Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗

Отсі відтягування, неохота і зневіра хана, і маленькі порції людей, які він пускав весь сей час на Україну, не вважаючи на султанські накази, коли гетьмана й його штаб аж підносило з нетерплячки — очевидно були причиною повільного маршу гетьмана, що слав гонців за гонцями, і все вичікував більшої орди, щоб з нею задати Полякам рішучий удар.

З приводу сього ходила по Україні така лєґенда — переказана нам з київських уст, уже звісним нам старцем Гурієм:

Нинішньою весною король польський і пани-рада посилали послів до кримського царя, і в дарунку післали бочку червоних золотих, щоб він козакам не помагав. І кримський цар послів прийняв, і бочку золотих узяв, і до козаків іти в поміч не хотів. Тоді мурзи й всі кримські Татари стали приходити до царя “з шумом” і хотіли його вбити, за те що він не хотів іти в поміч козакам, а на його місце хотіли посадити иншого. Кримський цар мурз послухав, іде козакам в поміч, а королівських послів, що йому привезли бочку золотих червоних, відіслав до Б. Хмельницького. Той тримав тих королівських послів у себе в кайданах тижнів зо два, а потім обдарувавши “для своєї чести”, пустив до Польщі, а королеві і панам радам написав, аби вони й далі кримському цареві посилали золоті, бо він, гетьман, не має що посилати. А от коли королеві й панам-радам бракує людей, то нехай пришлють по людей до нього, гетьмана: він їм половину Татарської Орда пошле, бо має Татар за-богато, а платити їм за службу нема чим: тільки й буде заплатити що з Татарами воювати (пустошити) польські городи ⁵). З лєгенд, що ходили по Польщі одмічу таку:

“Пишуть нам з Волох — реферують з Камінця Мясковскому 21 березня — що цісар турецький велів сього хана дістати й шию йому втяти, а на його місце иншого хана післав. Тому одні запевно кажуть, що він покинувши всі свої скарби втік на Україну до Хмельницького, другі удають, що вже здох (так!)” ⁶).

Вістун Каліновского на підставі того, що зібрав на фронті від “язиків” і шпигів, доносив йому 23 квітня: Хан ще в Криму. Пішов би на війну, але брат його калґа-солтан хорий, дуже спух. Тому хан зістається в своїй столиці, а виправив нуреддін-султана: вийшло з ним 5 тисяч війська, і Буджацька та Ногайська орда із ним іде. Вже перейшов Дніпро ⁷) під Аслан городом, коло Інгульця кочує. Велено було Буджацькій Орді зараз рушати, й Алі-аґа приїхав, виганяючи їx, але вимовилися, що через худих коней не могли вийти, хіба зараз по св. Юрию рушаться з нуреддін-султаном: сполучаться з ним на Піщанім броді на Богу ⁸).

Се дійсно, гетьман не спішився походом. Одержавши відомости про наступ Каліновского, він кинув на західню границю частину сил. В вищенаведених звістках ми бачили згадки про дальних козаків під Винницею: не тільки уманських, але й полтавських; слідом під Хмельником бачимо й Татар. Але сам гетьман посувався поволі, немов розглядаючися в ситуації. З Корсуня вислав послів до Ракоція, нагадуючи йому його обіцянки, і питаючи, чи підтримає він козацький наступ? “А присяг він був на тім, що він, угорський король, буде помагати своїми військами против Поляків, а гетьман постарається посадити в Польщі королем його менчого брата і договорено було, що той королівський брат охреститься в православну віру грецького закону, і Ляхів та Жидів виведе з Польщі й Литви, щоб була в Польщі й Литві одна православна віра грецького закону", — так оповідали в Москві Греки, прислані з інформаціями від Виговського пізніше, в місяці травні ⁹).

Приймав також підчас сього походу посольства мунтянське, молдавське, московське. Про мунтянське посольство тіж Греки оповідали, що воєвода мунтянський Матвій (Басараб) заявляв свою готовність прислати військо — хоч на Молдаву, хоч на Семигород; ся готовність гетьманові, видко, здавалась дуже сумнівною, і він відправляючи послів до Туреччини доручив свому посланцеві, звісному вже нам Грекові Івану Тафралі, розвідатися, чи можна спуститися на сі пропозиції — чи воєвода мунтянський буде певніший від молдавського — “чи то такаж правда як воєводи Василя, що обіцяв віддати за його сина свою доньку, а потім не віддав?” ¹⁰). Виправляючи 19 квітня свого посла на Україну, Ракоцій наказував повідомити гетьмана, що семигородські посли повернули від нього щасливо і принесли листи гетьмана і запевнення його приязни; інструкція написана дуже обережно і не виявляє секретного змісту сих переговорів ¹¹).

Про посольство молдавське побачимо згадку в реляції литовського післанця, що далі наведемо — нічого конкретного. Ширше спинюсь тепер на відносинах українсько-московських.

Примітки

¹) Сей лист митрополита в книзі Міхаловского уміщено під квітнем, с. 634, але в записках Ґоліньского (с. 454) його копія позначена: data 12 marti 1651, і ся дата не викликає сумніву. З сього листу можна міркувати, що Радзєйовский спочатку просив митрополита написати до Хмельницького, і митрополит на се одержав від Хмельницького відповідь, котру й подав Радзєйовский. Потім Радзєйовский прислав на руки митрополита свого листа до Хмельницького, і митрополит його відіслав, але на сей мент іще не дістав відповіди. Кисіль писав також до батька Виговського, Остафія, що проживав у Київі — відповідь його переслав Радзєйовскому, але змісту не подав в листі — Ґолінського с. 454.

²) Міхалов. с. 632.

³) Московський вістун був 28 січня ст. ст. (7 лютого м.) в Лохвиці, при нім прийшов від Б. Хмельницького лист, щоб з повіту, з сіл Черкаси (козаки) з родинами і майном переїздили до міст: йтимуть мурзи і Татари з-за Полтави на Миргород, Лубні, Лохвицю й Пирятин; а запорозьким козакам велів іти за ними, як прийдуть; а йти з козаками полтавському полковникові Мартину Пушкаренкові та Матвієві Гладкому, на Смоленськ — буде бій з Радивилом” (се останнє про Смоленськ — очевидно не потверджена чутка). “А 29 січня прийшов до Веприка лист від полк. М. Пушкаренка до сотника Леська Данченка: велено складатися на вози і на коні сідати, і відписати до Гадяча до сотника Матвія Бояринова(!), аби бути готовим і йти до нього. А мурзи ногайські з Татарами пішли на Миргород, а з українних литовських городів (себто пограничних українських) велено везти для мурз поживу, хліб і всяку птицю, пиво і мед до Лубень. А Б. Хмельницький в Чигирині, з ним запорозькі козаки і кримські мурзи з Татарами: піде Задніпровєм до Польщі й буде бій з Ляхами”. Білогр. віст. стовб. 1651 р. с. 480 і д.

Білгородець Афонька Попов, що побував в поч. лютого в Зинькові, Решетилівці, Сорочинцях і Миргороді, оповів 13 лютого с. с. "При нім полк. Матвій Гладкий пішов з Миргорода, з запорозькими козаками до Б. Хмельницького, а мурзи й Татари, що були в Полтаві (так!), пішли були на Миргород литовськими (українськими) городами. І полк. М. Гладкий прислав від себе з Лубень осаула до полк. Кирила (наказного полковника): велів дому їхати мурзам на зустріч, і він поїхав, повів аргамака, за наказом М. Гладкого, І талярів повіз — аби вони пішли не займаючи литовських городів, і мурзи пішли степом. А мурзи й Татари, що кочували в степу, пішли до гетьмана повз литовський город Кобеляки степом вниз, Ворсклом; полтавський полковник Мартин Пушкаренко упросив їx, щоб не йшли городами, і зробив їм в Полтаві пир. А сам Пушкаренко з Полтави не пішов: лежить хорий, післав отаманів з городів”. Тамже с. 489.

Звісний уже нам козак Грицько Канівець, бувши в Путивлі на масниці, повідав: Гетьман Б. Хмельницький з запорозькими козаками пішов з Чигрина на Білу Церкву "на договор" на всеїдній неділі. Пішло Ногайських Татар 15 тис., Білгородських 6 тисяч, а Кримські Татари не пішли, сподіваючися Калмиків. “І в обоз гетьмана йдуть безнастанно з усіх польських і литовських городів люде руської віри: міщане (посадцкие люди) і піддані (пашенные крестьяне); а урядники — польські і литовські люде, з усіх українських городів повтікали; але досі у Поляків з козаками боїв не було (задору нЂт ни в чем)" — Польскі справи 1651 р. c. la.