Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі (книги без регистрации бесплатно полностью .txt) 📗
Річард подумав, що вона не знає і половини всього.
— Не чи пов'язані деякі з цих речей з Чарівником Першого Рангу, Барахом?
Бердіна раптово зупинилася і втупилася в нього.
— Як ви здогадалися?
Обернувшись, Річард взяв Бердіну за руку і потягнув за собою.
— Потім я все поясню, коли у нас буде більше часу. Що Коло писав про Бараха?
— Ну, щоденник Коло — це тільки частина всієї історії. Він лише натякнув на деякі події, так що, мені довелося скористатися вашою забороненою бібліотекою, щоб заповнити прогалини.
Річард ніколи не замислювався про те, що, ставши лордом Ралом, отримав доступ до настільки секретних сховищ. Він навіть уявити собі не міг, скільки корисних знань там сховано.
— Які, наприклад?
Бердіна підняла палець.
— Одне зі сховищ якраз по дорозі. Тільки розташовується не в публічних частинах Палацу, а глибше, в закритих приміщеннях, куди мало хто допускається. Я покажу. Частина з них пов'язана з місцем, названим Головне сховище.
— Натан розповідав, що читав про подібні місцях, — не сповільнюючи кроку, вступила в розмову Ніккі.
— Що розповідав? — Відповів Річард.
Ніккі відкинула за спину світле волосся.
— Головні сховища — це особливо секретні бібліотеки. У минулому — під час Великої Війни — вони являли собою схованки для зберігання книг. Ці книги вважалися настільки небезпечними, що їх дозволялося читати дуже обмеженому числу людей. Натан вважає, що існує близько півдюжини таких сховищ.
— Вірно — підтвердила Бердіна. Вона обернулася переконатися, що солдати йдуть не дуже близько і не можуть чути їх розмову.
— Лорд Рал, я знайшла записи про Сховища. Там сказано, що деякі з них відзначені ім'ям лорда Рала, про яке йдеться в пророцтвах.
Річард зупинився.
— Ти хочеш сказати, що на могильних каменях написане ім'я Рала?
Бердіна підкинула брови.
— Саме. Там так і кажуть «томи, збережені під кістками». З пророцтв відомо, що майбутньому лорду Ралу будуть потрібні ці книги, так що, принаймні, в одному місці, про яке я знайшла згадку, могила повинна бути відзначена його ім'ям.
— У Каска.
Бердіна клацнула пальцями.
— Точно. Саме так воно і називається. Звідки ви дізналися?
— Я вже був там. І бачив на плиті своє ім'я. На великому надгробному пам'ятнику.
— Ви там були? Навіщо? Що ви там шукали? І що знайшли?
— Я знайшов книгу «Вогняний Ланцюг», і вона допомогла мені зрозуміти те, що сталося з моєю дружиною.
Бердіна подивилася на Кару і Ніккі і тільки потім — на Річарда.
— До мене доходили чутки про те, що у вас є дружина, але думала, що це — чиєсь божевільний марення. Так це правда?
Річард глибоко зітхнув і пішов коридором повз солдатів, які стежили за натовпом людей. У нього не було сил пояснювати Бердіні, що вона знайома з Келен, і що вони багато часу провели разом.
— Це правда, — просто відповів він.
— Лорд Рал, що це все означає?
— Це довга історія і в мене немає часу розповідати її прямо зараз, — ухилився від відповіді Річард. — Так, що ж так тебе розбурхало у зв'язку з цими головними сховищами?
— Ну, — Бердіна нахилилася ще ближче, — ви пам'ятаєте, як Барах покінчив з собою після повернення з Храму Вітрів?
Річард подивився на неї.
— Так.
— За цим щось криється.
— Що криється? Про що ти?
Річард і його свита перетнули зал. Списники, які охороняли прохід, вітали їх, ударивши себе кулаками в груди, а потім розступилися. За ними появилися оббиті металом двостулкові двері з тонкою різьбою у вигляді квітів та листя. Бердіна потягнула поліровану стулку, за якої виявився зал поменше, оброблений панелями червоного дерева. Там нікого не було — це вже були внутрішні приміщення Палацу.
— Я не змогла зрозуміти, що саме, але впевнена — Барах щось зробив, поки був у Храмі Вітрів.
Бердіна обернулася до Річарда, щоб переконатися в його повній увазі.
— Щось важливе. Дуже значуще.
Річард кивав, слідуючи за Бердіна по порожньому холу.
— Коли Барах був у Храмі Вітрів, він якимось чином подбав про те, щоб мені судилося народитися з обома сторонами дару.
Тепер настала черга Ніккі ривком зупинити Річарда і розвернути його до себе обличчям. Вона не приховувала потрясіння.
— Що? Звідки раптом така ідея?
— Мені сказала Шота. — Спокійно відповів Річард.
— А звідки Шоті відомі такі речі?
Річард знизав плечима.
— Ти знаєш, відьми дещо бачать в потоці часу. Ну і… я зіставив її слова з тими шматочками історії, які вже були мені відомі.
Ніккі це не переконало.
— З якого дива Барах взагалі це зробив? Ні з того ні з сього Шота тобі розповіла, що чарівник давнини відправився в підземний світ і поки був там, думав про… Про що? Що хлопцеві по імені Річард Рал, який народиться через три тисячі років, непогано б володіти обома магіями?
Річард покосився на чаклунку.
— Все трохи складніше, Ніккі. Я абсолютно впевнений: він це зробив на протидію іншому чарівникові, який зробив там щось до нього. Цим чарівником був Лотейн. Пам'ятаєш такого, Бердіна?
— Звичайно.
— Лотейн був шпигуном.
У Бердіни перехопило подих.
— Коло теж так думав. «Шпигун, який зачаївся й чекає можливості нанести удар». Коло не вірив, що Лотейн зійшов з розуму, як вважали всі решта. Це була звичайна для тих часів історія — небезпечна робота і напруга вивели Лотейна з рівноваги — він просто не міг більше справлятися з ними і збожеволів. Коло нікому не збирався розповідати про свої здогадки. Він вважав, що йому все одно ніхто не повірить. Крім того, в шпигунстві могли б запідозрити Бараха.
Річард насупився і повторив.
— Бараха? Маячня!
— Коло думав так само.
— І що ж міг зробити цей Лотейн? — Владно запитала Ніккі, даючи зрозуміти Річарду, що потрібно повернутися до основної теми і усвідомити всю серйозність питання.
Річард на секунду заглянув в її очі і побачив там не просто жінку по імені Ніккі. Він побачив ту, ким вона була насправді — могутню чарівницю. Легко було забути про це, побачивши її приголомшливу зовнішність, погляд ясних синіх очей, який виявляв по відношенню до Річарда повагу і дружню відданість. Але ця жінка бачила і робила такі речі, які неможливо було навіть уявити. Одна з наймогутніших чаклунок, які коли-небудь народжувалися на світ, вона володіла неймовірною силою, з якою варто було рахуватися.
Більше того, Ніккі була з тих людей, які заслуговували правди. Не те, щоб він намагався приховати від неї щось — у нього просто не було часу все обговорити. Насправді йому хотілося б, щоб вона вже знала про все і висловила свою думку. Особливо щодо секретної бібліотеки Бараха і книги, призначеної для Річарда. Тій, яку Барах довірив заховати своїй дружині — до того дня, коли у світі знову з'явиться бойовий маг, щоб продовжити його справу.
Річард зітхнув. Добре б розповісти їй все. Повідати історію цілком і мати можливість разом з нею обговорити це та інші питання. Але часу немає. І він вирішив відкласти детальні пояснення до більш зручного моменту.
— Лотейн був шпигуном Старого світу і, швидше за все, бачив, що їм не перемогти в цій війні. А можливо, просто був занадто обережний. У будь-якому випадку, відправившись в Храм Вітрів, він посіяв зерна своєї справи і дозволив йому відродитися в майбутньому. Він забезпечив народження соноходця. Барах не зміг запобігти цьому, і тому зробив краще що міг — подбав, щоб в світ прийшов супротивник соноходця — бойовий маг.
Втративши дар мови, Ніккі могла лише дивитися на нього. Річард повернувся до Бердіни.
— Так що спільного має ця історія з Барахом і Головними сховищами?
Бердіна озирнулася ще раз, перевіряючи, чи достатньо далеко солдати.
— У своєму щоденнику Коло писав, що серед дуже впливових людей ходили чутки про те, що Барах, можливо, зрадник. І якщо так, то в Храмі Вітрів він міг вчинити непоправне.
Річард невдоволено похитав головою.
— А в чому вони його підозрювали?
