Кинджал проти шаблі - Литовченко Тимур Иванович (книга регистрации TXT) 📗
1479–1534
Айше Султан Хафса (Хафса–Султан, Хафіза, Хамса (араб. буквально «П’ята») 1479 — березень 1534) — перша (друга?) дружина султана Османської імперії Селіма І Явуза, мати Сулеймана Пишного, валіде–султан, свекруха Роксолани. У 1520–1534 фактично співправителька сина, друга особа Османської імперії після султана. Дочка кримського хана Менглі–Гірея І. Згідно з альтернативною теорією, дочкою кримського хана Менглі–Гірея I була інша дружина Селіма I — Айше Хатун.
1480–1560
Станьчик (польськ. Stanczyk; близько 1480, село Прошовіни поблизу Кракова — близько 1560) — придворний блазень великих князів литовських і королів польських Олександра Ягеллона (1492/1501–1506), Сигізмунда I Старого (1506–1548) і Сигізмунда II Августа (1548–1572). Привілейованого становища при королівському дворі домігся завдяки дотепності, користуючись статусом блазня, нещадно осміював безтурботну політику трьох королів.
1488 (?) – 1533
Федір (Старший) Вишневецький — князь герба Корибутів, політичний та військовий діяч, дядько Дмитра Вишневецького (Байди). Син Михайла Вишневецького–Збаразького. Дата народження напевне невідома. Допомогав батькові у розбудові родинних володінь та Волині і вчиненні опору нападам татар. Перша дружина — дочка Стефана, воєводи Волоського, друга — Анастасія Зілінська (померла до 1535). У 1511 разом з братом Іваном отримав у Луцькому повіті Перемишльську волость, а 12 червня 1524 — також привілей на володіння Пропойським замком, водночас був призначений старостою пропойським та чичерським. За земським «пописом» 1528 мав виставляти від своїх волинських володінь 12 корогв. Помираючи без нащадків, вислугу записав на вічність дружині Анастасії Зілінській, а родові маєтки успадкували його брати. Похований у Києво–Печерській лаврі.
1489–1569
Миколай Сенявський (польськ. Мікоіа) Sieniawski, близько 1489 — 2 лютого 1569) — один з найбільших магнатів герба Леліва, з 1539 — гетьман польний коронний, з 1553 — воєвода руський, з 1561 — гетьман великий коронний, обозний польний коронний, підкоморій галицький (1532), староста галицький і коломийський (1534), каштелян белзький (1537), воєвода белзький (1542). Брав участь у воєнних діях на південно–східних кордонах Великого князівства Литовського — у битві під Лопушним проти татар (1512), під Обертином проти молдован (1531). З 1531 як стражник великий коронний, очолював оборону поточну. Ротмістр кінноти на Поділлі (1530–1537). Намагаючись припинити руйнівні татарсько–турецькі напади на українські землі, організував ряд військових походів на Кримське ханство, зокрема на фортеці Очаків та Білгород. Активно втручався у молдавські справи. 1552 за його підтримки молдавський престол зайняв Олександр IV Лопушанин (Лепушняну), який став ленником Польщі.
1490–1542 (1545 ?)
Іван Михайлович Вишневецький — батько Дмитра Вишневецького (Байди). Княжий титул дістав у 1516 році, з 1522 — королівський дворянин. З 1533 — староста ейшиський і воронянський, з 1536 — пропойський і чичерський, з 1541 — канівський і черкаський. Перша дружина (1520) — Анастасія Семенівна Олізар (померла у 1536), друга (1538) — Магдалена Деспотівна (Йованівна?) Бранкович (померла 13.07.1575). У 1538–1540 намагався дати відсіч набігам кримських татар. У бойових діях хотів брати участь і його син Дмитро Вишневецький, але батько був проти. 1540 (1541) — староста канівський і черкаський. Перша можлива дата смерті — 1542. За іншими відомостями, потрапив у татарський полон і помер у 1544 або 1545.
1490 (?) – 1562 (1563 ?)
Адашев Даниїл Федорович — російський військовий діяч, радник Івана IV Грозного при облозі та штурмі Казані у 1552. Рідний брат Олексія Адашева, першого радника Івана IV Грозного. Бойовий соратник Дмитра Вишневецького. У 1553–1554 командував військом під час придушення повстання у Поволжі. Під час Лівонської війни у 1558–1583 був воєводою Передового полку, брав участь у штурмі Нарви й інших міст. У лютому–вересні 1559 — перший воєвода військ (8 тис. чоловік), брав участь у поході на Крим. З 1560 командував «нарядом» (артилерією) у Лівонії, згодом був другим воєводою Великого полку. Пізніше був підданий царській опалі та страчений.
1492–1538
Саадет I Герій (Гірей, крим. I Saadet Geray, 1492–1538) — хан Криму в 1524—1532 з династії Гераїв, син Менглі I Герая.
1494–1557
Бона Сфорца (2.02.1494, місто Віджевано — 19.11.1557) — дочка міланського герцога Джана Галеаццо Сфорца й Ізабелли Арагонської, неаполітанська принцеса, королева польська (1518–1556), велика княгиня литовська, друга дружина короля Сигізмунда І Старого. У 1540 призначила Бернарда Претвича барським старостою. Окрім дочки Ізабелли (майбутньої королеви Угорщини), у 1520 народила майбутнього короля польського й великого князя литовського Сигізмунда ІІ Августа, а також дочок Софію (майбутню велику герцогиню Брауншвейг–Вольфенбютельську), Анну (майбутню дружину короля Речі Посполитої Стефана Баторія), Катерину (майбутню королеву Швеції). В лютому 1556 виїхала з Варшави до Італії, вивізши при цьому 24 вози срібла, золота, коштовностей, меблів, килимів, фарфору тощо. Повернувшись на батьківщину, позичила іспанському королю Філіпу II з монаршого дому Ґабсбурґів 420 чи 430 тис. дукатів. Отруєна лікарем Яном Антоніо, підкупленим іспанським королем.
1494–1566
Сулейман I Пишний (Кануні, осман. Suleyman–y evvel, тюрк. Birinci Suleyman, Kanuni Sultan Suleyman, 6 листопада 1494, Трапезунд — 5/6 вересня 1566) — син Селіма І Явуза й Хафізи, десятий султан Османської імперії, правив з 22 вересня 1520, халіф з 1538. Вважається найбільшим султаном з династії Османів. У Європі Сулеймана найчастіше називають Чудовим або Пишним, у мусульманському світі — Кануні (тюрк. «Законодавець». В юності управляв пашаликами (провінціями), у 1508 почав виконувати обов’язки правителя у кримській Кафі, у 17 років завдяки кримським родичам зміг надати допомогу батькові Селіму в розправі з дідом Баязидом. За 46 років його правління (1520–1566) Османська Порта досягла апогею розвитку, у цей період було здійснено 22 завойовницьких і каральних походи, 13 з них очолював особисто Сулейман. Турецькопіддані пірати бешкетували у Середземному морі, в Індійському океані грабували португальські колонії. Від предків відрізнявся не милосердям, а масштабністю особистості.
1495–1536 (1538 ?)
Анастасія Семенівна Олізар (Олізарович, польськ. Nastazja Olizarowiczowna). У спорідненні з албанським родом Скандербега, князівським сербським родом Якшичів і молдавським правителем Стефаном Великим. Батько — Семен Олізарович (польськ. Semen Olizarowicz), мати — Марія Ровеньська (з 1481 — княгиня Острозька). Перший чоловік — Януш (Іван) Михайлович, князь Сангушко–Коширський, королівський дворянин з 1508, помер у 1516, другий чоловік (з 1520) — Іван Михайлович, князь Вишневецький. Діти від другого шлюбу — Андрій, Костянтин, Дмитро, Сигізмунд, Єкатерина й Олександра.
1495 (?) – 1566
Сильвестр (в іноках Спиридон, помер близько 1566) — православний священик. Починав духовну кар’єру в Новгороді, згодом став священиком Благовіщенського собору в Московському Кремлі. Був пов’язаний з митрополитом Макарієм. Під час московської пожежі й повстання в 1547 виголосив викривальну промову на адресу юного Івана IV Грозного, сприйняту царем прихильно. Разом з Олексієм Федоровичем Адашевим був передовим лідером «Обраної ради». У 1553 був близький до князя Володимира Старицького, що претендував на престол. В 1560 засланий у Соловецький, а звідти у Кирило–Бєлозерський монастир, де прийняв чернечий постриг. Решту життя він провів у північних монастирях. Відомі два послання Сильвестра до князя Шуйського–Горбатого. Крім того, написав житіє св. княгині Ольги, збирав рукописні книги, протегував іконописцям й іншим діячам тогочасного мистецтва.
1500–1533 (1549 ?)
Федір Михайлович Вишневецький (Федір Молодший, Федько) — дядько Дмитра Вишневецького (Байди). Мав дві дружини — Богдану Гольшанську–Дубровицьку (померла до 1535) та Марію Путятянку (померла 1554 або 1561). З вересня 1544 до 1549 року з усім сімейством перебував у татарському полоні.
