Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович (читать книги без сокращений .TXT) 📗
Гудок — і автомобіль рушив.
Аріель їхав у глибокій задумі. Навіщо він залишив їх? Чого їде в далеку, невідому Америку? Що його чекає там? Чи не краще було залишитися з Лолітою, Шарадом, Нізматом?.. Але він знову став би беззахисною літаючою людиною, іграшкою долі, здобиччю злих людей. Занапастив би себе і Лоліту. Ні, він робить правильно! Спочатку треба завоювати волю, міцно стати на ноги, узнати все про себе, і тоді він з’єднається з своїми друзями, щоб ніколи більше з ними не розлучатися.
А в його вухах усе ще лунали загадкові слова Лоліти:
«Сни минають… Усе минає, як сон… Майа!»
Розділ тридцять дев’ятий
«ВИСОКА» РОЗМОВА
Пірс і вся його теософічна компанія вже почали миритися з думкою про втрату Аріеля. Літаюча людина ще раз змусила говорити про себе «чудом пастора Кінгслі», яке, за словами газет, виявилося спритною рекламою американського циркового тресту. Після цього Аріель зник, очевидно захоплений американськими циркачами. Пірс розумів, як трудно вирвати Аріеля з їх рук. Це міг би ще зробити опікун Боден. І Пірс повідомив Бодена і Хезлона в Лондон про стан речей:
«Якщо ми й почуємо, — писав Пірс, — про літаючу людину, то найімовірніше з Сполучених Штатів Америки, куди і повинні бути спрямовані ваші розшуки».
Пірс котячими кроками йшов через двір Дандарата, прямуючи до свого кабінету. Небо було безхмарне, сонце тільки-но піднялося над обрієм і вже розжарювало повітря. Останні подуви прохолодного вранішнього вітерця завмирали. Як завжди, на подвір’ї і в будинках було тихо. Лише поскрипував гравій під його неквапливими кроками.
Уважне вухо Пірса вловило чиїсь кроки з боку воріт. Він швидко озирнувся і побачив змужнілого, одягненого в чудовий білий костюм Аріеля, який наближався до нього.,
Пірс був вражений несподіванкою. Зрадів, але одразу ж насторожився. Надто вже впевненим, твердим кроком наближався до нього юнак.
Слідом за ним на деякій відстані йшли два джентльмени.
На перший його поклик про допомогу можуть прийти вихователі, наглядачі, слуги… І Пірс, зобразивши на обличчі приємне здивування, ніби тільки-но впізнав Аріеля, поспішив йому назустріч, привітно простягнувши руки.
— Радий тебе бачити, Аріель! Ти добре зробив, що сам повернувся! — І він міцно стис правою рукою зап’ястя лівої руки Аріеля. Він хотів так само дружньо стиснути і праву руку, але Аріель попередив його і своєю правою рукою стис зап’ястя лівої руки Пірса. Так, міцно зчепившись, вони стояли і дивились один одному в очі, угадуючи наміри один одного.
«Хай його чорт візьме! Хто ж кого з нас піймав?» з тривогою думав Пірс.
Джентльмени, що йшли позаду Аріеля, зупинились і з цікавістю спостерігали цю сцену.
— Може, ми пройдемо в мій кабінет? Там зручніше буде поговорити. Ти не голодний, Аріель? Не стомився з дороги? — спитав Пірс, ледве зберігаючи самовладання.
— Містер Пірс! — твердо сказав Аріель, не відповідаючи на запитання. — Я прийшов для того, щоб узнати від вас ось тут, зараз же, про моє походження. Ви повинні дати мені негайно відповідь.
Несподівано для себе звертаючись до Аріеля на «ви», Пірс відповів:
— Вас привезла в Дандарат п’ятнадцять років тому невідома мені людина. Вона не сповістила ні свого імені, ні вашого походження… В школі Дандарата немало таких дітей.
Рука Аріеля стислася ще міцніше, і Пірс раптом відчув, що юнак піднімає його в повітря. У Пірса від жаху похололи руки. Він хотів закричати, але зрозумів, що цим лише погіршить своє становище. Аріель має співучасників, можливо, його супроводжують підкуплені бандити. Аріель понесе його і на волі розправиться з ним. І Пірс міцніше стис ліву руку Аріеля, щоб не відірватися; його голова була біля грудей юнака.
Піднявши Пірса над землею, Аріель непорушно застиг у повітрі й сказав:
— Тепер ми можемо продовжувати розмову, тут нам ніхто не заважатиме. Слухайте ж мене, містер Пірс!
Голос Аріеля був суворий, але в ньому відчувалась якась переривчастість — Пірс був важкий.
Легко сказати «слухайте»! Пірс клацав зубами і з жахом дивився вниз, де жовтів гравій.
— Якщо ви зараз же не розповісте всю правду про мене, я випущу вашу праву руку і почну крутити вас, поки ви не відірветесь і не розіб’єтесь ущент. Чи ви хочете боротися зі мною й тут, у повітрі?
— Скажу… Всю правду скажу, — ледве прохрипів Пірс, втративши від хвилювання голос.
Аріель негайно ж підлетів з Пірсом до вражених Четфілда і Грігга і, важко дихаючи, опустився біля них
— Містер Грігг… Прошу… записати свідчення цієї людини!
Грігг дістав блокнот, вічне перо, і Пірс ніби простудженим голосом розповів усе, що знав про Аріеля. Він указав і адреси Бодена й Джейн Гальтон.
Аріель пустив руку Пірса і сухо сказав:
— Можете йти. Але пам’ятайте, якщо ви дали брехливі свідчення…
— Абсолютно вірні! — вигукнув, зіщулившись, Пірс. Ноги його тремтіли, і він через силу побіг до будинку подвір’ям.
— Ну, ми виконали нашу обіцянку, Сподіваємося, що й ви виконаєте свою, — сказав Джемс, запитливо глянувши на Аріеля.
— Я також виконаю. Ми їдемо в Америку, — відповів Аріель. — Сестра може приїхати до мене. Я їй напишу.
І вони попрямували до автомобіля.
Розділ сороковий
«БІНОЙ НЕПЕРЕМОЖНИЙ»
Четфілд-старший був надзвичайно задоволений індійською знахідкою. План Грігга цілком схвалили глави циркового тресту.
Жодна людина в Америці не повинна знати, що Біной—Бен—Аріель — Аврелій Гальтон — уміє літати. Правда, чутка про нього доходила й до Америки, але над заміткою посміялись, як над газетною вигадкою. В обличчя ж Аріеля ніхто не знав.
Четфілд пояснив юнакові його роль: він не повинен показувати, що вміє літати, але, спритно користуючись цим незвичайним даром, побиватиме всі світові рекорди з бігу, плавання, стрибків через перешкоди, в змаганнях повітряних гімнастів.
Навчання Аріеля під наглядом Грігга і Четфілдів тривало досить довго. Для Аріеля, звичайно, не становило ніяких труднощів долати перешкоди будь-якої висоти, перелітати під куполом цирку з трапеції на трапецію через усю арену.
Складність навчання полягала лише в тому, щоб, як говорив досвідчений Грігг, «не перейти межі фізично можливого для людини». Треба працювати так, щоб публіка бачила щось приголомшуюче, але не неймовірне. Доводилося діяти обережно: під час стрибків, наприклад, у висоту, Аріель повинен був так розраховувати їх, щоб лише на кілька сантиметрів перевищувати світові рекорди.
Четфілди і Грігг подбали, щоб з бігу Аріеля тренували найкращі бігуни. Навчання проводили в безлюдній місцевості. Юнакові показували прийоми різних шкіл бігу, навчали всіх повадок, у присутності ж тренерів примушували імітувати втому, переривчасте дихання.
Щоб підтримувати інтерес серед публіки, в деяких забігах або запливах Аріель повинен був удавати, що видихається, дозволяти суперникам випереджати себе, а потім в останню хвилину першим приходити до фінішу. Словом, він повинен поводитись, як досвідчений картяр, що не відразу показує свою блискучу перевагу.
Циркові номери готувалися в спеціально призначеному для цього пересувному цирку. Четфілд-син особливо цікавився номерами з кіньми: трюками на повному кар’єрі, сальто-мортале. Аріель, звичайно, творив справжні чудеса, і старому Гріггу, на невдоволення молодого Четфілда, весь час доводилося стримувати юнака.
— Це вже занадто! Не робіть четвертих сальто-мортале! — сердито втручався він.
Поки йшла підготовка, Четфілд-син, не шкодуючи трестівських грошей, — усе окупиться сторицею! — розпочав рекламну кампанію, за своїми масштабами незвичайну навіть для Америки.
Ще не бачачи Біноя — «світового чуда, знайденого в нетрях таємничої Індії», американці вже знали про нього і з портретів, уміщених у газетах, журналах, на плакатах і афішах, вивчили його обличчя краще, ніж обличчя президента.
