Кинджал проти шаблі - Литовченко Тимур Иванович (книга регистрации TXT) 📗
— О володарю правовірних, можливо, ти чогось не вловив у проспіваній ними огуді? Можливо, необхідні якісь уточнення?
Сулейман перевів погляд на зігнутого в низькому поклоні великого візира. Зрозуміло, вірний служник Османської імперії безумно ризикував, от уже вдруге виводячи свого султана зі стану глибокої замисленості. Однак він, ясна річ, має рацію: все тут зрозуміло, варто швидше завершувати розгляд справедливим вироком.
Втім, цього разу не настільки справедливим, як раціональним!
Втім, хто ж насмілиться засумніватися?..
І змахнувши шовковою хусткою, Сулейман наказав:
— Усіх цих мерзотників до єдиного зараз же гарненько відшмагати, але не забивати до смерті, і видворити негайно за межі нашої Імперії, щоб духу їхнього тут не залишилося!
— Але як же так, о справедливий?!
На великого візира було неможливо дивитися, настільки несподіваним виявився для нього вирок султанського суду... Втім, як і для всіх присутніх, включаючи самих галерників, що прекрасно розуміли турецьку. Що ж, якщо ніхто не зрозумів, чому з жахливими бандитами наказано вчинити так, немов із недолугими послами шановних іноземних держав, — воно тільки на краще.
— Зробіть, як я повелів, — напустивши на себе кам’яно–непроникний вигляд, якомога спокійніше підтвердив Сулейман і поспішив уточнити: — Однак помилувані будуть лише ці бранці й лише сьогодні, якщо ж надалі хоч хтось насмілиться повторити почуту нами крамольну пісеньку, того слід без усяких затримок і зайвих розглядів, попередньо вирвавши його мерзенного язика, посадити на палю. І нехай кати подбають, щоб негідник якнайдовше мучився.
І обвівши присутніх суворим поглядом, султан мовив наостанок:
— Нехай буде так! А тепер заберіть це нахабне бидло з очей моїх геть, та швидше...
* * *
Намагаючись забутися в гуркоті боїв, Сулейман І Пишний відійшов у світ інший всього лише через рік після описаних подій під час чергового військового походу на Угорщину.
До кінця днів своїх великий султан так і не зміг збагнути, якою ж невидимою стрілою вже мертвий Байда вбив його обожнювану Хуррем...
Зненацька відпущені на волю козаки також нічого не зрозуміли.
Вони всього лише принесли на рідну землю пісню про смерть славетного воїна — князя Дмитра Вишневецького, прозваного в народі Байдою.
І ця сама пісня, сповнена відчайдушного молодецтва й непокори, пережила століття, надихаючи на боротьбу за рідну землю все нові покоління славетного козацтва!
Такий підсумок нашої історії...
Листопад 2011 р. — серпень 2012 р,
Київ — Хургада — Сусс — Київ
ДОДАТОК
Від авторів
Прекрасно розуміємо, наскільки неймовірною видається читачам наша версія, що пов’язує таких легендарних особистостей, як Анастасія–Олександра Лісовська (вона ж Роксолана, дружина Сулеймана І Пишного) та Дмитро Вишневецький (він же Байда). Насамперед, при цьому впадає в око нібито занадто мала розбіжність їхнього віку: адже згідно з найбільш розповсюдженим датуванням Анастасія–Олександра Лісовська народилася у 1506–му, тоді як Дмитро Вишневецький — у 1517 році. Отже, у момент народження майбутнього Байди майбутній Роксолані виповнилося лише 11 років... Занадто мало, щоб стати матір’ю!..
Але то лише на перший погляд. І винні у формуванні такого хибного уявлення історики, які бездумно переписують дати один в одного, не утруднюючи себе аналізом переписаного. Між тим, давайте скажемо чесно: насправді дати народження наших героїв достеменно невідомі, вони були згодом вирахувані, спираючись на датування різних фактів з їхнього життя. І тут маємо явний парадокс: адже нібито встановлено, що на момент відправлення на невільницький ринок Кафи у 1520 році Анастасії–Олександрі Лісовській уже виповнилося 16 років... Але якщо так, то вона мала би народитися аж ніяк не у 1506–му, а щонайменше у 1504 році! Можливо, навіть у 1503–му... Стати ж матір’ю у 13–14 років у XVI сторіччі було цілком нормальним явищем.
Така сама «розкиданість» дат супроводжує й решту героїв нашого роману. А тому... все можливо, стверджуємо ми й закликаємо читачів поринути у вир подій слідом за нами, скромними українськими письменниками...
Олена і Тимур ЛИТОВЧЕНКИ
Київ, 27 листопада 2011 року
ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ
РОКІВ ЖИТТЯ ТА СМЕРТІ ГЕРОЇВ І ФІГУРАНТІВ РОМАНУ «КИНДЖАЛ ПРОТИ ШАБЛІ», А ТАКОЖ ДЕЯКИХ ПОДІЙ XVI СТОЛІТТЯ
1304–1374
Франческо Петрарка (італ. Francesco Petrarca, 20 липня 1304, Ареццо — 18 липня 1374, Арква) — італійський поет та літописець, ранній гуманіст, якого називають «батьком гуманізму».
1441–1501
Алішер Навої (узб. Alisher Navoiy, Нізамадцін Мір Алішер, 9 лютого 1441, Герат — 3 січня 1501, там же) — середньоазіатський тюркський поет, філософ суфійського спрямування, державний діяч тимурідського Хорасану. Його творчість дала потужний стимул еволюції тюркомовної літератури, особливо чагатайської, узбецької й уйгурської.
1465–1520
Селім І Грізний (Явуз, тюрк. Yavuz Sultan Selim, 10 жовтня 1465 — 22 вересня 1520) — султан Османської імперії (з 25 квітня 1512), який протягом свого правління удвічі збільшив її територію. Син, наступник і вбивця Баязида II, батько й попередник Сулеймана Пишного. Здійснив грандіозні завоювання. Майже не вів воєн проти християн. Першим із османських султанів 1517 року прийняв титул халіфа ісламу, здобувши лідерство в його сунітській гілці внаслідок завоювань на Близькому Сході.
1465–1523
Мехмед I Герай (Гірей, крим. I Mehmed Geray) — хан Криму в 1515—1523 роках з роду Гераїв. Найстарший з восьми синів Менглі I Герая.
1467–1548
Сигізмунд I Старий (польськ. Zygmunt I Stary; 1 січня 1467, Краків, Польща — 1 квітня 1548, там же) — великий князь литовський з 20 жовтня 1506 (проголошення обрання 8 грудня 1506) і король польський з 8 грудня 1506, п’ятий син Казиміра IV Ягеллончика й Єлизавети Ґабсбурґ, онук Ягайла.
1470–1536
Євстафій Іванович Дашкевич (Дашкович, Остап Дашкевич; 1470, Овруч — 1536) — козацький отаман, староста черкаський, канівський і кричевський з 1529, один з організаторів і перших кошових отаманів Запоріжжя. Онук князя Дашка, Данила Борисовича Глинського, від якого його рід дістав прізвисько і прізвище Дашковичі (Дашкевичі), троюрідний брат матері російського царя Івана Грозного — Єлени Глинської.
1470 (1475 ?) –1516
Януш Михайлович Сангушко (Іван, польськ. Iwan (Iwaszko) Sanguszkowicz), князь, брат князя Острозького, з 1508 — королівський дворянин, дружина (1512 ?) — Анастасія Семенівна Олізар (польськ. Nastazja Olizar). її батько — Семен Олізар (Олізарович, польськ. Semen Olizarowicz) одержав від князя Юрія Острозького у володіння Білашов. Помер у 1516.
1470 (1475 ?) –1517
Михайло Васильович, князь Вишневецький і Збаразький — син Василя Васильовича, князя Збаразького, намісника Брацлавського, батько Івана Вишневенького, дід Дмитра Вишневенького. Перша дружина — княжна Тетяна Полубенська (1512), ім’я другої невідомо. Діти від першого шлюбу — Федір Старший, Іван і Федір Молодший (Федько), від другого шлюбу — Олександр.
1477–1553
Петро Кмита–Собенський (польськ. Piotr Kmita Sobienski), у 1518–1522 — надворний маршалок коронний, з 1523 р. — граф Вишнинький, великий маршалок коронний (1529), каштелян сандомирський (1532), староста краковський (1533), спишський, пшемисльський, коленський, воєвода сандомирський (1535), краковський (1536). Учасник війни з Тевтонським орденом (1520), польський посол на сеймі Рейха в Нюрнберзі (1522). Переміг туреньку армію під Теребовлею (1524). У внутрішній політині підтримував королеву Бону. Тривалий час чинив спротив шлюбу Сигізмунда ІІ Августа з Барбарою Радзивілл, проте на сеймі у 1550 р. несподівано змінив позинію і 24 серпня 1550 року урочисто приймав короля та його обраниню у Вишнинькому замку. Один з найзаможніших і найвпливовіших людей Польщі свого часу, відомий мененат, освічений і палкий прихильник Еразма Роттердамського, котрий присвятив Кмиті деякі свої твори. Його двір у Вишнині був одним із нентрів ренесансу. Дружина — Барбара Кмита. Помер бездітним у Краковському замку 31 жовтня 1553 року, був похований у родовому склепі у каплині Св. Антонія (не збереглася) Вавельського собору.
