Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
Довантаження тривало ще чверть години. Потому вантажний від¬сік зачинили, мотори заревли, переходячи на злітний режим (мачігу¬енга сипонули врозтіч), і порожній семитонний «Мі-17» легко віді¬рвався від землі.
Ґрем спокійною ходою повернувся до хлопців і дівчини.
—Полетів Джейсон, троє пілотів (ну, це зрозуміло), двоє зі служби безпеки і четверо перуанців. Останні одяглись так, як одягаються горя¬ни в Куско. Зброю, крім Джейсонових «цереушників», ніхто не брав. 1
—Значить, за припасами, — резюмував Семен.
Левко довго дивився в той бік, де зник «Мі-17» (вертоліт летів низько, а тому щез із поля зору раніше, ніж віддалився звук його ло¬патей), а тоді опустив погляд на Сьому:
—Що скажеш?
Очі українця палали.
Росіянин відразу здогадався, що крутиться на думці у товариша:
—Пригальмуй, Лео, — тепер навіть Семен вважав, що вони над¬міру квапляться, — ми не готові.
—Цієї ночі у нас на руках буде мішок бруґмансії. Десятеро людей полетіло геть. Що ще потрібно?
—Я правильно зрозумів: він хоче драпати завтра? — вискнув мулат.
-Завтра неділя, — взявся доводити Левко, — мачігуенга не пра-цюватимуть, тобто обідатимуть разом з людьми Кіспе і вченими.
—Лео, має рацію, — схилилась до хлопців японка, іноді в буд¬ні робітникам подають на годину пізніше.
-Ні! — відсахнувся Грем Келлі( Сьома знов зауважив страх у його очах). — Ідіоти.
-Заткнись! — гримнув українець, крутнувся до Семена і повто¬рив запитання: — Що ти думаєш?
Сьома гарячково міркував. Була одна проблема, котру вони всі усві-домлювали, але не хотіли обговорювати: Джейсон Х’юз-Коулман рід¬ко обідав за одним столом із усіма. Вчені також іноді не з’являлись на сніданок чи обід, уникаючи компанії грубуватих солдат Кіспе, і тоді їжу їм приносили в лабораторію. Проте жодного разу Семен не бачив, щоб хтось носив їжу Джейсону. Або йому готували окремо, або ж він готу¬вав собі сам. Що в будь-якому разі означало: сивочолий американець пеїстьзі спільного казана. Через відліт Джейсона думка пришвидши- і її початок операції не виглядала аж такою навіженою.
Нарешті росіянин заговорив:
—Плюс: оскільки Джейсон рідко хаває разом зі своїми підлегли¬ми, нам не доведеться вигадувати, як його... м-м... нейтралізувати. Мі¬нус: ми не знаємо, коли вони повернуться.
—Минулого разу вилазка тривала два дні, — зиркаючи то на чор¬ний «Колібрі»* то на Сьому, сказав Левко.
—За весь час, що ми тут, вони лиш один раз вилітали кудись, — засичав на українця мулат, — і тому абсолютно нерозумно припуска¬ні, скільки часу займе ще...
—Тоді вони літали за пальним, — суплячись, відмахнувся Лео. — І Іа цей раз вилазка за продовольством. Я впевнений, вона триватиме довше: треба стягнути в одне місце багато різних продуктів, перевіри- ііі їх, завантажити те-се...
Сьома відчув, як кольнуло під серцем. Раніше, завдяки розвинутій дедукції, хлопець бачив своє життя щонайменше на кілька годин напе-ред. Якщо на горизонті вигулькували неприємності, він чітко і. Головне, евоєчасно знав, що робити, аби їх спекатися. З нинішнього ранку події етали розвивалися занадто швидко, і Семен більше не усвідомлював, до чого все йде. Віднині цілісної картини майбутнього не існувало, во¬на розпливалась, наче акварельний малюнок під дощем. І невідомість лякала.
—Чувак, вони полетіли у бурю. — Росіянин підняв очі на хмари, котрі, набрякаючи, важчали і підсувались до джунглів. — Вони можуть повернутися будь-коли. Вони можуть у буквальному сенсі завтра
сісти нам на голови.
Левко також усе зважував. Так, ймовірність несподіваного повернення додасть справі перцю. Але якщо вони відступляться, доведеть-
ся чекати прильоту Джейсона два, три, може, чотири дні. Бруґмансія зачахне, а він сам згорить від хвилювання.
—Завтра, — жорстко відкарбував українець. — Завтра в обід ми
починаємо.
Він підхопився, тим самим показуючи, що тема закрита, і... здригнувся. На стежці, що йшла повз піраміду, розставивши ноги, стопи
Амаро Кіспе. Він хижо вищирився, нагадавши хлопцям, хто тепер головний у Паїтіті. Дочекавшись, коли всі голови повернуться в його
бік, коротун випустив у напрямку бранців довгу цівку жовтої слини, розвернувся і, задерши носа, закрокував геть.
СVІІ
18 серпня 2012 року. 21:14 [UТС-5]
Паїтіті
Здавалося, з настанням темряви спека тільки подужчала. Хмари опустились настільки низько, що, стоячи на верхній терасі і ввімкнувши
навіть найслабший кишеньковий ліхтарик, можна було штрикати їх променем.
Вітру, як і раніше, не було.
Сатомі повернулась з кухні, де допомагала Марко Молінарі вимити тарілки. Хлопці сиділи в темряві, борючись з неприємним бурчанням
у животах. Відчуття були, наче перед важливим екзаменом в університеті: мандраж, цілковитий вакуум під ребрами і дика срачка. Левко
і Ґрем за останню годину ганяли у вбиральню по два рази. Активоване вугілля і навіть протипроносні пігулки не діяли. Вони ніколи не діють,
коли причина психологічного, а не фізіологічного характеру.
—Ви спите? — шепотом спитала японка.
—Ні, — долинув з чорноти напружений голос Левка.
—Я щойно з кухні. —Дівчина присіла на краєчок матраца. — За¬втра на обід буде рис, салат із залишків зелені, курячі стегенця з дво¬ма соусами на вибір, точніше, буде один соус і якась підливка, мабуть, із-під тих самих стегенець, а також чай і узвар із сухофруктів.
—Кидай вусе, крім рису, — порадив українець. — Особливо по-старайся, щоб листя потрапило в каструлі, де варитимуться соус і ку-рятина. І ще, звісно, чай.
«Ще нема чого кидати», — подумав Сьома, але промовчав.
—Чому не рис? — відсторонено прокоментував Грем: Це ж і .ірнір, його їстимуть усі.
—Бо в білому рисі жовті шматочки пелюсток кидатимуться в очі і можуть викликати підозри. Крім того, нам доведеться обідати з усі¬ма, а значить, маємо щось поїсти. Ми сточимо рис, решту непомітно ппкинемо з тарілок.
—Що з вартовими? — нагадав Семен.
Левко нахилився до росіянина і зашепотів на вухо. Сьома спершу почервонів, потім кисло всміхнувся, погойдуючи головою з боку вбік, і неохоче спитав:
—Зараз?
—Ні. Давай за дві години. Нехай мачігуенга полягають.
СVIII
18 серпня 2812 року. 23:12 [UTC—5]
Паїтіті
Сьма і Левко вибрались на терасу і, присвічуючи ліхтарем, переваль-цем посунули до навісів. Біля ангарів горіло півдесятка підвісних сві-тильників — решта верхньої платформи куталася темрявою. Після 22:00 у бараках, наче в армійських казармах, гасили світло.
Українець стискав під пахвою нетбук, а в руці ніс зарядний пристрій до нього.
Здійнявся вітер. Він налітав короткими, але сильними поривами, хлопаючи навісами, розтріпуючи листя пальм і примушуючи сельву хвилюватися, немов штормове море. Один раз Семен відірвав промінь від землі і посвітив угору. В небі клекотало, наче в казані. Хмари ски-дались на клапті шерсті, видерті з хутра гігантського сірого звіра.
Спека не спадала.
—Ей! Ви куди? — окликнув їх вартовий, що розкинувся на роз-кладному кріслі між пірамідами та кухнею.
—Buenas noches, sefior! — привітався Сьома іспанською, а потім чомусь удав, що не розмовляє, хоча насправді знав castellano1 не гір¬ше за англійську. — Estamos aqui… porque по podemos alli. —- Хло¬пець висолопив язика, зобразивши, як унизу жарко. По тому показав
1 Castellano (ісп. кастильська мова) кастильський діалект Іспанської мови, який у багатьох регіонах ототожнюється з самою іспанською. Зокрема назві casteilano
віддають перевагу повсюди в іспаномовній Південній Америці (за винятком Ко-лумбії), вважаючи цю назву рівнозначною назві espanol (Іспанська).
двома пальцями собі на очі, а тоді на нетбук під пахвою Левка. — PeHcula… ver peliculas1.
На терасі було не набагато прохолодніше, ніж у Твердині, проте охоронець дозволив.
Хлопці всілись, розкрили нетбук і ввімкнули звук на повну потуж-ність. Через кілька секунд по терасі рознеслось непристойне охкан¬ня — Сьома запустив фільм для дорослих. Упізнавши звуки, охоро¬нець розвернувся і застиг у нерішучості. Хлопці зацокали язиками, заахали і заляскали долонями по столу, показуючи, як їм до вподоби карколомні й далекі від реальності сцени на екрані. За мить, ніби не-нароком примітивши вартового, що переминався з ноги на ногу за кілька метрів від них, Семен махнув рукою:
