Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі (книги без регистрации бесплатно полностью .txt) 📗
— Ні.
Він подивився на мінливе срібне обличчя.
— Я не розумію. Ми прямували з Палацу до Сховища. Якщо ти висадила мене, то це місце, цей аварійний вихід, повинен знаходитися між Палацом і Сховищем.
— Хоча мені не знайоме це місце, я приблизно знаю його місце розташування. Ми знаходимося трохи далі, ніж на півдорозі від Сховища до Серединних Земель, за Землею Агада, майже в диких землях.
Річард відчув, як ніби світ похитнувся і вислизнув з-під нього кудись у далечінь.
— Але, але, це ж, набагато далі від Народного Палацу, ніж Сховище. Чому ти не висадила мене в найближчому місці — в Сховищі?
— Я дію не так. Те, що Вам здається найменшою відстанню між двома точками, для мене не є найкоротшим шляхом. Я перебуваю в багатьох місцях одразу.
Річард нахилився до Сильфіди.
— Як ти можеш бути в багатьох місцях відразу?
— Одна Ваша нога знаходиться на темному камені, а інша на камені світлішому. Ви знаходитесь в двох місцях одразу.
Річард зітхнув.
— Мені здається, я зрозумів твою думку.
— Мій спосіб пересування відрізняється від вашого. Це місце, хоча для Вас воно і знаходиться на півдорозі до Серединної землі, було для мене найближчим. Я повинна була знову привести Вас в ваш світ, щоб Ви могли дихати. У Вас більше не було того, що необхідно для подорожі. Ваші легені були заповнені мною. Для тих, в кого немає дару, дихати мною — значить вдихати отруту. Це їх вбиває. Але що стосується Вас, то через те, що Ви були у мені і вже дихали мною, існував короткий період, коли Ви переходили з одного стану в інший, тому для Вас це не виявилося смертельним відразу. Ви скоро б померли, але до того, як це повинно було статися, залишався якийсь час. Я знала, що час, який залишався до Вашої смерті, був зовсім недовгим. Я вирішила докласти всіх зусиль, щоб врятувати Вас, доставити Вас до місця, де Ви могли б повернутися у ваш світ і, сподіваюся, благополучно відновитися. Я перенесла Вас сюди, розпечатавши цей вихід, і повернула Вас назад у ваш світ. Ваш стан був поганим, але я знала, що моя плоть, що залишилася в Вас, ще на деякий час підтримає ваше життя.
— Чому ти так вирішила, раз вже через зникнення необхідного дару я більше не міг подорожувати?
— При створенні в мене були вкладені властивості, що допомагають в критичних обставинах. Ці властивості знаходяться в мені і, отже, вони були і в Вас. Вони допомагають запускати процес відновлення. Вони проявляються тільки при кризі, і, все ж, я побоювалася, що вони не обов'язково подіють, тому що є невизначеності, які не піддаються контролю. Поки Ви спали, перебуваючи між світами, а моя магія, яка все ще була в Вас, працювала, видаляючи те, що тепер для Вас перетворилося на отруту, я доставила решту в Сховище. Повернувшись, я чекала поруч, поки Ви не відновилися достатньо, і були готові знову почати дихати, тоді я допомагала Вам згадати, що Вам потрібно робити, щоб жити. Якийсь час я не знала, чи подіє це. Ніколи раніше мені не доводилося цього робити. Це було жахливо — мені довелося чекати, бачити Вас лежачим тут, не знаючи, чи не задихаєтеся Ви знову. Я боялася, що підвела Вас, і що я стану причиною вашої смерті.
Кілька митей Річард вдивлявся в її срібне обличчя. Нарешті він посміхнувся їй.
— Спасибі, Сильфідо. Ти врятувала мені життя. Ти вчинила правильно. Ти зробила добро.
— Ви — мій Господар. Я виконаю будь-яке ваше бажання.
— Твій Господар. Господар, який не може подорожувати.
— Також як і для Вас, для мене це загадка.
Річард намагався обдумати це, знайти сенс в тому, що трапилося, але після того, як він ледь не потонув у Сильфіді, йому було боляче дихати, відчуваючи, як біль з силою здавлює його груди, йому було важко змусити себе зосередитися на своїх думках. Річард склав руки на колінах.
— Я думаю, чи немає якогось способу, щоб ти доставила мене у Сховище?
— Так, Господарю. Якщо Ви бажаєте подорожувати, я доставлю Вас.
Річард сіл пряміше.
— Ти можеш? Як?
— Вам потрібно просто знайти необхідну магію, і тоді я знову зможу Вас прийняти. Тоді ми вирушимо в подорож. Ви будете задоволені.
Знайти необхідну магію. Він навіть не знав, як користуватися наявною у нього магією, вірніше кажучи — раніше наявною. Він не міг уявити, що сталося з його даром, і у нього зовсім не було поняття, як його повернути. Незліченну кількість разів він хотів позбутися від нього, але тепер, коли це сталося насправді, всі його думки були про те, як повернути його.
Коли його дар зник, Звір, очевидно, втратив його в Сильфіді. Втіхою у втраті дару, було те, що у нього стало однією нагальною проблемою менше — зникла проблема зі Звіром. Його дар, крім усього іншого, був механізмом, за допомогою якого Звір був пов'язаний з ним і знаходив його. Вважається, що магія повинна знаходитися в рівновазі; можливо, такий був баланс втрати дару.
Річард пригладив пальцями волосся.
— Принаймні, Ніккі і Кара дісталися до місця і знаходяться в безпеці. — Він подивився на Сильфіда. — Ти впевнена, що з ними все порядку?
— Так, Господарю. Вони в безпеці. Я доставила їх у Сховище, куди вони хотіли подорожувати. У них було те, що необхідно для подорожі.
— І ти сказала їм, де я. Ти розповіла їм, що сталося.
Вона виглядала здивованою тим, що сказане було більше схоже на доручення, ніж на питання.
— Ні, Господарю. Я ніколи не видаю тих, хто подорожував у мені.
— Приголомшливо, — пробурмотів він. Йому ледве вдалося стримати роздратування. — Але ж ти розповіла мені про решту.
— Ви — мій Господар. Для Вас я зроблю те, що ніколи не зроблю ні для кого іншого.
— Сильфіда, вони — мої друзі. Ймовірно, вони жахливо турбуються за мене. Ти повинна розповісти їм усе, що вони хочуть знати.
Срібна голова нахилилася до нього.
— Господар, я не можу зрадити Вас. Я не…
— Це не зрада. Я кажу тобі, що розповісти їм про те, що відбулося — це добре.
Сильфіді, схоже, здавалося, що ця пропозиція була найдивнішою з всіх, які їй довелося почути.
— Господар, Ви бажаєте, щоб я розповіла іншим про нас з Вами, про те, чим ми займаємося, коли ми разом?
— Сильфіда, пробуй зрозуміти. Ти більше не повія.
— Але люди використовують мене, щоб отримати задоволення.
— Це не одне і те ж. — Річард пригладив волосся, намагаючись не видати голосом гнів. — Послухай, чарівники давніх часів змінили тебе і ти вже не та, ким і чим ти була раніше.
Сильфіда урочисто кивнула.
— Господар, я знаю. Я пам'ятаю. Зрештою, я була тією, з якою це проробили.
— Ти тепер інша. Ти тепер не та. Ці дві речі не можна порівнювати. Вони різні.
— Мені доручили обов'язок служити іншим у цій ролі. Моя сутність залишається в мені.
— Але серед тих, хто використовує тебе, є деякі, хто дуже цінує твою допомогу.
— Мене завжди цінували за мою роботу.
— Це відрізняється від твого колишнього заняття. — Річард не хотів продовжувати цю суперечку. Йому вистачало турбот про більш важливі справи. — Сильфіда, коли ти подорожуєш з нами, це часто допомагає врятувати чиїсь життя. Коли ти доставила нас в Народний Палац, тим самим ти допомогла мені закінчити війну. Ти здійснюєш хороші справи.
— Як Вам буде завгодно, Господарю. Але Ви повинні зрозуміти, що ті, хто створив мене, зробили мене такою, яка я є. Вони використовували те, чим я була, щоб створити те, чим я тепер являюсь. Я не можу бути ніким іншим, крім, як бути самою собою. Я не хочу для себе нічого іншого, більшого, ніж просто за Вашим бажанням, брати Вас в подорож.
Річард зітхнув.
— Я так не вважаю.
В задумі він однією рукою розламав навпіл сухі прути. Він дивився прямо в красиве обличчя Сильфіди, що спостерігає за ним і ловить кожне його слово. Нарешті, він м'яко вимовив.
— Бувають часи, коли немає іншого виходу, окрім як повірити іншим. Зараз саме такий час.
Щось у його словах очевидно, потрапило в ціль. Красиве, текуче лице присунулося трохи ближче.
— Ви — той, єдиний, — прошепотіла Сильфіда.
