Хрест: постбіблійний детектив - Базів Василь (читать книги онлайн бесплатно полные версии .TXT) 📗
• Після цього настає момент, при якому тіло вже непідвладне намаганню рухатися, але свідомість працює, чути розмови лікарів, які кажуть, що смерть настала. Хочеться кричати, що це неправда, що я живий. Але сил кричати немає. Просто чуєш уже винесений собі вирок. Сам чуєш і нічого вдіяти не можеш.
• Виникає неприємний шум у вухах і відчуття руху з величезною швидкістю через темний тунель.
• Настає момент виявлення себе поза своїм фізичним тілом, ти й твоє тіло – окремо, ти неначе літаєш над ним. Такі факти поза реальним світом шокують, але вдіяти нічого не можна, бо ти вже вийшов із цього світу, а твоє тіло залишилося в ньому. Поглинає фундаментальне усвідомлення, що ти не тільки тіло. Роздвоєність спочатку нестерпна, але адаптація до нових координат відбувається дуже швидко.
• Відчуття того, що ти перебуваєш у новому тілі, яке ніхто не бачить. Пробуєш заговорити з присутніми, але ніхто не чує. Ти вже не тут, але ще не там.
• Довкола з’являються померлі родичі, які проявляють доброту й готовність допомогти.
• Раптово вибухає яскраве Світло, яке не сліпить. Це Світло сприймається як добра Особистість, що світиться зсередини й не є людським тілом у звичному розумінні
та баченні. Людина відчуває винятково сильний прояв любові до себе.
• Настає щось схоже на екзамен, коли пропливає перед очима все земне життя, яке ти сам оцінюєш.
• Усвідомлення своїх гріхів стає нестерпним, у кожної людини – свої муки, але їх не можна зрівняти з жодними земними стражданнями. Це ті самі пекельні муки – муки сумління, голос Бога в тобі, який ти безнастанно вбивав у собі дотепер, у земному житті.
• З’являється відчуття наближення до межі, за якою вже не може бути вороття.
• Усупереч бажанню все ж відбувається повернення й возз’єднання зі своїм фізичним земним тілом.
• Повернення й безсилля людської мови сповна передати все, що було пережито. Біль від того, що твоя розповідь не викликає довіри.
• Переосмислення життя і втрата страху перед смертю.
17 вересня 1975 року, за кілька років до повернення з того світу Феофанова, на протилежному березі Атлантики по телефону говорив громадянин США Денніон Брінклі. У дріт ударила блискавка, і крізь його тіло пройшов електричний розряд у тисячу вольт, що спричинило смерть. Тіло привезли до лікарні, виписали свідоцтво про смерть, видали родичам, а відтак труп, як і належить, відвезли в морг. За півгодини Брінклі сам скинув із себе біле покривало й ожив. І живе донині. Зі свідоцтвом про власну смерть – як носій світового рекорду клінічної смерті. Пережив він абсолютно те саме, що Феофанов. Із докорінним переосмисленням власного життя, але ще й із даром передбачення. Того ж, 1975-го, він назвав точну дату розвалу СРСР, а перед тим – катастрофу в Чорнобилі.
Ще можна почитати книгу Кена Кальба «Великий катарсис», де він описав власне повернення до тутешнього життя після смерті. Доктор Кеннет Рінг провів повномасштабне дослідження під назвою «Омега», присвячене післясмертному досвіду багатьох людей.
Їхня кількість така або вже переступила поріг, після чого спрацьовує закон морфологічного резонансу, коли зміни в свідомості певної критичної маси людей поширюються на весь біологічний рід. Тобто коли весь цей рід, що налічує майже сім мільярдів мешканців Землі, сприйматиме життя після смерті так само, як і життя до смерті. Один до одного. Як два доконані факти. Щодо яких досвід усунув усі підстави для сумнівів.
– Где вы там, бросили больного! – прокинувся невдовзі Феофанов.
Вони знову перейшли до хворого. Ці селяни, завезені до садиби із в’язниці хлібовозом, здавалися теж прибульцями. Ніби розмилася грань між світами, і від того ставало моторошно.
– Чтобы, не дай Бог, не вырубиться опять, я должен перед вами, добродии Бальтазары, исповедаться. – Він трохи піднявся й перехрестився.
– Я знаю, что вас, Мария, мучает вопрос: как погиб ваш брат? Почему его убили бандеровцы? Свои – своего. Как вы говорите, патриоты. И патриота. Для вас это мучительно сознавать. Так вот, я должен сознаться вам, что вашего старшего брата, Василия, убили мы. Чекисты. Он был очень влиятельный и хитрый. Как бы внешне лояльный к советской власти. В ОУН формально не состоял. Но авторитет имел похлеще всех проводников и начальников. Поэтому было принято решение применить к нему тот метод ликвидации, к которому мы обращались часто: переодетые чекисты выдают себя за бандеровцев и убивают зверски заведомо невиновного человека. И от этого ненависть к бандеровцам при умножается. А опасного человека и скрытого врага больше нет. Я лично руководил этой операцией, вместе с вашим земляком Семеном Харкавым. И нет прощения мне на земле за мои злодеяния.
У хаті замордованого в Сибіру священика стало порожньо. Неначе ударна хвиля вичавила всіх звідси. Порожньо й тихо. Допоки зосереджена й переповнена горем Марія не промовила:
– Бог суддя тобі, чоловіче…
Феофанов ураз піднявся з ліжка. Якийсь несамовитий блиск запалився в його очах. Він пильно поглянув на Марію. Нечувана напруга оволоділа всім його ще кволим тілом. Відтак промовив:
– Эти же слова он сказал мне. При встрече. Он был в числе первых, ваш брат, кто встречал меня там. Он молча смотрел на меня. Но его взгляд уничтожал меня прежнего. Боже, как это мучительно больно!
Чекіст ридав. Чи то вже не був чекіст?
Андрій увійшов до храму опівночі. Нога людська вперше після комуністичного глумлення переступила поріг собору. Він схилив коліна перед улюбленим образом Мадонни. Казали, що це була ікона роботи Корнила Устияновича. Мати завжди стояла на Божественній літургії біля цієї лівої стіни, й усі в селі знали, що то її місце. Марії біля Марії. Відколи привела її мати п’ятирічною десь після Першої світової війни. Отут вона відмолилася впродовж усіх воєн і трьох окупацій – польської, німецької і останньої, найстрашнішої – російської. Божа Матір була зодягнута в українські коралі невимовної краси. Скільки любові до неї вклав художник, щоб вона постала перед тисячами християн усе нових і нових поколінь такою гарною.
Хлопець прийшов просити поради. Йому нічого не загрожувало, і в своєму сховку він міг залишатися скільки завгодно, поки не пронесеться чорна хмара. Але чи пронесеться? І хіба лише над ним – над усією землею благодатною, поглумленою червоною ордою!
Коли йдеш за порадою до Ісуса, то завжди вдаєшся до нього, коли стоїш на розпутті. Коли терзає тебе найтяжче з земних випробувань, що іменується просто – вибір. Від одного до іншого – так і мандруємо життям.
Солодка принада земного життя полягає у тому, що Господь сотворив цей світ з таким замислом, що в ньому він не водить нас за руку, а дає нам право вибору. Безмежне право, яке ми поставили в ранг найвищої цінності – свободи. Це солодке слово: «свобода»! Свобода вибору, зокрема, й свобода грішити. Навіть стати дияволом во плоті. Є й такий вибір. Майте свободу, але відповідайте за вибір.
Чи мав вибір Ісус? Він знав про свій кінець, тому міг уникнути його. Він міг зробити інший вибір. Такий, як робить більшість з людей. Вибір піти легшою дорогою. Оминути страждання. Опуститися до насолод. Зійти з хреста ще до розп’яття. Якби Він зробив інший вибір – не нам, а собі на користь, – що було б із нами? Чи був би цей світ донині чи його спопелили б чорнобилі людських гріхів уже давним-давно? Ні, Він зупинив зішестя в небуття. Він дав ключ до храму вічності. Але чому Він залишив заповіт – бери свій хрест і йди за мною. Ні, його воскресіння – це не тріумф усього й уся. Це його поклик іти за ним. У життя вічне. Бери свій хрест і йди за ним – от вибір.
Коли Андрій вийшов із храму, світилася в місячнім сяйві могила Степана Навроцького. Здавалося, його мощі крізь товщу літ перебувають у стані екстази, що начитує духовну стенограму вибору. Стигмата на тілі, мов криптограма спасіння. «А хто поможе Йому нести хрест, якщо не ти?» – чув Андрій Степанів голос по той бік могили. Насип над тілом богообраного сільського пастуха здригнувся хвилею якогось мініатюрного землетрусу, від чого захитався поржавілий хрест в узголів’ї мученика.
