Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі (книги без регистрации бесплатно полностью .txt) 📗
Він згадав, як від нього відірвало Кару. Він згадав, як подібним чином жорстоко відірвало від нього і Ніккі. Він згадав, як Звір намагався розірвати його на частини. І він згадав, як раптово зумів вирватися на свободу. Але потім сталося щось незрозуміле.
У той момент, коли він відокремився від Звіра, його потрясло незнайоме, повне болю почуття, яке пронизало все його єство до самих глибин. Воно абсолютно відрізнялося від болю, викликаного чаклунством Ніккі — або будь-якої іншої магії, яку він коли-небудь відчував на собі. Магія. Як тільки він сформулював цю думку, він зрозумів, що він був правий; це була якась магія.
Незважаючи на те, що його торкнулася магія, яка була абсолютно несхожа на будь-яку іншу, з усіх, які він коли-небудь відчував, він зрозумів, що це було зіткнення з магією. У той самий момент, коли всі раптово змінилося, він уже звільнився від Звіра, перестав відчувати, де той знаходиться. Від болю раптового впливу заряду чужої магії він задихнувся і його легені знову заповнила рідина Сильфіди. Це зітхання викликало у ньому напад страху.
Річард згадав, що відчував подібне почуття в молодості. У компанії з декількома хлопчиськами він пірнав у ставок, змагаючись, хто більше збере гальки з дна. Вже заполудень вони плавали і пірнали з гілок, що звисали над невеликим, але глибоким ставком, і з дна піднялася брудна каламуть. Пірнувши за галькою, в темній воді, Річард втратив почуття напряму. Йому вже не вистачало повітря, коли він ударився головою об якусь гілку. Втративши орієнтування, він вирішив, що врізався в низько звисаючу гілку, а значить, що він виплив на поверхню і знаходиться в низьких чагарниках, звисаючих з краю водойми. Але не тут-то було. Це виявилася затоплена гілка. Не встигнувши зміркувати, що робить, він вдихнув в себе брудну воду. Він знаходився близько від поверхні, поруч був берег і його друзі. Досвід був жахливий, але все швидко минуло, і він досить скоро поправився, отримавши урок більш поважного ставлення до води.
Пам'ять про те, як у дитинстві йому довелося вдихнути води, на додаток до природної боязні, створила йому додаткову труднощі, коли треба було в перший раз вдихнути рідину Сильфіди. Тим не менш, він здолав цей страх і випробував відчуття захоплення від цього. Але коли в Сильфіді він раптово почав тонути, то ніде не було поверхні, не було берега, нікого, хто міг би простягнути йому руку допомоги. Раніше з ним у Сильфіді такого ніколи не траплялося. Для нього не було шляху до спасіння, шляху до поверхні і нікому було допомогти йому.
Річард озирнувся в місячному світлі. Сильфіда була поруч, спостерігаючи за ним. Він усвідомив, що бачить її не так, як завжди бачив раніше, вона не знаходилася в колодязі. Вони знаходилися на землі, в місцевості, яка частково заросла лісом. Він не чув жодних звуків, крім звуків природи. Він відчував тільки запахи лісу.
Річард навпомацки знайшов, що під листям, соснових голками, уламками гілок, і коренів знаходиться кам'яне перекриття. Шви скріпляючого розчину в ньому були товстими, ширші товщини пальця. Хоча стики і не були виконані так само ретельно, як в палацах, але вони були без сумніву, штучного походження. І срібне обличчя Сильфіди, замість того, щоб виглядати з свого колодязя, злегка височіло над досить маленьким і неправильним отвором в стародавньому кам'яному настилі. Шматки, вирвані з кам'яного перекриття, тепер лежали поверх сухого листя і уламків гілок, неначе викинуті від поштовху знизу — неначе Сильфіда прорубалася через них.
Річард сів прямо.
— Сильфіда, з тобою все в порядку?
— Так, Господарю.
— Ти знаєш, що сталося? У мене було відчуття, що я тонув.
— Ви тонули.
Річард втупився на обличчя, освітлене місячним світлом.
— Але як це може бути? Щось зламалося?
Срібна рука піднялася з землі, і швидкі ртутні пальці пробіглися над його бровами, перевіряючи його.
— У Вас немає необхідної для подорожі магії.
Річард моргнув в замішанні.
— Я не розумію. Я багато разів подорожував раніше.
— Тоді у Вас було те, що потрібно.
— А тепер у мене цього немає?
Сильфіда на мить придивилася до нього.
— Тепер у Вас немає, — підтвердила вона.
Річарду здалося, що він бачить галюцинацію.
— Але я володію обома сторонами дару. Я можу подорожувати.
Сильфіда обережно простягла руку і знову торкнулася його обличчя. Рука ковзнула нижче до його грудей, зупинилася на мить, злегка торкнувшись її. І відсунулася назад в темний отвір в камені.
— У вас немає необхідної магії.
— Ти вже говорила це. Це безглуздо. Адже я вже подорожував.
— Під час подорожі, Ви втратили те, що необхідно.
Очі Річарда розширилися.
— Ти хочеш сказати, що я втратив одну зі сторін дару?
— Ні, я маю на увазі, що у Вас немає дару. У Вас немає ніякої магії взагалі. Ви не можете подорожувати.
Річарду довелося ще раз про себе повторити те, що він почув, щоб переконатися, що він все розчув правильно. Він не розумів, де в словах Сильфіди він міг би виявити помилку. Його розум продирався через обривки плутаних думок, поки він намагався зрозуміти, як це могло статися.
Жахлива думка прийшла йому в голову. Чи могло це трапитися через пошкодження магії, викликаної шимами? Можливо це пошкодження, нарешті, наздогнало його і знищила його дар? Непомітно для нього руйнувало його дар до тих пір, поки той не зник остаточно?
Але це все одно не пояснювало почуття, яке він відчув тоді в Сильфіді, відразу після того, як він врятувався від Звіра і безпосередньо перед тим, як він почав тонути — раптове відчуття якоїсь темної і таємної магії, що настигла його і торкнулася його в той момент, коли він був найбільш вразливий.
Річард озирнувся, але не побачив нічого, крім дерев. Вони стояли занадто щільно, щоб в місячному світлі можна було розгледіти що-небудь за ними. Як лісовому провіднику, йому було ненависне почуття нерозуміння того, де він знаходиться.
— І все ж, де ми знаходимося? Як ми тут опинилися?
— Коли це сталося, коли Ви повтрачали те, що необхідно для подорожі, я змушена була доставити Вас сюди.
— Куди — сюди?
— Я шкодую, але я не знаю точно.
— Як ти могла доставити мене сюди, сама не знаючи, де це місце? Адже ти завжди знаєш, де знаходишся і місця, в які ти можеш подорожувати.
— Я вже казала Вам, що раніше я ніколи не була тут. Це місце — аварійний вихід. Я, звичайно, знала про нього, але я ніколи раніше тут не була. Ніколи до цього у мене не траплялися критичні ситуації. Та жахлива істота поранила мене. Я щосили намагалася зберегти життя всім вам. І потім, у мені з'явилося щось ще. Я не могла припинити його. Як і Звір, воно увійшло в мене без мого дозволу. Воно вторглося насильно.
Це підтверджувало почуття Річарда про перебіг подій, що після того, як Звір упустив його, щось ще, якась сила, наздогнала і торкнулася його своєю владою.
— Я шкодую, що тебе поранило, Сильфіда. А що сталося зі Звіром?
— Після того, як в мене увійшла ця інша сила, Звір не рухався.
— Ти маєш на увазі, що ця інша сила знищила його?
— Ні. Сила не торкнулася Звіра. Всією своєю потужністю вона торкнулася тільки Вас. Після того, як це було зроблено, у Вас більше не було того, що необхідно для подорожі. Після цього, Звір ще понишпорив в мені короткий час і потім зник. Я більше не могла утримувати Вас в собі, тому я змушена була знайти самий найближчий аварійний вихід.
— А що з Ніккі і Карою? Їх поранило? Вони в безпеці?
— Вони також відчували біль від того, що відбувалося зі мною, і одна з них намагалася застосувати свою силу в мені — чого робити не слід було. Після того, як я висадила Вас тут, то, згідно їх бажанням, я доставила їх у Сховище. Я сказала тій, яка використовувала свою силу, що це небезпечно, і їй не слід чинити так.
— Мені здається, я розумію, — сказав Річард. — Мені також було боляче. Вони були сильно поранені?
— У Сховищі вони в безпеці.
— Тоді ми, мабуть, знаходимося десь між Народним Палацом і Сховищем, — сказав Річард, наполовину звертаючись до себе.
