Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗

Верна повела пальцем, і ниточка розпеченої стали затанцювала, повторюючи його рух. Верна зігнула палець, і дріт обернувся навколо оторопілого могильника всього в парі дюймів від тіла.

— Одним рухом я можу перев'язати тебе нею, майстер Спрул. — Верна підняла руку, і на долоні у неї затанцював язичок полум'я. — А перев'язавши, буду підсмажувати тебе по дюйму до тих пір, поки ти не викладеш все.

— Прошу вас… — Верна чула, як стукають його зуби. Підкинувши вільною рукою золоту монету, Верна посміхнулася йому усмішкою, яка була позбавлена навіть натяку на теплоту.

— Або, як я вже сказала, ти можеш розповісти мені правду в обмін на ось цей вираз моєї вдячності.

Могильник зіщулився, але діватися було нікуди.

— Здається, я щось пригадую. Я буду радий, якщо ви дозволите мені розповісти все як на духу.

Верна перетворила танцюючий на долоні язик полум'я в його протилежність, тобто в пекучий холод. Дріт миттєво охолов, став чорним і розсипався на порох.

Верна вклала в тремтячі пальці могильника золотий.

— Прошу пробачення. Здається, я зіпсувала напилок. Сподіваюся, цього вистачить, щоб покрити його вартість.

Могильник тупо кивнув. Швидше за все стільки він не заробляв і за рік.

— У мене є інші напилки. Нічого страшного.

Верна поклала руку йому на плече.

— Ну, майстер Спрул, розказуй, що ти пригадав. — Вона трохи сильніше стиснула йому плече. — Все-все, до дрібниць, навіть якщо вони здадуться тобі малозначущими. Ясно?

— Добре. — Голос могильника був хрипким. — Розповім все як є. Як я вже говорив, роботу робив Хем. Я нічого про неї не знав. Він сказав лише, що йому потрібно вирити могилу за заявкою Палацу, і все. Хем взагалі мовчун, так що я про це й думати забув. А незабаром після цього він і заявив, що їде жити до дочки. Про це я вже говорив. Він і раніше частенько мріяв, як поїде до доньки перш, ніж йому самому треба буде рити могилу. Але грошей у нього не було, а дочка теж не дуже багата, тому я на його слова особливої уваги не звернув. Але тут він купив осла, відмінного осла, доповім я вам, і тоді я зрозумів, що він дійсно їде. Перед від'їздом він прийшов до мене з пляшкою.

Дорога випивка, такою ми з ним зроду не балувалися. Так-то він мовчун, Хем, але коли вип'є, все мені викладає. Ні, чужим він ніколи нічого не говорить, він мужик надійний, але мені, коли вип'є, все видає як на духу.

Верна прибрала руку.

— Розумію. Хем хороша людина і твій друг. Я не хочу, щоб ти подумав, ніби продаєш свого друга, Мілтон. Я сестра Світла. Ти не зробиш нічого поганого, розповівши мені про це, і тобі не треба боятися, що через це в тебе будуть неприємності. Могильник кивнув. Слова Верни явно його заспокоїли.

— Ну от, сиділи ми з ним за пляшкою і тлумачили про старі добрі часи. Він їхав, і я знав, що буду сумувати за ним. Ну, ви розумієте. Ми знаємо один одного давно. Не те що ми не…

— Ви були друзями. Я розумію. Так-що він сказав?

Спрул розстебнув комір, ніби йому стало душно.

— Ну, сиділи ми з ним, випивали, переживали, що розлучаємося. Випивка виявилася міцніша тієї, до якої ми звикли. Я запитав, де живе його донька, куди послати йому гроші за роботу у Палаці, щоб він трохи краще влаштувався на новому місці. Адже мені залишалася майстерня, і я нікуди не збирався їхати.

Але Хем відмовився, сказав, йому нічого не потрібно. Не потрібно! Ну, тут вже мене розібрала цікавість. Я запитав, звідки у нього гроші, а він відповів, що накопичив. Ха! Так Хем зроду нічого не складав! І якщо у нього є грошенята, значить, він їх тільки що отримав і ще не встиг витратити, от так! Ну, тут він мені і звелів неодмінно надіслати рахунок у Палац. Дуже наполягав. Напевно, тому що йому було соромно залишати мене одного. І я запитав: «Хем, а кого ти поклав у землю в Палаці?»

Мільтон наблизився до Верни і знизив голос до шепоту.

— «Нікого я не закопував, — відповів мені Хем. — Навпаки, вирив».

Верна схопила могильника за комір:

— Що?! Вирив? Викопав чийсь труп? Він так і сказав?

Мільтон кивнув:

— Ага. Ви коли-небудь чули про те, щоб мертвих викопували? Закопувати їх в землю, це я розумію, частенько доводиться це робити, але навпаки? Від однієї думки мене нудить. Схоже на святотатство. Але до того часу ми вже неабияк піднабралися, випиваючи за старі добрі часи, тому не стали зупинятися на цьому питанні.

У Вірні в голові панував повний сумбур.

— Чий труп він вирив? І хто його наймав?

— Хем сказав «на вимогу Палацу», і все.

— Коли це було?

— Досить давно. Не пам'ятаю… Ні, почекайте, це було після зимового сонцестояння, десь невдовзі після нього, може, дня через два.

Верна труснула його за комір.

— Чий був труп?

— Я в нього запитав. Запитав, кого це сестри захотіли дістати назад. Він відповів: «Мені не сказали. Я просто дістав їх, загорнутих в чистенький саван, і всі справи».

Верна ще міцніше вчепилася йому в комір.

— Ви впевнені? Адже ви пили. Це цілком могла бути п'яна фантазія.

Могильник затряс головою:

— Ні, клянусь. Хем ніколи не бреше і не вигадує, коли вип'є.

Навпаки, всю правду викладає. Не важливо, який гріх він зробив, в п'яному вигляді він мені завжди сповідався. І я пам'ятаю все, що він мені тоді розповів.

Адже це була остання ніч, яку я провів зі своїм другом. Як же її не запам'ятати. Він сказав, щоб я неодмінно відніс рахунок у Палац, тільки виждав спочатку тиждень-другий, оскільки вони там, у Палаці, зараз зайняті. Так вони йому сказали.

— Що він зробив з тілом? Куди відніс? Кому віддав?

Мілтон спробував відсторонитися, але вона міцно тримала його за комір.

— Та не знаю я! Він сказав, що відвіз їх до Палацу в критому візку, у нього був пропуск, щоб охоронці не перевіряли вантаж. Ще сказав, що йому веліли покраще одягнутися, щоб ніхто не впізнав у ньому могильника. І то правда — до чого людей даремно лякати, особливо сестер, адже вони розмовляють з Творцем. Хем сказав, що зробив, як було велено, і пишався тим, що ніхто не помітив, як він привіз трупи. От і все. Більше він нічого не розповідав. Мені більше нічого не відомо, клянусь милістю Творця! — Трупи? Ти сказав — трупи? — Верна стягнула комір у нього на шиї і загрозливо подивилася в очі. — Скільки? Скільки трупів він вирив і відвіз до палацу?

— Два.

— Два… — Пошепки повторила вона, широко розкривши очі. Могильник закивав.

Руки Верни розтулилися, випустивши комір майстра Спрула.

Два.

Два тіла, загорнуті в саван. Стиснувши кулаки, вона загарчала від люті.

Мільтон, заковтнувши, підняв руку.

— І ось ще що. Хоча не знаю, чи важливо це…

— Що? — Крізь зуби вимовила Верна.

— Він сказав, що могили треба було розрити терміново і що з одним тілом він впорався швидко, тому що воно було маленьким, а от з іншим довелося повозитися. Небіжчик, мовляв, здоровенний був мужик. Я не подумав запитати його ще про щось. Вибачте.

Величезним зусиллям волі Верна видавила з себе посмішку.

— Спасибі, Мілтон, ти дуже допоміг Творцеві. — Він застебнув зім'ятий комір.

— Спасибі вам, сестра. Мені ніколи не вистачало б мужності піти до Палацу.

Люди мене недолюблюють. Ну, коротше, я жодного разу там не був. Не могли б ви благословити мене, сестра?

— Охоче, Мілтон. Ти потрудився на Його благо. Закривши очі, могильник забурмотів молитву. Верна поклала руку йому на чоло.

— Хай благословить Творець своє дитя, — прошепотіла вона, торкнувшись його своїм Хань. Могильник ахнув. — Ти забудеш все, що тобі розповів Хем. Будеш пам'ятати лише, що він добре зробив доручену йому роботу, але забудеш, в чому вона полягала. А після мого відходу забудеш про те, що я тут була.

Очі могильника під закритими повіками на мить закотилися, потім повернулись назад і повіки розкрилися.

— Дякую вам, сестра.

Уоррен прогулювався по іншій стороні вулиці. Верна мовчки пролетіла повз нього, не уповільнивши кроку. Уоррен побіг за нею.