсолютними й конституційними монархами, що прагнули розширити свій бюрократичний апарат, збільшити армії, зміцнити економічну могутність, а головне - приєднати нові землі до своїх володінь. Цей процес породив нації-держави, і, починаючи з Великої Французької революції, основні лінії конфліктів стали пролягати не стільки між правителями, скільки між націями. В 1793 р., говорячи словами Р.Р.Палмера, "війни між королями припинилися, і почалися війни між народами".
