Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович (читать книги без сокращений .TXT) 📗

Аріель одверто розповів американцям свою історію. Четфілд був од неї в захопленні і нерідко перебивав Аріеля сміхом.

Грігг думав: «Бен—Аріель, очевидно, жертва чиїхось підступів. Хто знає, може, він син багатих і знатних батьків. Це треба мати на увазі. Лоліта — скороминуче юнацьке захоплення. Чому б і не заїхати до цієї дівчинки-вдови? Кінець кінцем можна взяти з собою Лоліту, Нізмата, Шарада і якось улаштувати їх. Але Аріель хоче побувати в Дандараті і побачитися з Пірсом. Краще цього уникнути. Пірс, очевидно, небезпечний конкурент. Звичайно, вони — Грігг і Четфілд — постоять за Аріеля і не допустять, щоб Пірс заволодів ним. Риск, одначе, залишається риском. Аріель, який так охоче погодився поїхати в Америку, щоб бути якнайдалі від Пірса, сам шукає побачення з ним. Для чого? Аріель каже — щоб довідатися про таємницю свого походження, яку Пірс, безумовно, повинен знати. Нехай так! Але, дізнавшись про своє походження, чи не захоче Аріель повернутися до рідних, замість того щоб їхати в Америку?..»

Своїми побоюваннями Грігг поділився з Четфілдом. Цього разу Четфілд і Грігг швидко дійшли згоди: вжити всіх заходів до того, щоб Аріель не заїжджав у Дандарат і не бачився з Пірсом. А якщо Аріель усе ж побачиться з ним і дізнається про своє походження, то на цей випадок заздалегідь узяти з Аріеля зобов’язання працювати в цирку не менше ніж рік. Тільки при такій умові вони гарантують йому свою допомогу під час зустрічі з Пірсом. Аріель прийняв ці умови.

Розділ тридцять восьмий

«ВСЕ МИНАЄ, ЯК СОН»

Увечері, у вогнях заходу, з’явилося мармурове, золотоверхе громаддя палаців Раджкумара. Побачивши їх, Аріель відчув, як сильно забилося в нього серце. Адже й доля Шьями теж цікавила його. Проїжджаючи мимо палаців, він дивився на балкони, і йому здалося, що на одному з них він бачить Шьяму. Але це могла бути й інша жінка, схожа на неї. Перелетіти відстань од автомобіля до балкона він міг би за одну хвилину, але Четфілд узяв з нього слово не літати, і Аріель стримався.

Ось і озеро, і гай, а за ним — хатина Нізмата. Хвилювання Аріеля посилилось, йому ще більше захотілося шугнути вгору і помчати до своїх друзів.

Щоб не заважати побаченню, Грігг наказав шоферові зупинитися біля мангових дерев, з яких колись Аріель зривав плоди для Шарада.

Аріель вийшов з машини і побачив недалечко Шарада й Лоліту. Не маючи сил стриматися, він побіг, ледве торкаючись ногами землі. Бачачи це, Грігг сказав Четфілду:

— Погляньте, як він біжить! Ми з нього зробимо світового бігуна.

Лоліта й Шарад, які сиділи на східцях ґанку, побачивши сагиба, що швидко наближався, підвелися. Вони не впізнали Аріеля. І раптом Шарад закричав:

— Дада! — І кинувся назустріч другові, але зупинився збентежений: на Аріелі був чудовий європейський костюм, капелюх-панама. Волосся коротко підстрижене.

— Ну, що ж ти? — із сміхом вигукнув Аріель, обняв і розцілував хлопчика, який вчепився в його руку.

А Лоліта, яка теж уже впізнала Аріеля, зробила пронам, [25] схилившись до землі. Знову перед Аріелем стояла ця стіна схиляння!.. Аріель хотів обняти Лоліту, сказати, що він любить її, хоче, щоб вона стала його дружиною. Але цей поклін зв’язав його рухи й думки.

— Здрастуй, Лоліта!.. От бачиш, я виконав свою обіцянку!.. — зніяковіло сказав він, підходячи до дівчини. — Я приїхав. А де Нізмат?

— Він зовсім хворий, — відповіла Лоліта, захоплено дивлячись на Аріеля.

Аріель швидко ввійшов у хатину. В сутінках він побачив Нізмата, що лежав на циновці. Аріель привітався з стариком, в очах якого спалахнула радість.

— Пане! Ти? Лоліта мала рацію! Ти не міг померти. І ти прийшов до мене. Дякую тобі! — говорив він через силу. — Бачиш, помираю…

— Ти не помреш, Нізмат! — заперечив Аріель, беручи висохлу руку старика.

— Усе народжене мусить умерти, — спокійно відповів він. — Сухі квіти не повинні засмучувати погляд, і їх спалюють…

Аріель почав заспокоювати старика. Ні, Нізмат скоро видужає, Аріель пришле лікаря, і Нізмат, коли набереться сил, поїде в Америку разом з Лолітою і Шарадом. Аріель кохає Лоліту і хоче, щоб вона була його дружиною.

Нізмат думав, заплющивши очі і повільно рухаючи поперед себе руками, ніби відганяючи щось. Потім заговорив. Він дякував Аріелю за високу честь. Доля Лоліти дуже непокоїть його. Вона заявила, що ні за кого не піде заміж. Адже сліпа Тара сказала, що вона прокляне сина, коли той одружиться з Лолітою. І Лоліта відмовилась од Ішвара ще раніше. Ішвар з відчаю пішов у місто і відтоді не з’являвся. Коли Нізмат помре, що буде з Лолітою? Але боги, напівбоги й сагиби не женихи для убогої дівчини.

— Сам Крішна був би щасливий мати таку дружину! — Гаряче заперечив Аріель.

Нізмат ледве посміхнувся, розплющив очі ї, глянувши на Аріеля, спитав:

— Але чи ж буде щасливою дружина в такому нерівному шлюбі?

Аріель збентежився, а потім став палко доводити Нізмату можливість цього шлюбу.

Одначе він розумів, що забрати з собою Лоліту зараз він не зможе. Не можна Нізмата залишати самого або тільки з Шарадом.

— Ну, ми ще поговоримо про це, — сказав засмучений Аріель і вийшов на веранду.

— Лоліта! — сказав Аріель, узявши її за руку. — Я пришлю лікаря, і дідусь одужає… Тільки не запрошуйте знахаря. Він уб’є Нізмата, як убив його сина. Я мушу їхати, але я ще повернусь, Лоліта. Я візьму вас із собою, коли дідусь одужає. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною!

Він не одривав погляду від блідого обличчя Лоліти. Воно було прекрасне, але виражало швидше страждання й переляк, ніж радість, і це завдавало Аріелю гострого болю. Як він хотів би зробити щасливою цю дівчину!

— Чому ж ти мовчиш, Лоліта?

— Я не знаю, що відповісти, пане мій.

— Але ти… любиш мене?

Дівчина стояла, опустивши очі. її рука тремтіла в руці Аріеля.

— Вона весь час чекала тебе, весь час говорила тільки про тебе! — закричав Шарад. — І ми поїдемо. Всі разом!

— Зачекайте, я зараз повернусь! — сказав Аріель і швидко пішов до машини.

— Пробачте, містери, але ви, здається обіцяли мені трохи грошей?.. — зніяковіло почав він. — Мій друг, старий Нізмат, дуже хворий, йому потрібні лікарі і ліки…

Грігг охоче дав Аріелю кілька крупних кредиток і нагадав, що треба поспішати з від’їздом. Грігга зараз мало цікавили гроші, головне — забрати з собою Аріеля. І якщо для бідної індійської родини це була значна сума, то за масштабами американського циркового тресту — зовсім мізерна.

Аріель з почуттям щирої вдячності взяв гроші.

«Який я був дурень, — думав він, повертаючись. — Треба було раніше взяти у них гроші і купити подарунки. Нізмату — люльку і доброго тютюну, Лоліті — шарф і браслети, а Шараду — трикотажну смугасту сорочку. Які б вони були раді! Але я пришлю їм…»

— Ось, Нізмат, візьми ці гроші, — сказав він, повернувшись до старика. — Неодмінно виклич лікаря. І якнайкраще харчуйся. Я надсилатиму вам гроші. Одужуй скоріше До побачення, Нізмат!

— Дякую. Прощай! — відповів Нізмат.

На ґанку Аріель підійшов до Лоліти і поцілував її в чоло.

— Прощай, моя Лоліта! Бережи дідуся й Шарада. Я надсилатиму вам гроші й посилки, і писатиму листи, і скоро повернусь за вами.

Лоліта, як у маренні, сказала, дивлячись в простір;

— Я чекатиму тебе, але сни минають… Усе минає, як сон… Майа!

Аріель з подивом глянув на неї, потім посміхнувся і вигукнув:

— Це, люба, не мине, як сон! Чекай мене!

— Візьми мене з собою, дада! — благав Шарад, ластячись.

— Я буду дуже радий, якщо ти поїдеш зі мною, Шарад Але, мабуть, Лоліті буде дуже важко самій з хворим дідусем?

— Так, це правда, — зітхаючи, відповів Шарад. — Треба зачекати, поки дідусь одужає, і тоді ми всі поїдемо до тебе.

— Я сам прилечу за вами.

Повільно, з важким почуттям Аріель повертався до автомобіля.