Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (электронные книги бесплатно .TXT) 📗
Дженнсен відкинула з обличчя локон:
— Але я думала, імператор і сестри Світла знаходяться в Старому світі.
Себастян хитро посміхнувся:
— Ні. Ми не дозволимо лорду Ралу ввергнути світ у війну і не відповісти за це. Ми маємо намір битися і перемогти — як тільки що вирішила ти. Імператор Джеган з нашими військами намір осадити столицю Серединних Земель — місто Ейдіндріл. Там знаходиться Палац сповідниць — палац дружини лорда Рала. Ми пробиваємося через Новий світ. Коли настане весна, ми захопимо Ейдіндріл і розіб'ємо тили армії Нового світу.
— Я нічого не знала про це. І ти весь цей час знав, що імператор Джеган намір зробити такий сміливий крок?
Себастян посміхнувся:
— Я — його стратег.
Дженнсен від подиву відкрила рот:
— Ти? Ти придумав все це?
Він не звернув уваги на її захоплене здивування.
— Імператор Джеган прийшов до влади в Стародавньому світі, тому що він геніальний. У нього був вибір — атакувати спершу Серединні Землі або спочатку напасти на Д'хару. Брат Нарев сказав, що оскільки справедливість на нашому боці, то Творець дарує нам перемогу в будь-якому випадку, а тому він, брат Нарев, не віддає перевагу жодному варіанту. Імператор же давно вважав, що метою має стати Ейдіндріл, але хотів спочатку вислухати наші рекомендації. Моя порада стала вирішальною. Імператор Джеган не завжди слідує моїм порадам, але на цей раз наші думки співпали. Захоплення міста та палацу дружини лорда Рала стане не тільки важливою військовою перемогою, але і сильним ударом в саме серце ворога.
Дженнсен дивилася на Себастяна новими очима, забоявшись, перед якою значною людиною вона опинилася. Ця людина змінювала хід історії. Долі націй і життя мільйонів людей залежали від його рішення.
— Імператор може захопити Палац сповідниць прямо зараз?
— Ні, — переконано відповів Себастян. — Поки погода проти нас, ми не будемо ризикувати життями наших людей, намагаючись досягти такої значної мети. Ми захопимо Ейдіндріл навесні, коли закінчиться ця проклята зима. Я думаю, ми з тобою зуміємо дістатися туди вчасно, щоб стати свідками такої великої події.
Дженнсен була в захопленні від самої думки, що побачить таку грандіозну подію. Сили вільних людей завдадуть нищівного удару лорду Ралу. Так, це буде початком кінця Д'хари. Але і кінцем зла.
Потріскував вогонь. Ця ніч була незвичайною у багатьох сенсах. Світ змінився, і вона, Дженнсен, повинна була стати його частиною. Вона теж змінилася цієї ночі.
Дженнсен відчувала тепло полум'я на щоці і раптом зрозуміла, що ніколи раніше не бачила Себастяна без сорочки. І їй сподобалося, як він виглядає.
Себастян м'яко взяв її за руки:
— Імператор Джеган буде радий зустрітися з тобою.
— Зі мною? Але я — ніхто!
— Ні, Дженнсен. Джеган Справедливий буде радий зустрітися з тобою, я тебе запевняю. Він буде радий зустрітися з хороброю жінкою, яка, заради вільного майбутнього людства, хоче допомогти нашим хоробрим людям, яка хоче покласти край насильству Дому Рала. Щоб побачити таку історичну подію, як взяття Ейдіндріла і Палацу сповідниць, сюди з Старого світу збирається приїхати сам брат Нарев. Я впевнений, він теж буде дуже радий побачитися з тобою.
— Брат Нарев…
Дженнсен міркувала про вир подій, про які вона до сьогоднішнього дня і не підозрювала. Тепер вона стала частиною цих грандіозних змін. Вона відчувала глибоке хвилювання, навіть трепет. Вона побачить Джегана Справедливого, справжнього імператора, і брата Нарева, самого видатного духовного лідера з усіх, які коли-небудь жили.
Без Себастяна це було б неможливо. У ньому все було незвичним: від чудових блакитних очей і пасом сивого волосся до чарівної посмішки і чудово гострого розуму.
— Оскільки спланував цю кампанію ти, Себастян, то я рада, що ти опинишся там і побачиш тріумф своєї стратегії. І це велика честь для мене — бути поруч із такою благородною і розумною людиною.
Хоча її супутник був як завжди скромний, Дженнсен помітила іскорки гордості в його очах. Втім, іскорки тут же зникли.
— Коли ми зустрінемося з імператором, не бійся того, що побачиш.
— У якому сенсі?
— Імператор Джеган відзначений Творцем. Він дарував імператору очі, які бачать набагато більше, ніж очі звичайних людей. Дурні часто лякаються. Я хочу попередити тебе заздалегідь. Ти не повинна боятися великої людини тільки тому, що він виглядає не так, як всі.
— Я не злякаюсь.
— Що ж, значить, все вирішено. — Дженнсен посміхнулася:
— Я згодна з твоїми планами. Вранці ми підем у Серединні Землі, до імператора і сестер Світла.
Себастян, здавалося, не чув її. Його погляд блукав по обличчю Дженнсен, її волоссю, знову і знову повертаючись до очей.
— Ти найкрасивіша жінка, яку я коли-небудь зустрічав.
Дженнсен відчула, як його руки стискають її все міцніше і міцніше.
— Ти лестиш мені, — почула вона власний голос.
Інакше й бути не могло. Її супутник був довіреним радником імператора, а вона — простим дівчиськом, яке виросло в лісі. Він управляв історією, вона від неї тікала. До сьогоднішнього дня…
Але зараз він був просто Себастян. Чоловік, з яким вона розмовляла, подорожувала, їла. Вона тисячу разів бачила, як він втомлюється, позіхає, засинає…
У ньому найбільш несподіваним притягаючим чином змішувалися благородство і простота. Його дратувало, коли перед ним схилялися, але самою манерою поведінки він, здавалося, не вимагав цього.
— Пробач за те, що мої слова звучать недостатньо вірно, — несміливо прошепотів він. — Я хотів сказати набагато більше, ніж сказав.
— Так? — У цьому короткому слові був не питання. Це було здивоване очікування.
Губи Себастяна квапливо торкнулися її губ. Його руки міцно обняли Дженнсен. Вона стояла непорушно, боячись обійняти його, бо тоді б їй довелося торкнутися його тіла. Вона завмерла в його обіймах, з безвольно повислими руками, вигнувшись назад під вагою його тіла. О-о, його губи були чудові. А руки не просто стискали її, вони захищали. Дженнсен закрила очі, віддаючись поцілунку. Його тіло здавалося таким напруженим, таким міцним… Він провів руками по її волоссю, а потім його язик несподівано проник в її рот. І голова Дженнсен закрутилася від чудових відчуттів.
Весь світ, здавалося, втратив точку опори, все перевернулося. Дженнсен відчула, що опинилася на руках Себастяна, а потім несподівано, під її спиною виникла ліжко. Дженнсен зніяковіла, усвідомивши, що вони з Себастяном лежать на ліжку, і не відомо, що робити і як реагувати.
Вона хотіла зупинити його, поки він не зайшов надто далеко. І в той же час вона боялася зробити щось, що б змусило його вирішити, що вона відкидає його.
Вона усвідомила, наскільки вони самотні зараз. Така ізоляція і турбувала її, і одночасно збуджувала. Тільки вони двоє в ліжку, і тільки вона може зупинити його. Її вибір вирішував не тільки її долю, вона могла управляти Себастяном. Це думка дала Дженнсен заспокійливе відчуття влади.
Це ж всього лише поцілунок. Більше, ніж той поцілунок, в палаці, але все одно лише поцілунок. Запаморочливий, хвилюючий…
Вона подалася до нього, відповідаючи на поцілунок, і була схвильована його палкою реакцією. Вона відчула себе жінкою, бажаною жінкою. Її пальці пробігли по його гладкій шкірі, вшановуючи рельєф м'язів, не прихованих тепер тканиною сорочки, відчуваючи, як його гнучке тіло все більше і більше притискається до її тіла. Приголомшена усіма цими новими почуттями, Дженнсен ледве могла дихати.
— Джен, — прошепотів Себастян, — я люблю тебе.
Дженнсен завмерла. Все здавалося нереальним. Неначе вона спала або перебувала в чужому тілі. Вона розуміла, що Себастян виголосив почуті нею слова, але це здавалося неправдоподібним.
Її серце билося так швидко, що стало страшно, як би воно не розірвалося. Себастян дихав рвучко, різко вдихаючи і видихаючи, немов бажання зводило його з розуму. Дженнсен вчепилася в нього, прагнучи знову почути ці три слова.
Вона боялася повірити йому, вона боялася дозволити собі повірити йому. Вона боялася повірити, що це сталося з нею наяву, що вона нічого не придумала.
