Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (электронные книги бесплатно .TXT) 📗
Принаймні, у торговця не було ні найменшого бажання вирушати в болото разом з Обі. Кловіс, здавалося, дуже нервував, коли його клієнт відправився в трясовину. Можливо, він хвилювався, що Обі не повірить йому, і палав бажанням довести свою чесність. Він чекав на вершині, спостерігаючи за Обі, потираючи руки в зношених рукавичках і нетерпляче очікуючи, коли Обидва заглибиться в болото.
Обі зітхнув і рушив уперед, насилу продираючись через чагарник і нагинаючись, щоб пробратися під низькими гілками. Він обережно ступав по корінню, там де міг, і переходив убрід невеликі калюжі стоячої води там, де коріння не було. Нерухоме повітря було вологим і пахло гниллю.
Дивні птахи кричали десь між деревами, за щільною завісою листя і гнилими стовбурами, які, як п'яні, звалилися на рослих здорових сусідів. Сюди, можливо, ніколи не потрапляло денне світло. У воді плавали неясні тіні. Чи були це птахи, рептилії або зачаровані чудовиська — невідомо. Загалом, місце Обі не подобалося. Ані трохи.
Він нагадав собі, що, діставшись до Алтеї, дізнається багато нового. Але навіть це не підбадьорило його. Він думав про дивних жуків і ящірок, яких вже бачив, і про тих, кого йому ще належало побачити. Це не додавало бадьорості. Йому все одно тут не подобалося.
Нахилившись, щоб в черговий раз пройти, під гілками, він змів убік павутину. Жирний павук, яких Обидва ніколи не зустрічав, гепнувся на землю і поспішив утекти. Але Обі був спритнішим і наступив на нього. Волохаті лапи сіпнулися в повітрі, перш ніж завмерти назавжди.
Обі посміхнувся. Йому починало тут подобатися.
Проте він тут же зморщив ніс. Чим далі він заглиблювався в болото, тим гірше пахло, дивною, задушливою, сирою гниллю. Він побачив, як серед дерев піднімається біла пара, і відчув, що потягнуло тухлими яйцями. Хоча, мабуть, запах був трохи більш кислим. І Обі знову перестало тут подобатись.
Він почав сумніватися, що ідея зустрітися з Алтеєю, пройшовши маршрутом, який порадив обірваний торговець, була гарною. Але повертатися тепер було нерозумно. Чим швидше він зустрінеться з Алтеєю, тим швидше зможе забратися з цього огидного місця. Чим швидше він закінчить справу з сестрою Латеї, тим швидше зможе відвідати будинок предків — Народний Палац. Розумно спочатку з'ясувати дещо, щоб передбачити, що можна очікувати від зведеного брата.
Обі дуже цікавило, чи зустрічалася вже з чаклункою Дженнсен і якщо зустрічалася, то про що дізналася. Обі все більше і більше переконувався, що його доля якимось чином пов'язана з долею Дженнсен. Занадто багато постійних нагадувань про неї, щоб це був простий збіг. Обі дуже ретельно стежив за тим, як пов'язані враження в його уявному списку. Інші люди не були настільки уважними, але їм і не потрібна була ця якість.
І він, Обі, і Дженнсен були дірами в світі. І у них було щось спільне у погляді, помічене Кловісом. Правда, що конкретно це було, торговець не міг пояснити, як не намагався Обі витягнути це з нього.
До того часу, коли ранок підійшов до кінця, Обі вже проробив великий шлях по переплетеному корінню, які зображували стежку і які, врешті-решт, вперлися в дзеркальну гладь темної води. Обидва зупинився, важко дихаючи. По його обличчю градом котився піт. Він озирнувся навколо, шукаючи окружний шлях туди, де знову піднімалася горбом земля. Виявилося, що шлях вперед пролягає через товсті стебла якоїсь рослинності. Але спочатку потрібно було перетнути водний простір. Втім, прохолонути було дуже навіть непогано…
Поблизу не виявилося коренів, які могли б витримати його, тому Обидва швидко зрізав масивний сук і очистив його від гілок, щоб зробити жердину.
З жердиною в руці Обі і вступив у воду. Очікуваної прохолоди він не знайшов. Вода жахливо пахла і кишіла коричневими п'явками. Обі йшов у воді, над його головою кружляли хмари кусючих жуків. Він зберігав контроль над собою, озирнувся тільки один раз і зрозумів, що це і справді єдиний шлях до твердої землі попереду.
Обидва знову відчув під ногами коріння дерев. Скоро він був у воді по груди, але не досяг і середини водяної перешкоди. Ставало все глибше. Коріння на дні стало слизьким, і він вже насилу зберігав рівновагу.
Обі був хорошим плавцем, але йому не подобалася думка, що поруч може плисти хтось ще, тому він вважав за краще йти. Нарешті, він майже вирішив відкинути жердину і проплисти залишок шляху, щоб змити з себе піт, коли щось раптом торкнулося його ноги. І перш ніж Обидва зміркував, що трапилося, його штовхнули і збили з ніг. А коли він занурився в темну воду, міцно обвернуло його ноги.
Обидва негайно згадав про живучі у болоті чудовиська. По дорозі Кловіс розважав його розповідями про монстрів і попереджав про обережність, але Обидва лише презирливо пирхав, впевнений у власній силі.
Тепер же він закричав і почав люто боротися, охоплений панікою, намагаючись звільнити ноги, але невідома тварюка тримала його міцно і відпускати не збиралася. Приблизно ось так його в дитинстві замикали в загоні, маленького, беззахисного і безпорадного… Крик Обі розносився над спіненою водою. У мозку билася єдина ясна думка — він занадто молодий, щоб вмирати, особливо таким чином. У нього було попереду стільки всього, заради чого варто було жити. Несправедливо, що він повинен померти…
Він знову закричав, борсаючись у воді і намагаючись вислизнути з мерзенних обіймів. Він хотів вирватися так само, як тоді, у загоні. Його крики не допомагали в дитинстві, не допомогли і зараз. Лише співчутливо відповідала луна.
Чудовисько раптово обвело його талію і потягнуло на дно.
Обі дуже вчасно встиг зробити глибокий вдих. І опинившись під водою з широко відкритими від страху очима, побачив луску свого супротивника. Це виявилася величезна змія, яких він ніколи не бачив. Тим не менш Обі відчув полегшення — подумаєш, змія!.. Нехай велика, але всього лише тварина, а зовсім не вогнедишне чудовисько.
І поки руки його були вільні, Обидва вихопив ніж з піхов. Він знав, що під водою у нього набагато менше можливостей, ніж на землі. І його єдиний шанс — встромити лезо в тіло змії. І він повинен зробити це перш, ніж потоне.
Але рятівна поверхня води віддалялася, а важкі кільця продовжували тягнути його вниз. Раптом ноги Обі торкнулися чогось твердого. І замість того, щоб рвонутися вгору, Обидва опустився на дно, зігнув ноги в колінах. А потім, ніби готова до стрибка деревна жаба, напружив м'язи і щосили відштовхнувся від дна.
Він вилетів з води, обмотаний кільцями змії, і приземлився на бік, прямо на сплутане коріння, однак зміїне тіло пом'якшило удар. І ситуація відразу змінилася. Змія явно не очікувала нічого подібного. Її зелена луска райдужно поблискувала в слабкому світлі. З обох супротивників повільно стікала смердюча вода.
Над плечем Обі з'явилася голова змії. Жовті очі пильно дивились на нього, затріпотів тонкий червоний язик.
Обі посміхнувся:
— Вперед, подружка!
Змія щільно обвила його тіло, але руки залишалися вільними. Якщо змії здатні сердитися, то ця явно була дуже сердита, і не слід було гаятися. Швидко, як блискавка, Обі схопив її біля основи черепа і стиснув м'язистою долонею. Ця дія нагадало йому про борцівські поєдинках, в яких він час від часу брав участь. Йому подобалася боротьба. Обі ніколи не програвав у боротьбі.
Змія зашипіла. Противники тримали один одного міцно. Змія спробувала оповитися навколо все ще вільних рук Оби. Це була страшна битва, в якій тільки один міг виявитися переможцем.
Обі згадав, що з тих пір як почав слухатися голосу, він став непереможним. Він згадав, як зовсім ще недавно його життям керував страх, страх перед матір'ю, страх перед могутньою чаклункою. Майже всі боялися чаклунки і майже всі боялися змій. Крім Обі, який не піддався грізній магії. Стара відьма наслала на нього вогонь і блискавку, магію, здатну пробивати стіни і знищувати на своєму шляху все, але він був невразливий. Що, в порівнянні з такою противницею, могла йому протиставити звичайна змія? Він із невдоволенням пригадав, як закричав від страху. Чого міг боятися він, Обі Рал?
