Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович (читать книги без сокращений .TXT) 📗
Болільники вже марили ним, усілякими шляхами добивалися його побачити. Завзяті гравці заздалегідь побилися об заклад. Журналісти нагромаджували у пресі гори всіляких сенсаційних повідомлень про наступні виступи «Непереможного».
«Біной Непереможний» — цей титул дістав Аріель авансом, ще не виступаючи. Але він одразу ж заслужив його, як тільки почався його нечуваний тріумф.
Аріель перемагав одного світового чемпіона за одним. Особливо дивним було те, що він встановлював нові світові рекорди з різних видів спорту, його буквально носили на руках — у цих випадках він поспішав надати своєму тілу нормальну вагу.
Безпрограшна гра мала й свої небезпеки Завзяті гравці, програючи, бурчали і говорили про спритний обман. Та й ставили проти Аріеля Біноя все менше, різноманітні парі втратили свою гостроту.
Четфілд і Грігг вирішили, що настав момент вдатися до старого, випробуваного циркового трюку і в такий спосіб ще більше підняти інтерес до змагань: Біною довелося «зазнати» кількох поразок, після яких, звичайно, пішли ще блискучіші перемоги.
Так минав час. Аріель побував майже у всіх найбільших містах Америки. Трест Четфілдів нажив небувалі в історії цирку бариші.
Четфілд-батько в міру успіхів усе пильніше придивлявся до Аріеля і думав: «Ось тепер він уже напевне почне розмову про збільшення гонорару…»
Одначе Четфілд-батько помилився, гадаючи, що юнак заразився духом наживи. Як тільки він почав заробляти великі гроші, з Америки в далекий куточок Індії потекли грошові перекази і посилки. Цього разу не були забуті ні шарфи, ні браслети для Лоліти, ні одяг для Шарада, ні люльки і тютюн для Нізмата. Серед свого тріумфу Аріель ніколи не забував друзів. Зрідка він одержував від них листи, сповнені любові і вдячності. Нізмат одужав. Усі чекають Аріеля. І хлопець не раз готовий був кинути все і летіти до хатини біля баньянових дерев. Допомагав він і бідним цирковим службовцям. Слава і гроші давали Аріелю змогу повністю виявляти справжню людську сердечність.
Розділ сорок перший
ДВА СВІТИ
Якось, вийшовши переможцем з одного з найважчих номерів програми, Аріель, розкланюючись перед публікою, що бурхливо аплодувала йому, з подивом помітив у найближчій до сцени ложі дівчину, яка, склавши на бар’єрі руки, засмучено дивилася на нього. Обличчя дівчини здалося йому знайомим. Так, це була та сама дівчина, яку він бачив під час хвороби, коли потрапив до рук Пірса. Сестра! Невже це його сестра Джейн? Адже він телеграфував їй у Лондон після прибуття в Америку.
Відкланявшись безліч разів, схвильований Аріель пішов у свою кімнату.
Невже він помилився?.. В роздумі юнак почав переодягатися.
Уніформіст подав візитну картку. На ній було надруковано: «Леді Джейн Гальтон. Лондон», — і нижче приписано олівцем, гострим, упевненим, майже чоловічим почерком: «Чекатиму біля під’їзду. Д.Г.».
Якийсь неясний спогад промайнув у пам’яті Аріеля: «Джейн Гальтон… Так, це вона, моя сестра!»
Аріель швидко переодягся і вийшов. Не відразу розібрався в безлічі автомобілів, що збилися навколо цирку. В натовпі його пізнали. Почались овації. Аріель розгублено озирався, за звичкою кланяючись.
Ось вона!.. І він підійшов до Джейн, не знаючи, як привітати її.
Джейн перша сухо простягла йому руку, ніби бажаючи запобігти будь-якому вияву родинних почуттів з боку брата. Аріель зніяковіло потис її вузьку руку, затягнуту в коричньову лайкову рукавичку. Він бачив, що сестра весь час хмуриться.
— Зараз подадуть автомобіль, — сказала вона.
Серед гамору він скоріше зрозумів, ніж почув ці слова.
Обоє поквапливо сіли в машину. І лише тоді, коли вони вибралися з суцільного гуркотливого потоку автомобілів, Джейн обернулася до Аріеля і, ледве помітно всміхнувшись, спитала:
— Ти впізнав мене, Аврелій?
— Так, звичайно, Джейн. Ти там, в Індії, була так близько біля мене… Коли б я тоді знав!.. — І він узяв її за руку, але Джейн одразу ж вивільнила її і швидко промовила:
— В готелі ми поговоримо про все.
Коли вони зайшли в кімнату, яку вона займала, Джейн взяла брата за руки і сумно подивилася на нього. Потім вона поцілувала його в чоло.
— Ось, нарешті, я і знайшла тебе, Аврелій! — тихо сказала вона.
— І я знайшов тебе, сестро! — відповів Аврелій, ще не наважуючись, у свою чергу, поцілувати її,
Вони сіли.
— Я не писала тобі тому, що раніше хотіла навести довідки… Мене так багато разів обдурювали… Але в тому, що ти мій брат, я не маю сумніву. Ось дивись, я покажу тобі портрети наших батька й матері.
Вона розкрила шкатулку і простягла Аврелію фотографічну карточку. Він побачив молоду жінку з сумними очима і поряд неї огрядного, в сюртуці з орденською стрічкою чоловіка, який самовдоволено посміхався.
Аріель не стримався і вигукнув:
— Невже я стану таким, як батько?
— Дуже погано, якщо ти не станеш таким, — тоном докору відповіла Джейн.
— Але ці зморшки, черевце…
— Старість нікого не красить. Наш батько був високоповажною людиною, Аврелій! — повчально говорила Джейн. — Саме це я маю на увазі. Нашого батька інакше не називали, як «світла особа». В його жилах текла благородна кров однієї з найкращих фамілій Англії, він був шанованим громадянином, віруючим християнином і чудовим господарем. Він залишив тобі велику спадщину, на жаль, досить пограбовану опікунами Боденом і Хезлоном, як запевняє містер Доталлер.
Аврелій починав розуміти, до чого веде Джейн.
— Ну що ж? Значить, у нас з тобою тече благородна кров. Я нібито нічого не зробив такого, за що мені можна докоряти.
Джейн зітхнула.
— Я не докоряю тобі. Але є багато такого, що мене засмучує… Що б сказав наш батько, сер Томас Гальтон, коли б довідався, що його син циркач?
Аріель скипів.
— Але, Джейн, ти ж знаєш, як усе сталося. І кінець кінцем я не бачу нічого ганебного в моїй роботі. Це чесна праця, і я заробляю немало.
— Циркачів, звичайно, не можна порівнювати з бандитами чи фальшивомонетчиками, — невдоволено сказала Джейн, — але те, що підходить для черні, для покидьків суспільства, не до лиця синові лорда. — І, не даючи Аріелю можливості заперечити, вона говорила далі: — А твої польоти? Зараз ти не літаєш, але ж я знаю секрет твоїх успіхів. Я сама бачила, як ти полетів од нас тоді в Індії. Літаюча людина схожа на комаху або на птаха. Це порушує всі божеські й людські закони, і для нас це, зрештою, просто непристойно, Аврелій! Літаючий лорд — це вже щось немислиме! Шокінг!!! Це огидно! Цьому немає назви…
«Але ж літають люди на аеропланах!» хотів було заперечити Аріель, як сказав колись Лоліті. Та Лоліта вважала його напівбогом, а Джейн це обурює як щось принизливе.
— Я знаю, що ти скажеш, Аврелій, — швидко говорила Джейн. — Звичайно, ти не винен у тому, що з тебе зробили літаючу потвору. Але помилки — як свої, так і чужі — треба виправляти… На щастя, в Англії ніхто не знає твоєї історії, всі думають, що ти учишся в Оксфорді, тому все ще можна виправити. Але ти назавжди, чуєш, назавжди повинен забути про свої польоти, якщо цю твою властивість не можна знищити якоюсь операцією… Я запитувала в містера Пірса. На жаль, цей безумний учений, який зробив тебе літаючим… Як його прізвище?
— Містер Хайд.
— Так. Цього Хайда вже не існує. З ним щось трапилось. Здається, він сам захотів стати літаючою людиною, щось наплутав і, підстрибнувши до стелі, розбив собі голову. Крововилив у мозок і смерть. Гідна смерть для такого пройдисвіта! — В голосі Джейн почулися злобні нотки. — А до інших учених звертатися рисковано — можуть розголосити таємницю, та й навряд чи хтось допоможе. Тому для тебе один вихід — забути про свою… ваду і ніколи не літати, навіть тоді, коли б на твоїх очах тонула дитина… І по-друге, — говорила вона, ледве передихнувши: — Ти повинен зараз же розірвати контракт з цирком, кинути це циганське життя і виїхати разом зі мною в Англію.
