Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
— Ну, скажімо, я вважаю, що Орден засяде на місці на всю зиму. І що б ти зробив у цьому випадку? — Уоррен розвів руками.
— Зедд, ти одружиш нас з Верною? — Брови Зедда поповзли вгору, він відкинув голову.
— Оце так, хлопчику, ну і заява з самого ранку! — Уоррен рішуче ступив уперед.
— Одружиш, Зедд? Я хочу сказати, якщо ти дійсно вважаєш, що Орден застрягне в Андері на всю зиму? Якщо так, тоді, мені здається, ми могли б… Тобто…
— Ти любиш Верну, Уоррен?
— Звичайно, люблю!
— А Верна тебе любить?
— Ну звичайно!
— Тоді я вас одружу!
— Правда? Ох, Зедд, це буде просто здорово! Уоррен повернувся до виходу, простягнувши руку до Зедда. — Стривай. Почекай тут хвилинку.
— Взагалі-то я збирався змахнути руками і полетіти на Місяць, але якщо ти хочеш, щоб я почекав…
Уоррен вискочив з намету. До Зедда долинули приглушені голоси. Потім Уоррен повернувся. За ним ішла Верна.
Верна сяяла.
— Дякую тобі за те, що запропонував одружити нас, Зедд. Спасибі! Ми з Уорреном хотіли, щоб саме ти провів церемонію. Я йому казала, що ти погодишся! Уявити собі не можу нічого більш значущого, ніж весільна церемонія, проведена Чарівником Першого Рангу.
Наймиліша пані, подумав Зедд. Правда, часом злегка схиблена на правилах, але добросерда. Працездатна. Слухняна. І вона, безумовно, любить Уоррена і глибоко його поважає.
— Коли? — Запитала Верна. — Коли, на твою думку, буде відповідний час? Зедд скривився:
— Як по-вашому, ви в змозі потерпіти, поки я з'їм сніданок?
Обидва заусміхалися.
— Взагалі-то ми думали зіграти весілля ввечері, — пояснила Верна. — Може бути, вдасться влаштувати торжество з музикою і танцями.
— Ми хотіли зробити приємну перерву в навчаннях, — безтурботно махнув рукою Уоррен.
— Перерву? І наскільки ж, по-вашому, ви зможете закинути справи?
— О ні, Зедд! — Уоррен почервонів. — Ми не мали увазі… тобто ми як і раніше будемо… ми лише хотіли…
— Нам зовсім не потрібна відпустка, — відрізала Верна, перебивши Уоррена. — Ми просто подумали, що це буде привід влаштувати всім свято на один вечір. Ми зовсім не збираємося залишати свою посаду.
Зедд обійняв Верну за плечі.
— У вашому розпорядженні скільки завгодно часу. Всі все розуміють. Радий за вас обох.
— Це здорово, Зедд, — зітхнув Уоррен. — Ми дійсно…
В намет без стуку увірвався офіцер.
— Чарівник Зорандер! За ним ввалилися дві сестри.
— Аббатиса! — Вигукнула сестра Філіпа.
— Вони йдуть! — Крикнула сестра Феба.
Феба вся тремтіла. Тут Зедд помітив, що волосся сестри Філіппи з одного боку обпалене, і плече її сукні почорніло. Вона чатувала на самих дальніх підступах ворожих чаклунів.
Тепер Зедд зрозумів: те, що він прийняв за свист, було віддаленими криками.
Ріжки на другий заставі проспівали тривогу. За стінами намету залунали нові звуки: шипіли залиті водою багаття, дзвеніла сталь, іржали коні.
Уоррен схопив Філіпу за руку і почав сипати наказами:
— Координуй оборону. Не дозволяй помітити, тримай за третьою грядою. Встанови пастки ближче до нас. Нехай противник наступає впевнено. Кавалерія є?
Сестра Філіпа кивнула.
— Вони йдуть двома лавинами, — повідомив офіцер. — Але ще не атакують. Не хочуть відриватися від піхоти.
— Запали перший вогонь позаду них — як тільки кавалерія мине точку спалаху. Як ми й обговорювали, — сказав Уоррен сестрі Філіппі. Задумка полягала в тому, щоб зловити кавалерію в пастку між двома стінами потужної магії, але магію потрібно строго сфокусувати і пробити ворожі щити.
— Аббатиса… — Сестра Феба все ніяк не могла віддихатися. — Ти не уявляєш собі, скільки їх! Благий Творець, таке враження, що земля рухається і гори пхають солдатів в нашому напрямку.
Верна поклала руку їй на плече.
— Знаю, Феба, знаю. Але ж нам добре відомо, що потрібно робити.
Верна вивела обох сестер назовні, голосно закликаючи інших своїх помічниць. У цей момент під'їхали офіцери і розвідники, які повернулися, зіскочили з коней.
Величезний бородатий солдат, у якого по обличчю тік піт, вломився в намет, ловлячи повітря ротом.
— Вся їхня армія! Всі полчища!
— Важка кавалерія! Достатньо, щоб пробити пролом і посунутися вперед, — крикнув на змиленому коні вершник і помчав далі.
— Лучники? — Запитав Зедд у двох солдатів, все ще знаходилися в його наметі.
— Вони надто далеко, важко сказати, — похитав головою бородатий офіцер. — Але готовий посперечатися, що лучники йдуть відразу за рядами списоносців.
— Напевно, — кивнув Зедд. Уоррен схопив бородатого офіцера за рукав і потягнув за собою з намету.
— Не хвилюйся, як тільки вони появляться, у нас буде чим їх зайняти.
Другий офіцер помчав геть, повертаючись до своїх обов'язків. Зедд залишився один у своєму наметі, освітленому ранковим зимовим сонцем. Холодний світанок. А попереду — кривавий день.
Зовні кипіла бурхлива діяльність. У кожного були свої обов'язки. Більшу частину армії становили випробувані в бою д'харіанські ветерани. Зедд сам переконався, наскільки страхітливо виглядають солдати Імперського Ордена, але д'харіанци не поступалися їм в лютості. Століттями д'харіанці пишалися тим, що вони самі жорстокі воїни в світі. Досить довго Зедд сам бився з д'харіанцями, що довели, що їх марнославство є цілком обгрунтованим.
Хтось кричав «давай, давай, давай!». Схоже, генерал Райбах. Зедд вискочив з намету і завмер перед біжучим перед ним безперервним людським потоком.
Генерал Райбах зупинився біля чарівника.
— Зедд, ми мали рацію! — Зедд сумно кивнув. Чи не в перший раз в житті йому хотілося б, щоб він був не правий.
— Звертаємо табір, — кинув генерал Райбіх. — Часу майже не залишилося. Я вже віддав наказ авангарду пересунутися північніше і прикривати фургони забезпечення.
— Вони всі на нас ідуть чи так, розвідка боєм?
— Всією лавиною.
— Добрі духи! — Прошепотів Зедд. Принаймні він склав план і на цей випадок. Він навчив чародіїв, так що вони не розгубляться. Все відбувається в точності так, як передбачав Зедд. І це повинно додати їм хоробрості та впевненості в собі. Результат сьогоднішнього дня залежить від чарівників.
Генерал Райбах потер підборіддя, дивлячись на південь, у бік невидимого ще супротивника. Сонце пофарбувало його іржаво-руде волосся в червоний колір, шрам, що перетинав його щоку від скроні до куточка губ, походив на застиглу білу блискавку.
— Наші застави відходять разом з ар'єргардом. Немає сенсу залишати їх тримати оборону проти всього імперського полчища.
Зедд кивнув.
— Ми встанемо магією проти магії, генерал. В сіро-зелених очах генерала майнув вогник.
— А ми — твоя сталь, Зедд. Дамо цим виродки покуштувати і того, і іншого.
— Тільки не показуй їм занадто багато, поки не прийшов час, — попередив Зедд.
— Я не збираюся змінювати наші плани, — гаркнув генерал.
— Відмінно. — Зедд схопив за руку пробігаючого мимо солдата. — Ти! Мені потрібна допомога. Зберіть мої речі, добре, хлопець? Я повинен йти до сестер.
Генерал Райбах вказав молодому солдатові на намет Зедда і той помчав виконувати наказ.
Розвідники повідомляють, що вони все ще стоять по той бік Драні, як ми і сподівалися.
— Відмінно. Значить, не варто побоюватися, що вони обійдуть нас з флангів, — в усякому разі, на заході. — Зедд подивився, як зникає на очах табір, і перевів погляд на обвітрене обличчя генерала. — Тільки відведи вчасно наших людей в ті північні долини, генерал, щоб нас не оточили. Чарівники заметуть сліди.
— Не турбуйся, ми прорвемося.
— Річка ще не встала, вірно? — Райбах похитав головою.
— Щур, може, і пройде, але вовк провалиться.
— Значить, річку вони не перейдуть. — Зедд, примружившись, подивився на південь. — Я повинен йти до Еді і до сестер. Нехай зостануться з тобою добрі духи, генерал. Їм не знадобиться прикривати твою спину — про це подбаємо ми.
Генерал Райбах схопив Зедда за руку.
