Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
Сатомі навпомацки подалась назад і видряпалась на місце перети¬ну двох пірамід(з цієї точки кілька годин тому Ґрем спостерігав за відльотом «Мі -17»), Дівчина підтягнулась на руках і перекинула прану ногу через ребро, коли вловила спалах світла за спиною. Вслід пролунай розкотистий удар (у вуха наче спиці повстромляли) і сяйнуло вже злі* ва, сильніше. Піраміда задрижала — японку підкинуло і потягло вздовж західної грані. Сатомі заверещала. Вона закричала так голо¬сно, як тільки могла, але не почула себе. Після спалаху вона не чула нічого.
Секунду Сатомі здавалося, що вітер утримає її і викине за межі Твердині, та зрештою сила тяжіння перемогла. Дівчина впала: спер¬шу на грань, а потім з’їхала вниз, ударившись плечем і головою об зем¬лю. Раптова тиша шокувала. Буря не припинилась, але навколо ста¬ло тихо, наче в соборі перед молебнем. Не змінюючи положення, японка доторкнулась рукою до лівого вуха. Волосся злиплося, шкіра була вогкою. Дівчина також відчула, як щось схоже на шмарклі ска¬пує з ніздрів. Висолопила язик і лизнула верхню губу. По роті розі¬йшовся кислуватий металевий присмак. «Кров...» — подумала Сато¬мі. Піднесла до очей руку, котру прикладала до вуха, і побачила, що вона аж чорна від крові.
Так і не зрозумівши, що її оглушило ударом блискавки, дівчина зне-притомніла.
Об землю застукотіли великі краплини.
СХІ
Бідолахи стомились, але не наситилися. Хіть ніяк не минала.
Якийсь час вартові-перуанці соромилися один одного і просто ди-вились «кіно». Та зрештою бажання взяло гору: хлопці поскидали штани і запрацювали кулаками. За півгодини вони понатирали члени до крові, їхні передпліччя набухли й боліли, але спинитись не могли. Стількох голих жінок вони не бачили за останні десять років. Та де там! За все своє життя. Ще й яких жінок! Красуні з «Virgin» не йшли ні в яке порівняння з проститутками в Пуерто-Мальдонадо. Хтозна, коли ще випаде таке щастя...
Лупнула блискавка. Перуанці не звернули увагу, знаючи, що в ан-гарів є громовідвід. Вони налаштовувались на нове коло, коли крізь скигління вітру, пригаслі розкати грому, що, немов купа каміння, ко-тився сельвою, і поскрипування розхитаної металевої балки вглиби¬ні ангара розчули жіночий крик.
—Ти чув? — спитав один.
Другий чув, але не вважав за потрібне перериватися.
—Ні, — збрехав.
—Мені здалося, хтось кричав. Жінка.
—Там нема нікого. У тебе галюцинації. На сексуальному грунті.
Га-га-га!
—Це може бути тільки маленька японка. — Інших жінок у Паїті і і не було. Зненацька перший вартовий заправив труси і став застіба¬ні ширинку. — Піду подивлюся.
Невідомо, що підштовхнуло його — спогад про симпатичну Са- гомі й бажання втілити фантазії з реальною жінкою чи несподіва¬ний докір совісті через самовільно покинутий пост, — але перуа¬нець, затягнувши пояс і захопивши з собою ліхтар, потюпав до виходу.
—В таку погоду? — кинув услід другий. — Як знаєш. — Він не ібирався витрачати час на подібні дурниці. Наразі були й цікавіші речі.
Перший охоронець відчинив двері і пірнув у темряву, сутулячись від кількох краплин, що впали за комір, а другий тим часом відмотав кіно» назад — до свого улюбленого епізоду — і продовжив натира¬ти мозолі.
CXII
-Погано, що дме з півночі, — пробубнів Левко.
—Ага, бадді.
«Ясне діло, то ж не туди тобі лізти...» — зморщив носа українець.
Хлопці спинились біля місця, яке кілька годин тому обрали для спуску.
Вітер налітав на прямовисну стіну Паїтіті, відбивався, кидаючись па зустрічний потік, і закручувався у небувалі по силі турбулентні ви¬хори. Хлопців смикало то назад, то вперед, заледве не звалюючи з те¬раси. Левко вдруге пошкодував через свою гарячковість: операцію слід було відкласти — гіршої погоди ДЛЯ того, щоб лізти вниз, годі бу¬ло придумати. Стоячи лицем до півночі, було неможливо дихати — буревій набивав вітром горлянку, не випускаючи з легень вуглекис¬лий газ.
Ґрем розмотував канат. Левко підступив до краю, зазирнув униз і не розгледів нічого. Товста ворсиста мотузка зникала в пітьмі.
—Втримаєш мене? — Українець повернув голову до мулата. — Тут добряче смикає.
Американець не відповів.
—Ти зможеш мене втримати? — повторив Левко, подумавши-, щаЯ Ґрем не розчув.
За кілька сотень метрів від них розчахнулось небо, сипонувши врізЯ нобіч поламаними фіолетовими блискавками. Одна з них кресонула !
зпівночі на південь, промайнула точно над головами хлопців і скину« ла на них лавину тріскучого гуркоту. Твердиня задвигтіла. Несильно,’! немов палуба океанського лайнера підчас крутого повороту, та все ж •] відчутно.
І мулат, і українець присіли, причавлені гуркотом, й одночасно по?! думали про Сатомі. Вони були на кілька метрів нижче верхньої терая си і через те не бачили, що блискавка квігналась у велику піраміду* інакше покинули б усе і помчали рятувати дівчину.
- Бля-а-а-а! — з перестраху закричав Лео. щ Я не буду туди і лізти!
Один із вихорів зачепив своїм мацаком Грема і штовхнув його На і українця.
—Ти мені недовіряєш? — апатично промовив мулат. — То не лізь, і
І щось у тому «не лізь» боляче різонуло Левка. Грем, попри те, що!
йому не потрібно було повзти вниз і теліпатись над п’ятдесятиметровоіо З прірвою, явно не хотів продовжувати. Боїться? А може, ще гірше – не хоче тікати? Хлопці зчепились поглядами, забувши, що нині не чаа виясняти стосунки. У Левка нуртувало у серці, а в голові кублилисЛ недобрі думки, серед яких проскакувало навіть хворобливе бажаніш зіпхнути американця в безодню, раз і назавжди поклавши край їхньо« му суперництву.
По траві залопотіли поодинокі краплі дощу, і Левко першим відвів! погляд.
Розкручуй далі. — Українець торкнувся рукою канату і розпряЯ мився.
Останні два метри мотузки Ґрем обмотав навколо пояса і зав’язай спереду вузлом.
—Не дрейф, Лео, — з тим самим відстороненням (навіть байдуя жістю) сказав мулат..— Я втримаю.
По тому американець відступив на крок і обома руками перехопив1 мотузку нижче від вузла.
—Вперед!
—З Богом.., — прошепотів Левко, почепив на шию зшиту Сатеї мі торбинку і ступив у прірву.
Перші три-чотири метри спускатись було легко. Вільний кінець каІ ната розгойдувався під поривами вітру і норовив висмикнутися з рука
та українець приловчився гамувати його колінами. Левко незчувся, як, лишивши-аш собою середину ІВОЄТОГО’рівня, віддалився віл муру. Ноги більше не торкалися каменю» 1 відбитий потік повітря миттю під¬хопив його і відтягнув іде далі.
—О’о-о! — вихопилось ухлопця.
Він пролетів ло дузі над прірвою, після чого новий зустрічний по¬рив бурі жбурнув його назад на стіну.
ТОРОХ! Левку здалося, що на.долю секунди всі кістки в його тШ| зсунулися зі своїх місць, а потім повернулись назад. Хоча, повернули¬ся, мабуть, не всі. Під ребрами підозріло закололо. Хлопець глибоко вдихнув* роздумуючи, що краще — розтиснути коліна, повиснути лише на руках і спробувати знайти ногами опору чи далі триматись за мотуз-ку, — коли його вдруге понесло від стіни. Чіпляючись за-канат, наче мав¬па за. ліану, Левко секунд двадцять розгойдувався над прірвою. А тодІ44% новий порив, болісне зіткнення і зірочки перед очима. Від удару коліна розтислись, і Лео, обдираючи шкіру на долонях, з’їхав на кілька метрів.
«Все — баста подумав українець і випростав ноги. Руки на¬пружились до краю, злившись воєдино з мотузкою. Долоні пекли. Хлопець знав,.що під кулаками вже голе м’ясо, але думав про це від¬чужено. Теліпаючись над проваллям, на такі дрібниці не звертаєш уваги. За мить він натрапив нота ми-на вщїуп п’ятого рівня.
Притримуючись носками кросівок-за виступ, Левко почекав кіль¬ка секунд і продовжив спуск. .
Дощ стих, так і не почавшись, г
Уздовж п’ятого рівня Твердині хлопця ще кілька разів роз- гойдувало, :наче маятник-, проте він уже приловчився: віддаляючись від муру,, обвивав ногами канат, коли ж його несе# назад — вистав¬ляв ледь зігнуті і міцно зіставлені ноги перед собою. Зіткнення були не дуже болючими, можна терпіти. «Це як приземлятися з парашу¬том, — думав Левко,гіщ двадцять разів підряд».
