Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович (читать книги без сокращений .TXT) 📗
На Аріеля ця сцена справила таке гнітюче враження, що він не витримав і похмурий пішов у свою кімнату.
Нерви його були напружені. Юнакові здавалося, що це повітря душить його. Незважаючи на холодну осінню погоду, він одчинив вікно — в кімнату ввірвалися клуби туману і запах фабричного гару. Аріель захлопнув вікно і почав ходити по кімнаті. В його душі наростав протест, зароджувалось якесь рішення.
Кінець урочистого дня переповнив чашу терпіння.
Коли зібралися запрошені, Аріелю здалося, що він бачить якийсь маскарад, якусь страхітливу пародію на людство. Тут було все фальшиве: посмішки, слова, волосся, зуби, рум’янець у дам. Свіжі обличчя були рідкісним винятком. Дівчата з рудим волоссям, з веснянками, з довгими зубами. Чоловіки у фраках, сухорляві або такі товсті, що аж задихалися від жиру. І кожному з них Аріель повинен був потиснути руку, гостинно посміхаючись, сказати кілька привітних слів. І все це під пронизливими поглядами Джейн, яка стежила за кожним його кроком, за кожним словом.
Після обіду самовдоволений, поважний лорд Форбс, який сидів поряд з Аріелем, почав просторікувато говорити про Індію. Він називав індусів не інакше, як «ці тварюки» або «ці грубі тварини, що поклоняються корові».
Аріель довго стримувавсь, але зрештою не витримав і вигукнув:
— Переважна частина цих простих, трудолюбивих, чесних людей заслуговує на значно більшу повагу, ніж багато хто з присутніх, які, до речі, живуть за рахунок цих людей!
Зчинився нечуваний скандал. Усі одразу змовкли. Лорд Форбс затремтів від люті і почав тикати недокуреною сигарою замість попільнички в сигарний ящик. Джейн зблідла, потім, прикликавши на допомогу все своє самовладання, постаралася зам’яти незручність.
Але як вона накинулася на Аріеля, коли гості розійшлися! Забувши про хороший тон, вона кричала, що відмовляється од такого брата, що в ньому не кров аристократа, а кров плебея, що їй доведеться віддати його на виховання в такий заклад, де з нього зуміють зробити людину, або ж їх шляхи зовсім розійдуться. Аріель позбудеться всього, і його викинуть на вулицю, де він, очевидно, і знайде те товариство, до якого так тягнеться.
На її подив, а потім і деякий страх, Аріель не заперечував жодним словом, зберігаючи похмурий спокій.
Це здалося Джейн підозрілим. Вона вдала, що розкаялась, і навіть вибачалася за свою гарячність.
— Ти, звичайно, не винен. Не можна одним стрибком перескочити з циркової арени в аристократичний салон. Частково я сама винна, тебе ще рано було показувати товариству. Але ти сам зрозумієш…
— Я вже зрозумів. Усе зрозумів, — відповів Аріель. — Не турбуйся, Джейн. Я більше не завдам тобі жодної прикрості. Вже пізно. Я стомився. На добраніч! — І він пішов у свою кімнату, залишивши сестру в здивуванні.
Аріель зачинив двері своєї кімнати на ключ і, схвильований, почав ходити вперед і назад, потім спокійно зібрав найнеобхідніші речі і з невеликим чемоданом вийшов з дому.
Стояла туманна ніч. За кілька кроків нічого не було видно. Аріель найняв таксі і наказав їхати в порт.
З радістю він узнав, що через годину відходить великий океанський пароплав, який курсує між Лондоном і Бомбеєм, Коломбо, Мадрасом. Він узяв квиток у третьому класі — нестерпною була думка подорожувати в товаристві людей, схожих на сера Джорджа Форбса, члена палати лордів, через якого сталася остання сварка з Джейн.
За годину великий океанський пароплав відійшов від причалу, прямуючи до берегів далекої Індії.
Люди, що стояли на березі, спостерігали, як у глибокому тумані рухається темна розпливчаста маса, виблискуючи смугою ілюмінаторів. У цю передранкову пору пароплав здавався якимсь казковим, створеним уявою чудовиськом. Ще якийсь час мерехтіли тьмяні вогні, все більше розпливаючись і бліднучи. Нарешті й вони потонули в тумані.
Пароплав, що віз Аріеля, зник, мов сон.
Зміст
Продавець повітря
Людина, що знайшла своє обличчя
Аріель
