Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (электронные книги бесплатно .TXT) 📗
— Мій чоловік пішов до палацу, — сказала чаклунка. — Ми одні.
Обі перевірив спальню, щоб переконатися в цьому остаточно. Чаклунка говорила правду. У будинку було тихо, тільки стукотів по даху дощ. Вони дійсно знаходилися тут одні.
Нарешті впевнений, що їм ніхто не перешкодить, Обі повернувся у велику кімнату. Чаклунка спостерігала за ним, не усміхаючись, не хмурячись, не хвилюючись. Обі подумав, що якщо у неї є мізки, вона повинна бути, принаймні, схвильована. Але Алтея виглядала тільки стомленою і сонною. Ймовірно, болото з його важким вологим повітрям робило людей млявими.
Недалеко від стільця на підлозі лежала прикрашена позолотою квадратна дошка. Це нагадало Обі про якийсь пункт з його уявного списку вражень. Поруч з дошкою лежала купка гладких темних камінчиків, а біля ніг чаклунки розмістилися червона і золота подушки.
Обі мовчав, раптово усвідомивши зв'язок між пунктом з його списку і позолоченим малюнком на дошці. Прикраса нагадувала висушену серцевину гірської троянди — однієї з трав, які Латея клала в його ліки. Більшість зілля було зазвичай перемелено заздалегідь, але це — ніколи. Латея перетирала серцевину перед тим як покласти в зілля. Такий зловісний збіг міг бути тільки попередженням про небезпеку. Обі не помилився у своїх припущеннях — ця чаклунка являла собою загрозу.
Обидва стиснув кулаки і навис над жінкою, дивлячись на неї згори вниз.
— О милостиві духи! — Прошепотіла Алтея. — Я думала, мені ніколи більше не доведеться дивитися в ці очі.
— У які очі?
— В очі Даркена Рала, — відповіла чаклунка. В її голосі було присутнє якесь почуття — не то жаль, не то безнадія, а, може бути, навіть жах.
— Очі Даркена Рала… — Обі посміхнувся. — Дякую за комплімент!
Навіть тінь посмішки не торкнулася лиця чаклунки.
— Це зовсім не комплімент. — Посмішка Обі застигла.
Його не дуже здивувало те, що Алтея знає, що він син Даркена Рала. Адже вона була чаклункою. А крім того, вона була сестрою Латеї. Хто знає, що могла розбовтати набридлива відьма, навіть перебуваючи у світі мертвих.
— Ти вбив Латею.
Це було не питання, а звинувачення.
Обі почував себе впевнено, оскільки був невразливий, але залишався насторожі. Він боявся чаклунку Латею все своє життя, хоча, в кінці кінців, вона й виявилася менш страшною, ніж він припускав, однак Латею ні в якому разі не можна було навіть порівнювати з цією жінкою.
І щоб не відповідати на звинувачення, Обі сам поставив питання:
— Що таке діра в світі?
Алтея загадково посміхнулася і зробила запрошувальний жест:
— Не хочеш присісти і випити зі мною чаю? Обі вирішив, що у нього є час. Він доб'ється свого, він був упевнений в цьому. І не варто поспішати. Іноді він шкодував, що поспішив з Латеєю, — треба було спочатку отримати відповіді на питання. Однак, що зроблено, те зроблено… Тут буде інакше. Алтея відповість на всі його питання. Він витратить достатньо часу, щоб переконатися у всьому. Вона навчить його багато чому, перш ніж вони закінчать. Потрібно повільно смакувати цю давно очікувану насолоду і не поспішати.
Він обережно опустився на стілець. На простому столику, що розмістився між двома стільцями, не було другої чашки.
— О, прости! — Сказала Алтея, зрозумівши, що шукають його очі. — Підійди, будь ласка, до буфету і візьми собі чашку.
— Ти ж господиня… Чому б її не дістати тобі? — Тонкі пальці жінки викреслювали спіральні візерунки на підлокітниках стільця.
— Я — каліка і не можу ходити. Я можу тільки з труднощами проволочити непотрібні ноги по будинку і зробити деякі прості речі.
Обі дивився на неї, не знаючи — вірити їй чи ні. На лобі чаклунки виступив рясний піт — вірна ознака чогось дивного. Напевно вона налякана присутністю людини, яка покінчила з її сестрою. Можливо, вона намагається відвернути його, сподіваючись втекти, як тільки він повернеться спиною.
Алтея взялася за поділ вказівними і великими пальцями обох рук і витончено підвела його, відкриваючи ноги до колін.
Обидва нагнувся. Її ноги були такими, немовби померли багато років тому, та так і не були поховані. Обі вирішив, що вони виглядають цікаво.
Алтея підвела брову:
— Я ж сказала, каліка.
— Чому?
— Робота твого батька.
Це було вже щось.
Вперше Обі відчув з батьком відчутний зв'язок.
У нього було важкий ранок, і він мав повне право випити чашку чаю.
Крім того, він знайшов пропозицію про чай дуже своєчасною. Те, що він замишляв зробити, викличе спрагу. Обидва перетнув кімнату і вибрав найбільшу чашку з усіх, що стояли на полиці. Коли Обі поставив її на стіл, чаклунка до країв наповнила чашку темним густим чаєм.
— Це особливий чай, — пояснила вона, помітивши на його обличчі недовіру. — Жити на болоті, серед цієї вологості і спеки, не дуже-то приємно. Такий чай дуже допомагає прояснити думки після напруженого ранку. А крім того, він вижене втому з м'язів, натруджених, наприклад, довгою ходьбою.
Голова Обі дійсно була важкою після напруженого ранку. Він змив всю кров, і одяг встиг висохнути, і тепер йому було цікаво, як Алтея здогадалася про те, що сталося. Він не знав, що вміла ця жінка, однак зовсім не хвилювався. Він був непереможний, це довела смерть Латеї.
— Твій чай допомагає всім?
— Зрозуміло. Це потужний тонізуючий засіб. Ти переконаєшся в цьому сам.
Обі помітив, що вона пила той же самий темний чай. Обі зрозумів, що крапельки поту на її лобі з'явилися саме з цієї причини. Вона допила чашку і налила другу, підняла її на рівень очей:
— За солодке життя, поки воно у нас є!
Обі подумав, що це дивний тост. Він звучав так, ніби вона знала, що скоро повинна померти.
— За життя, — сказав Обі, теж піднімаючи чашку, щоб цокнутись. — Поки ми живемо…
Він зробив ковток і зморщився. Це був чай з гірської троянди. Обидва навчився визначати цей гіркий смак з тих самих часів, коли Латея клала його в зілля.
— Пий, — сказала господиня. Її дихання стало утрудненим. Вона зробила кілька довгих ковтків. — Як я вже говорила, чай вирішує багато проблем. — Вона спустошила чергову чашку.
Обі знав, що Латея, незважаючи на свій мерзенний характер, іноді допомагала хворим людям. Чекаючи, коли вона приготує зілля для нього і матері, він бачив, як вона розтирала гірську троянду. А ось тепер і Алтея пила настій троянди цілими чашками, очевидно, вона вірила у цілющі властивості цієї огидної рослини. І незважаючи на гіркоту, Обидва зробив ще один ковток, сподіваючись, що настій допоможе втомленому тілу і приведе до ладу думки.
— У мене є питання.
— Деякі з них ти вже поставив, — сказала Алтея, дивлячись на нього поверх чашки. — І впевнений, що я на них відповім.
— Так.
Обі відпив з чашки ще трохи і знову скривився. Він не розумів, чому чаклунка називала це питво «чаєм». У чашці не було чаю. Всього лише розмелена суха гірська троянда і трохи гарячої води. Темні очі господині простежили за тим, як він поставив чашку на стіл.
Знявся вітер, по склу застукали краплі дощу. Обі подумав, що дуже вчасно добрався до будинку чарівниці. Прокляте болото!..
— Так що ж таке діра в світі? — Повторив Обі. — Твоя сестра сказала, ніби ти можеш бачити діри в світі.
— Вона так сказала? З якого це дива вона стала говорити про це?
— Мені довелося переконати її, — сказав Оба. — Невже доведеться переконувати і тебе?
Він сподівався, що доведеться. Він тремтів, смакуючи наперед. Але поспішати не варто було. У нього є час. Він насолоджувався, бавлячись з живими. Це допомагало йому зрозуміти, як вони думають, і, коли наставала час, він дивився в їхні очі і міг краще уявити собі, про що вони думають, коли наближається смерть.
Алтея кивнула в бік столу:
— Чай не допоможе, якщо вип'єш мало. Пий ще! Обидва відмахнувся і присунувся ближче, спершись на підлокітник.
— Я проробив довгий шлях. Відповідай на моє запитання. Алтея відвела очі і, використовуючи руки, перебралася з крісла на підлогу. Це було важко. Обидва не став їй допомагати. Йому подобалося дивитися, як люди справляються з труднощами. Чаклунка підтягла себе до подушки, тягнучи по підлозі нерухомй ноги, потім сіла і акуратно поклала ноги перед собою. Це було дуже нелегко, але вона виконала усі дії точними відпрацьованими рухами, які видавали довгу практику. Ці зусилля спантеличили Обі.
