Ранок дня не визначає - Райнов Богомил Николаев (читать книги без TXT) 📗
Я не заперечую. Кидаю в склянку трохи льоду і в свою чергу дегустую. Сеймур тим часом дістає з кишені кілька знімків і подає мені:
— Що ви скажете про цю продукцію?
— Зовсім аматорська, — відповідаю я, нашвидку переглядаючи знімки.
Вони й справді любительські, але досить точні. Ерліх і я в різні моменти нашої вчорашньої розмови в ресторані і в барі готелю «Хілтон».
— А тепер послухайте це, — пропонує Сеймур, дістає з другої кишені мініатюрний магнітофон і натискає кнопку.
Знову Ерліх і я, цього разу репрезентовані своїми голосами. Голоси звучать зовсім автентично.
«Я: — Постачальник чого?
Ерліх: — Усього. Що вам треба? Пістолети, автомати, ручні гранати?.. Але у вас, певно, є свої постачальники.
Я: — Вистачає. Проте різноманітність в асортименті завжди корисна.
Ерліх: — Яка кількість вас цікавить?
Я: — Кількість не має значення. Я оптовик.
Ерліх: — У такому разі можемо укласти якусь угоду. Не хочу хвалитися, але я теж не розмінююсь на дрібниці…»
— Ну, що скажете? — запитує американець.
— Вульгарний монтаж — і тільки.
— Ви необ'єктивний, Майкле, — хитає головою Сеймур. — Для вас це, можливо, монтаж, бо ви знаєте справжню розмову. А уявіть собі, як прозвучить цей запис для необізнаних, особливо в супроводі знімків вашої дружньої зустрічі.
— Якщо слухачі такі необізнані, що навіть не мають уявлення про трюки монтажу…
— Ні, ні. Ви необ'єктивний, — знову хитає головою американець. — А уявіть собі, коли до цього матеріалу буде додано ще кілька таких самих, які документально підтверджують ваші оборудки з іншими особами все в тій же сфері бізнесу на зброї…
— Припустімо, що уявляю. Ну і що далі? Після того, як ви вже одного разу звинуватили мене в убивстві, навіщо вам звинувачувати мене ще й у торгівлі зброєю?
— Не вас, Майкле. Ви лише козир у цій грі, я ж вам про це вже казав. Звинувачення буде спрямоване проти інших.
— Але й проти мене.
— В разі потреби. Та це не має ніякого значення.
— Звичайно. Що вам до того, як я згорю! Планета й так перенаселена.
— Поки настане час горіти, вас уже давно тут не буде.
— Тобто ви заздалегідь зі мною розправитесь?
Він безпорадно розводить руками, наче хоче сказати: спробуй порозумітися з таким ідіотом.
— Невже вам не ясно, що коли б я готував над вами розправу, то не розкривав би своїх планів.
— А може, навпаки: втаємничуєте мене в свої плани, бо мене вирішено ліквідувати.
— Цей словесний пінг-понг справді набридає, — бурчить Сеймур. — Беріть чарку і спокійно вислухайте мене.
— Слухаю вас. — Я зручніше вмощуюсь у кріслі й заплющую очі, щоб продемонструвати повне примирення.
Це примирення триває не більше п'яти секунд. Коли маєш справу з такою людиною, як Сеймур, краще бути насторожі, ніж заплющувати очі.
Американець підводиться, ступає кілька кроків до бордюру тераси, роззирається довкола й випльовує недокурок у безодню. Потім повільно обертається, прихиляється спиною до поруччя й дивиться на мене.
— Я не сплю, — озиваюсь я.
— Чуєте, Майкле: ми виготовили й продемонстрували непоганий матеріал, ми могли б виготовити щось подібне іще, не відкриваючи вам своїх таємниць. Мої жінки досить спритні, щоб спрямувати розмову в бажане річище, а технік цілком досвідчений, щоб перетворювати ці невинні розмови на звинувачувальний матеріал. Взагалі ви були б змушені працювати на нас, навіть не знаючи, з якою метою ми вас використовуємо. Так чи ні?
— Запитайте про це Мод.
Він підводить брови, наче не розуміє, що я хочу цим сказати.
— Мод справді згадувала, що у вас виникали якісь сумніви… Але погодьтесь, що невиразні сумніви й конкретна підозра — це різні речі.
— Згоден, — киваю я. — Якщо ви прагнете уникнути пінг-понгу.
— Сумніви — то ваша справа, Майкле. Хто на цьому світі не мучиться сумнівами! Я ж розкриваю вам суть операції не для того, щоб розвіяти ваші сумніви, а для того, щоб усе пройшло легше й швидше. Два моменти, які однаково стосуються і мене, і вас, — легше й швидше.
— Але ж ви втягуєте мене в історію з компрометацією, а це компрометує передусім мене.
— Справді, це для вас великий ризик! — глузує американець. — Непорочний, наче ангел, Майкл!.. А втім, в ієрархії небесних істот ви навіть архангел…
— Не прикидайтеся наївним, — уриваю я його. — Йдеться про компрометацію мене не тут, а перед моїми товаришами. Я справді займаюсь торгівлею, але ніхто ніколи не доручав мені торгувати зброєю.
— Це ваш клопіт, — знизує, плечима американець. — Не бачу тут нічого спільного з моєю операцією.
— Якщо не бачите, дозвольте пояснити. Чим би ви мені не погрожували, я не включуся в операцію, яка може перерости в політичний скандал і заплямувати мою країну.
— Облиште патетичні декларації, шановний, — примирливо кидає Сеймур. — Який там політичний скандал! Йдеться про внутрішні справи між нашими відомствами.
— Це на даному етапі. А коли завтра все це буде підсумовано і в одному з тих ваших відомств назбирається ціла папка фальшивих звинувачувальних матеріалів, де гарантія, що відповідальний шеф не схоче мати з них подвійну користь? «Комуністичний агент торгує зброєю під носом федеральної поліції» — непогана сенсація для західної преси й не менш корисна для вас.
— Дурниця, — знову знизує плечима Сеймур. — Чистісінька дурниця. Невже ви не розумієте, що коли й виникне скандал, то це буде скандал третьої категорії.
— Ваша нумерація мені нічого не говорить.
— Вам добре відомо, що всі подібні заходи в цій галузі зводяться до трьох категорій: перша категорія — скандал, який приносить користь нам і навколо якого ми здіймаємо якомога більший гвалт, а ви скромно мовчите. Друга категорія — скандал, корисний вам і, звичайно, гвалт здіймаєте ви. І третя категорія — скандал, який з різних міркувань однаково неприємний для кожної із сторін, тому він безшумно губиться в секретних архівах.
— Ваша лекція досить повчальна, — визнаю я. — Проте ж я помітив: завжди, коли ви підноситесь у сферу наукової абстракції, це робиться для того, щоб замаскувати підготований проти мене удар.
Він підходить до столика й бере склянку. Лід розтанув, і напій став майже безбарвним. Сеймур доливає з пляшки трохи скотчу й відпиває.
— Жарко, — хрипить американець.
Він пропускає вузол краватки й розстібає комір.
— Гарний день, — кажу я, просто щоб заперечити йому, й підводжу погляд на вигоріле від спеки небо.
Саме небо. Місто десь під нами, ми зовсім ізольовані тут, під зелено-білим дашком, серед тиші, яку підкреслює м'яке рівне дихання вентилятора.
Сеймур дістає чергову сигарету, клацає запальничкою й потягується в кріслі.
— Під час нашої попередньої розмови новий варіант був лише проектом. Однак від учора операція в дії. І оскільки ви скаржитесь, що вас тримають у цілковитому невіданні, я вирішив, що надалі ми працюватимемо відкрито, Майкле. Так буде краще для нас обох.
— Я не заперечую.
— Вам відомо, що є вироби, які виготовляються всюди в неймовірній кількості. Це зброя. Озброєння зростає в пекельній прогресії, до того ж зброя дуже швидко старіє. Стару замінюють новою, нову — ще новішою, одне слово, машина працює на повний хід. Не знаю, проте, чи замислювались ви коли-небудь над тим, що роблять із застарілою зброєю?
— Її вивозять у крамниці й там продають разом з краватками, що вийшли з моди.
— Може, її не вивозять у крамниці, але приблизно так воно й буває. Певно, ви чули про «Інтерармко»?
— Хто не чув!
— «Інтерармко» купує в нашої армії застарілу зброю, а потім різними каналами пересилає її своїм клієнтам. Та, як вам сказав учора Ерліх, питання транспортування часто завдає серйозного клопоту. Саме тому наш тутешній штаб, замість повертати застарілу зброю назад, у Штати, складає її на місці в ангари, які формально належать армії, а фактично є власністю «Інтерармко». Ще до недавнього часу інтендантом одного з таких складів був ваш давній знайомий Томас.
