Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі (книги без регистрации бесплатно полностью .txt) 📗
Кинувши убивчий погляд, сестра Юлія насупила брову.
— О, я думаю, що це один тих рахунків, розплату за які ми будемо смакувати всі разом. — В її погляді з'явилася похмура посмішка. Вона повернула бронзову ручку. — Ну, тоді, швидше до мети.
Сестра Юлія різким поштовхом відчинила двері і зробила крок у смоляну темряву кімнати.
— Тові? Що ти тут робиш в темряві — спиш? — В її голосі звучало роздратування, що охопило її. — Прокидайся. Це ми. Ми, нарешті, дісталися сюди.
Світла маленьких вогників, які несли над своїми долонями ідучі попереду Сестри, ледве вистачало, щоб розгледіти ближні смолоскипи, укріплені в скобах з обох боків на стінах, але не більше того. Сестри направили до холодних смолоскипів маленькі язички полум'я, розпалюючи їх з різким свистячим звуком. По мірі того, як у факелах розгоралося життя, світло стало заповнювати невелике приміщення, з книжковими полицями, вирізаними в кам'яних стінах солом'яного кольору.
По інший бік цієї маленької кімнати стояв широкий, важкий, залізний стіл. За столом, у високому, прикрашеному різьбленням кріслі, сидів великий чоловік, він спостерігав за ними, спершись підборіддям на великий палець. Келен ніколи не бачила людини, яка виглядала би так люто.
Всі три Сестри застигли, не закінчивши кроку, їх очі широко розкрилися, і в них відбився їх скаламучений розум, неймовірне потрясіння від того, що вони побачили перед собою. Потужно складений чоловік спокійно сидів за столом, розглядаючи трьох Сестер. Те, що він мовчав, не рухався, не виявляв жодних ознак суєти, тільки посилювало почуття присутньої в кімнаті небезпеки. Єдиним звуком було шипіння смолоскипів.
Чоловік, з товстими, м'язистими руками і бичачої шиєю, був втіленням суцільний загрози. На ньому не було сорочки і його горбисті плечі випирали з овчини жилета, розкритого на його голих, потужних грудях. Трохи вище об'ємистих біцепсів його руки були перехоплені срібними браслетами. На кожному з його товстих пальців було нанизано золоте або срібне кільце, ніби нахабно заявляючи про те, що вони потрапили туди не для прикраси, а в якості трофеїв. Мерехтливе, тремтливе світло смолоскипів відбивалося в його бритій голові.
Келен не могла уявити його з зачіскою; від цього його вигляд став би менш загрозливим. Від золотого кільця в його лівій ніздрі тягся тонкий золотий ланцюжок, закріплений другим кінцем на іншому кільці, протягнутому через мочку лівого вуха. Він був чисто поголений за винятком пари коротких, не довше двох дюймів вусиків, які спускалися від куточків його усміхненого рота, і пучка волосся на середині підборіддя під нижньою губою.
Яким би жахливим, величезним і безжальним не виглядав цей чоловік, його очі — ось що було справжнім кошмаром. У них не було білків. Замість них там клубочилися похмурі, темні образи, які міняли обриси на тлі чорнильного мороку. Як би там не було, коли він звернув погляд на Келен, там безсумнівно відбилися всі думки, які у неї були. Під цим поглядом вона відчула себе голою. Вона відчувала, що ще трохи, і від наростаючої тривожної догадки в неї підкосяться коліна.
Коли його похмурий погляд перемістився на Сестер, Келен наосліп намацала Джилліан, і притягла до себе під руку, прагнучи захистити її. Вона відчувала тремтіння дівчини. Тим не менш, Келен помітила, що Джилліан, по всій видимості, не здивувалася, виявивши в кімнаті цього чоловіка.
Келен не могла зрозуміти, чому Сестри мовчать, чому не діють. Вона очікувала, що, опинившись перед лицем настільки явної загрози, яку являла собою ця людина, вони моментально спробують спопелити його, лише б опинитися в безпеці. Раніше Сестри, жодної секунди не вагаючись, знищували всіх тих, у кому могли запідозрити перешкоду. Цей чоловік явно був набагато більше, ніж перешкода. Судячи з його вигляду, він міг кулаком роздрібнити їх черепи. Погляд його очей говорив, що такі справи були для нього звичними.
З темних кутів позаду Келен виступили двоє великих чоловіків і закрили стулки дверей. Їхні обличчя були списані страхітливими варварськими татуюваннями, від чого вони також виглядали грізно. Їх величезні м'язи блищали від поту і були так смагляві, як ніби вони ніколи не змивали з себе кіптяву масляних факелів. Перед тим, як закрити двері, вони зробили крок ближче, і Келен змогла, навіть незважаючи на сморід, що розливався від палаючої смоли, вловити кислий запах їх поту.
Ці двоє виглядали готовими до будь-якої несподіванки і навіть, більше того. Їх груди хрест навхрест перетинали важкі, шпичасті шкіряні ремені, до яких було прикріплено безліч ножів. Світло палаючих із шипінням смолоскипів відбивалося відблисками від двосторонніх сокир і булав, що висіли у них на поясах. Їх обличчя також були усіяні металевими шипами — у вухах, в бровах, по боках їх носів. Це виглядало так, ніби й обличчя були утикані вбитими зсередини цвяхами. Вони також були налисо поголені. Ці двоє чоловіків виглядали не зовсім по-людськи, не знайомими з цивілізацією, а скоріше виглядали, як навмисно спотворене поняття людської істоти, в якому її суть була замінена на сталь, сажу і звірині ознаки.
Хоча у них були короткі мечі, вони їх не діставали. Здавалося, вони ні краплі не боялися Сестер.
— Імператор Джеган… — Безбарвний, слабкий голос сестри Юлія затих в смиренному страху.
Імператор Джеган!
Два цих слова потрясли Келен до самого дна її душі. В її понятті про цю людину було щось таке, що сформувалося з спостереження на відстані за його армією, від того, що вони проходили через місця, які ця армія завоювала, що змушувало Келен боятися його навіть більше ніж Сестер. Від Сестер його відрізняло те, що його мужність додавала чужу для них рису до природи небезпеки, яка виходила від нього.
Наскільки вона могла зрозуміти, Сестри робили все можливе, щоб триматися подалі від Джегана і, тим не менш, він сидів тут, прямо перед ними. Він виглядав розслабленим, немов людина, у якої є все. Здавалося, його ніщо не турбує. Навіть Сестри Тьми, здавалось, його не цікавили.
Келен зрозуміла, що ця зустріч не була жодною мірою випадковою. Вона була обумовлена. Крім того, що страх Келен, її боязнь Джегана, був породжений підслуханними розмовами Сестер і їх наполегливим бажанням уникнути зустрічі з цією людиною, було щось ще, десь в глибині, темний страх коренився в самій її душі, майже як незбагненний спогад, що видавав себе тільки неясною, але зловісною тінню.
Коли Келен скосила погляд у бік, вона побачила, що Сестри, здавалося, примерзли до місця, як ніби вони перетворилися на камінь. Їх лиця стали попелясто-сірими.
На Сестрі Юлії було надіто синє плаття, яке вона вибрала спеціально для зустрічі з Тові. Тепер воно було все покрито пилом, що осів на неї не тільки при підйомі на височину, але і поки вони спускалися сюди. Сестра Ерміна була одягнена в сукню з білими оборками на зап'ястях і з глибоким вирізом. У даних обставинах, коли вони знаходилися в курній могилі, стоячи під косими поглядами грубих тварин, оборки виглядали наївно і смішно. Сестра Цецилія, старша, суворо дисциплінована, і зазвичай охайно викладаюча своє кучеряве сиве волосся, зараз, схоже, знаходилася на останній грані, що відокремлює її від стрибка в рятівне безумство.
Похмурі очі Джегана стежили за Сестрами. Келен зрозуміла — він насолоджувався моментом, насолоджувався ними, враженими жахом. Келен була впевнена, що якби Сестри були в змозі що-небудь зробити в цій ситуації, вони вже зробили б це.
Сестра Ерміна торкнулася язиком пересохлих губ.
— Ваше Превосходительство, — вимовила вона тихим, натягнутим голосом. Келен подумалося, що ця жалюгідна спроба шанобливого вітання була народжена, мабуть, страхом, а не повагою.
— Ваше Превосходительство, — з такою ж непевністю в голосі додала Сестра Цецилія.
Келен, хоча і рідко, але бачила, що Сестри вміють поводитися обачно, навіть обережно, але вона ніколи не бачила їх такими переляканими. Вона навіть не могла уявити їх наляканими. Завжди здавалося, що вони цілком і повністю тримають себе в руках. Тепер же, від їх звичної, гордовитої вдачі, не залишилося і сліду.
