Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗
Отримавши благословення, Лейтіс посміхнулася Верні і сказала:
— Спасибі, сестро. Ви така талановита для вашого юного віку.
— Скажи, Лейтіс, ти добре прожила життя? — Дочка Верни задумливо посміхнулась.
— Ах, сестра! Я прожила довге і щасливе життя. П'ять років тому помер чоловік, але за винятком цього Творець позбавив мене від смутку. — Вона хихикнула. — Шкода тільки мого каштанового волосся! Колись воно було таким красивим, точно як ваше! Так-так, клянусь вам!
Милостивий Творець, скільки ж років минуло від смерті Лейтіс? Напевне, не менше п'ятдесяти. У Лейтіс були діти, але Верна не побажала дізнатися навіть їхні імена.
Її душили ридання.
Вона пожертвувала всім, щоб стати сестрою. Вона хотіла всього лише допомагати людям. І ніколи ні про що не просила.
А з нею обійшлися, як з останньою дурепою.
Вона не хотіла бути аббатисою, але, ставши нею, всерйоз сподівалася, що зможе скористатися своїм становищем, щоб зробити життя людей кращим — адже заради цього вона і жила. А з неї знову зробили маріонетку.
Притискаючи до грудей плед, Верна гірко плакала до тих пір, поки останні промені сонця не згасли за вікном. Від сліз у неї пекло в горлі.
Уже глухої ночі Верна вирішила нарешті піти спати. Їй не хотілося залишатися в притулку аббатиси. Це насмішка. Вона не аббатиса. Виплакавши всі сльози, Верна відчувала лише повне отупіння від пережитого приниження.
Вона не змогла відкрити двері, і їй довелося повзати рачки по підлозі в пошуках персня. Закривши за собою двері, вона знову одягла його на палець.
Нагадування про приниження, символ її власної дурості.
Дерев'яною ходою Верна увійшла до кабінету аббатиси. Залишена на столі свічка догоріла, і вона запалила іншу. Феба так старається, щоб догодити аббатисі. Цікаво, що зробить Феба, дізнавшись, що насправді вона не помічниця аббатиси? Що її призначила на цю посаду дуже непримітна, не маюча ніякого впливу сестра?
І треба не забути завтра вибачитися перед Уорреном. Це не його вина. Вона вела себе занадто зверхньо.
Уже виходячи в приймальню. Верна зупинилася.
Встановлений нею щит був порушений. Верна озирнулася на стіл. Нових паперів не з'явилося.
Хтось тут нишпорив.
26
По палубі тарабанив дощ. Босі матроси приготувалися стрибнути на берег.
Коли корабель підійшов достатньо близько до причалу, вони одним махом виявилися на суші, не випускаючи з рук мокрих причальних канатів. З неймовірною швидкістю вони обмотали їх навколо кнехтів. Корабель скрипів і розгойдувався, але матроси підтягли «Леді Зефу» до причалу і міцно пришвартували.
Сестра Юлія, разом з іншими сестрами Тьми, стоячи під проливним дощем, спостерігала за капітаном Блейком, який ходив по палубі, суворим голосом викрикуючи команди. Він не хотів у таку погоду, та ще в темряві, заводити «Леді Зефу» в тісну гавань. Він збирався стати на якір в акваторії і висадити жінок на берег в човнах, але Юлія не відчувала ні найменшого бажання опинитися у воді в півмилі від берега, тому відповіла на пропозицію капітана рішучою відмовою. Одного її погляду вистачило, щоб він замовк на півслові і, зціпивши зуби, повернувся до своїх обов'язків.
Підійшовши до сестер, капітан зірвав з голови мокру шляпу.
— Скоро ви будете на березі, дами.
— Бачите, це виявилося зовсім не так важко, як ви думали, капітане. — Кинула Юлія.
— Так, вдалося пришвартуватися благополучно. — Блейк нервово м'яв капелюх. — Хоча я до сих пір не розумію, чому ви не захотіли висадитися в затоці Графан.
Але повертатися в Танімуру по суші повз ці кляті військові кордони задачка не з легких. Морем було куди простіше.
Капітан не став уточнювати, що тоді він зміг би звільнитися від пасажирок на кілька днів раніше, хоча, безумовно, хитруючи, він з ухильною люб'язністю пропонував доставити їх прямо в Танімуру, куди вони, власне, і збиралися. Юлія в душі була повністю з ним згодна — біда була тільки в тому, що у неї не було вибору. Вона зробила так, як їй було наказано.
Юлія подивилася на берег. Він чекав їх там. Її супутниці теж пильно вдивлялися в темряву.
В коротких спалахах блискавок можна було розрізнити навколишні пагорби і на одному з них — фортецю.
Джеган був там.
Зустрітися з ним у сні — це одна справа. Зрештою, завжди можна прокинутися. А от постати перед ним у плоті — справа зовсім інша. Прикинутися вже не вийде. Юлія щільніше загорнулась у шаль. Джеган колись теж не зможе прокинутися. Її справжній Повелитель отримає його душу і змусить заплатити по рахунках.
— Схоже, вас чекають.
Зауваження капітана вивело Юлію з задуми.
— Що?
Блейк махнув капелюхом.
— Мабуть, цей екіпаж подано для вас. Більше тут нікого немає.
Вдивившись в пітьму, Юлія побачила біля дальньої стіни причалу чорний екіпаж, запряжений шісткою величезних коней. Двері карети були розкриті. Юлії прийшли нагадати собі про необхідність дихати.
Скоро все скінчиться. Джеган заплатить. Потрібно лише довести справу до кінця.
Потім, коли її очі звикли до темряви, Юлія розгледіла солдатів. Вони були всюди. Ближні пагорби були всипані вогнями багать, і Юлія розуміла, що на кожне багаття, яке якимось дивом було здатне горіти під проливним дощем, доводиться ще двадцять — тридцять погаслих. Навіть не рахуючи багаття, можна було з упевненістю сказати, що солдат тут сотні і сотні.
Матроси перекинули на берег східці і, підхопивши багаж сестер, квапливо понесли його до екіпажу.
— Радий був вашому товариству, сестра, — брехав далі капітан Блейк. Коли сестри попрямували до сходнями, він чемно помахав їм капелюхом і тут же крикнув матросам на березі:
— Знімайте канати з тумб, хлопці! Потрібно встигнути, поки не почався приплив!
Моряки не вибухнули криками захоплення з приводу такого швидкого відплиття тільки тому, що боялися своїх пасажирок. За час плавання сестрам довелося ще разок-другий викласти їм урок слухняності — урок, який кожен з них буде пам'ятати все життя.
Моряки мовчки чекали, поки шість жінок зійдуть на берег. Жоден з них навіть не підняв на них очей. В кінці сходнів четверо матросів, дивлячись собі під ноги, тримали напоготові розтягнутий тент, призначений, щоб укрити сестер від дощу.
Враховуючи ту міць, що клубочилася навколо Юлії та її супутниць, вона легко могла за допомогою Хань вкрити себе і інших сестер від дощу, але їй не хотілося завчасно вдаватися до магії і показувати Джегану свою силу. До того ж їй подобалося змушувати цих нікчемних черв'яків прислужувати. Їм взагалі крупно повезло, що вона не хоче розкривати карти перед Джеганом, інакше багато з них вже знайшли б свою смерть. Причому вмирали б вони дуже повільно і болісно.
Юлія пішла сходнями, і решта сестри рушили слідом. Всі вони володіли не тільки отриманим від народження даром, жіночим Хань, а й чоловічим, який забрали у юних чарівників. Крім Магії Приросту, кожна з них володіла і Магією Збитку.
І тепер вони об'єднали свої здібності.
Втім, Юлія не була так вже впевнена, що це спрацює. Сестри Тьми, навіть ті, що зуміли опанувати чоловічим Хань, ніколи раніше не пробували об'єднувати свою міць. Це могло виявитися смертельно небезпечним, але альтернатива була ще гіршою.
Юлія навіть не думала, що взагалі можна набрати таку неймовірну міць, яку вона отримала, об'єднавши Хань всіх шістьох сестер, і це її обнадіювало.
Мабуть, крім Творця і Володаря, ніхто в світі не мав такої влади, яка зараз була в їх розпорядженні.
Юлія була центром цього об'єднання, їй належало віддавати накази і направляти силу. І вона з великим зусиллям контролювала себе. Як тільки її погляд падав на що-небудь, могутня енергія негайно вимагала вивільнення.
Нічого, скоро вона випустить її на свободу.
Чоловічий і жіночий Хань, Магія Прирости і Магія Збитку в поєднанні один з одним володіли такою руйнівною силою, порівняно з якою чарівний вогонь здався б свічкою на вітрі. Одним ударом магії вони могли б з легкістю зрівняти із землею пагорб, на якому стояла фортеця.
