Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (книги бесплатно без онлайн .txt) 📗
— Ніяких сходинок в скелі не вирубано? Нічого не веде до самого храму?
— Річард, ти не зрозумів! Будинки стоять на краю обриву. Цілком очевидно, що і будиночки, і стіни, і сама дорога йшли далі, тому що вона як обрізана. Колись гора там була ширше. Але тепер її немає. Вона звалилася вниз. Можливо, обвал або ще що-небудь. Те, що лежало за цими руїнами, основна будова і сама гора, зникли.
— Коло так і пише. Чарівники повернулися, а Храм Вітрів зник. — У Річарда був розгублений вигляд. — Мабуть, вони за допомогою магії зруйнували гору і поховали Храм Вітрів, щоб ніхто ніколи не зміг до нього дістатися.
— Ну, тоді я продовжу шукати в щоденнику, — зітхнула Берліна. — Може, Коло де-небудь згадує, що Храм Вітрів звалився від каменепаду або обвалу.
Річард кивнув:
— Пошукай.
— Магістр Рал, у вас знайдеться час мені допомогти, перш ніж ви поїдете, щоб одружитися? В залі повисла леденяча тиша.
— Бердіна… — Річард не міг вимовити більше жодного слова.
— Я чула, що солдати поправилися, — лагідно сказала Бердіна, подивившись спочатку на Келен, потім знову на Річарда. — Ви мені казали, що ви з Матір'ю-сповідницею поїдете, щоб зіграти весілля, як тільки солдати поправляться.
Солдати поправилися. — Вона посміхнулася. — Я знаю, що я ваша фаворитка, але ви ж не передумали, так? Чи все-таки злякалися?
Вона з цікавістю чекала, не помічаючи, що її жарту ніхто не посміхнувся.
Річард всох. Він не міг вимовити ні слова. Келен розуміла, що він боїться вимовити це вголос, побоюючись розбити їй серце.
— Бердіна, — квапливо зашепотіла вона, — ми з Річардом нікуди не їдемо.
Весілля відкладається. Принаймні поки що.
Хоча Келен говорила пошепки, слова луною рознеслися по залу, ніби вона їх прокричала.
Лице Надін було навмисно байдужим, але це видавало її почуття більше, ніж будь-яка посмішка.
— Відкладається? — Берліна здивовано моргнула. — А чому?
Річард дивився на неї, тому що не насмілювався поглянути на Келен.
— Бердіна, Джеган наслав на Ейдіндріл чуму. Це про це свідчить пророцтво в підземеллі. І наш обов'язок бути тут, з нашим народом, а не… Як це буде виглядати, якщо…
Він замовк.
Бердіна опустила щоденник.
— Пробачте…
32
Келен дивилася у вікно. Темніло, йшов сніг. У неї за спиною за столом сидів Річард. Його золотий плащ висів на ручці крісла. Він разом з Бердіною розбирав щоденник Коло в очікуванні офіцерів.
Келен озирнулася, Дрефан з Надін стояли біля каміна. Річард попросив їх прийти, щоб відповісти на питання генералів, якщо такі виникнуть. Надін старанно уникала дивитися на Річарда і особливо на Келен. Напевно, тому, що боялася, як би Келен не помітила торжествуючий вогник в її очах.
Ні. Це ще не перемога Надін. І Шоти. Це всього лише відстрочка. Відстрочка до… До чого? До того дня, коли вони впораються з чумою? До того дня, коли майже всі жителі Ейдіндріла помруть? До того дня, коли вони самі захворіють на чуму, як свідчить пророцтво?
Келен підійшла до Річарда і поклала руку йому на плече. Їй раптом відчайдушно захотілося доторкнутися до нього. На щастя, він поклав долоню поверх її руки.
— Це тільки відтермінування, — прошепотіла вона йому на вухо. — Воно нічого не змінює, Річард. Всього лише невелика відстрочка, обіцяю тобі.
Він поплескав її по руці і посміхнувся:
— Знаю. — Увійшла Кара:
— Магістр Рал, вони йдуть.
— Спасибі, Кара. Залиш двері відкритими і скажи їм, щоб заходили відразу.
Раїна запалила від каміна довгу тріску і, спершись об плече Бердіни, потягнулася запалити лампу на дальньому кінці столу. Її довге волосся звісилися, лоскочучи Берліні лице. Бердіна почухала щоку і коротко посміхнулася Раїні. Зазвичай у присутності сторонніх ці дві жінки не тільки не зачіпали, але навіть не помічали один одного. Келен розуміла, що зараз вони не приховують своїх стосунків тільки через те, що Раїні довелося сьогодні пережити так багато. Вона відчувала себе самотньо і потребувала розради. Як не жахливе було їхнє навчання, як не байдуже ставилися вони до болю, в них потроху почали пробуджуватися людські почуття. Келен прочитала по очах Раїни, що вид цих страждаючих і вмираючих дітей не залишив її байдужою.
Келен почула, як Кара наказала офіцерам увійти. До кімнати увійшов м'язистий сивуватий генерал Керсон в начищених шкіряних обладунках, під якими грали бугри м'язів.
За ним йшов командувач армією Кельтона — могутній генерал Болдуін. Він був старший д'харіанця. У його вусах, кінці яких загиналися донизу, блищала сивина.
Як завжди, він виглядав дуже вишукано в зеленому саржевому плащі на шовковій підкладці, закріпленому на плечі двома гудзиками. Герб у вигляді щита, розділеного по діагоналі чорною смугою на жовте і синє поля, прикрашав його поле. Пряжка на ремені і оброблені сріблом піхви виблискували в світлі ламп. Він виглядав настільки ж люто, наскільки і вишукано.
За ними увійшли офіцери. Обидва генерали вклонилися, і лисина генерала Болдуїна блиснула в світлі ламп, коли він схилився перед Річардом.
— Моя королева, — промовив він. — Магістр Рал.
Келен кивнула йому, а Річард встав. Берліна відсунулася вбік. Вона навіть не потрудилася підняти голови. Адже вона Морд-Сіт і до того ж зайнята.
— Магістр Рал, — притиснув до серця кулак генерал Керсон. — Мати-сповідниця.
Офіцери вклонилися. Річард терпляче чекав. Келен здогадувалася, що він не знає, з чого почати.
Але Річард почав просто:
— Панове, я з жалем повинен поставити вас до відома, що в Ейдіндрілі чума.
— Чума? — Перепитав генерал Керсон. — Це ще що?
— Хвороба. Від чуми помирають люди. Ось що таке чума.
— Чорна смерть, — сказав Дрефан з-за спини Келен і Річарда.
Пролунало загальне зітхання. Офіцери мовчки чекали продовження.
— Вона почалася недавно, — продовжив Річард, — тому ми, на щастя, встигли прийняти деякі запобіжні заходи. На сьогодні нам відомо про два десятки випадків захворювання. Звичайно, важко сказати, скільки людей вже заразилися і скільки ще заразяться. Половина з тих, хто захворів, уже померли. До ранку, гадаю, померлих буде більше.
Генерал Керсон відкашлявся.
— Запобіжні заходи. Магістр Рал? Які тут можуть бути запобіжні заходи? У вас є ліки? Річард потер лоба і втупився на кришку столу.
— Ні, генерал, ліків в мене немає, — дуже тихо відповів він. Але його почули всі, настільки тихо було в кімнаті.
— Тоді що ж?..
Річард випростався.
— Нам потрібно розділити людей. Розсіяти їх. Мій брат стикався з чумою і читав про великих епідеміях в минулому. Ми вважаємо, що, ймовірно, чума передається від людини до людини.
— А я чув, що чуму викликає погане повітря, — пролунав голос когось із офіцерів з далекого ряду.
— Я теж таке чув, і цього теж виключити не можна. А ще кажуть, що вона буває від купи інших причин: погана вода, тухле м'ясо, занадто гаряча кров, — відповів Річард.
— Магія? — Запитав хтось. Річард переступив з ноги на ногу.
— І це можливо. Ще існує думка, що це духи карають нас за якісь провини. Особисто я в це не вірю. Я сьогодні півдня ходив по місту, відвідував хворих і вмираючих невинних дітей. І ні за що не повірю, що духи здатні на таку жорстокість, як би вони не гнівалися.
Генерал Болдуїн потер підборіддя.
— Так як, по-вашому, вона поширюється. Магістр Рал?
— Я не фахівець, але схильний погодитися з думкою мого брата, що, як будь заразне захворювання, вона передається від людини до людини через повітря і при близькому контакті. Цю версію я вважаю найбільш логічною, хоча ця хвороба куди серйозніша інших. Мені сказали, що чума, як правило, завжди закінчується смертю. Якщо вона дійсно передається від людини до людини, то зволікати не можна. Ми повинні зробити все, щоб вберегти від зараження наших солдатів. Я хочу, щоб людей розділили на невеликі загони.
