Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗

— І де нам його шукати? Енн похитала головою.

— Така людина, як Натан, просто не може залишитися непоміченим. Я зобов'язана вірити, що якщо ми правильно візьмемося за справу, то зможемо його відшукати.

Алессандра уважно подивилася на Енн.

— Так, небезпечно залишати пророка без нагляду.

— Вельми. Ми неодмінно повинні його відшукати.

— Берні треба було двадцять років, щоб відшукати Річарда.

— Правильно. Але так було задумано. Я приховала від Верні деякі факти. До речі, Натан теж напевно втаїв дещо від нас. Тим не менше на нас лежить відповідальність. Верна з сестрами допомагають армії; Ми ж повинні шукати Натана.

Алессандра відклала миску.

— Аббатиса, я розумію, чому ти вважаєш, що пророка необхідно знайти. Я ж зобов'язана розшукати Ніккі. Я відповідаю за те, що привела її в тьму Володаря. Можливо, тільки я можу повернути її у світ Творця. Тільки в мене є подібний досвід. Я навіть думати боюся, що станеться з Річардом, якщо я не спробую зупинити Ніккі, і боюся думати про те, що станеться зі світом, якщо Річард загине. Келен помиляється. Я вірю в твою працю. Келен все спрощує, тому що у неї розбите серце, але не зроби ти того, що зробила, вона взагалі б ніколи не зустрілось з Річардом.

Енн задумалася над словами Алессандри. Спокуса погодитися була дуже великою.

— Але, Алессандра, ми не маємо ані найменшого поняття, куди вони могли податися. Ніккі далеко не дурна. Якщо вона, як сказала, діє в своїх особистих інтересах, то Ніккі проявить чимало хитрості і спритності, щоб її не знайшли. З чого ти взагалі думаєш почати пошук? Натан — пророк, який вільно бродить по землях. Ти ж пам'ятаєш, які складнощі він вже створював. Він сам, один, може влаштувати таке, чого світ ще не бачив. Коли навколо люди, Натан зазвичай розпускає хвіст. Напевно він залишає на своєму шляху такого роду сліди. У пошуках Натана у нас хоча б є шанс на успіх. Що ж стосується Ніккі…

Алессандра подивилася на Енн з похмурою рішучістю.

— Аббатиса, якщо Річард загине, що буде з усіма нами?

Енн відвела погляд. Що, якщо Алессандра права? Якщо Келен права? Вона повинна відшукати Натана. Це єдиний спосіб все з'ясувати.

— Алессандра…

— Ти ж мені не до кінця довіряєш, аббатиса? — Енн владно подивилася їй в очі.

— Так, Алессандра, мушу зізнатися, що не довіряю. Як я можу? Ти мене дурила. Брехала мені. Відвернулася від Творця, віддалася Володарю.

— Але я повернулася до світла Творця, аббатиса.

— Так? Чи не стане слуга Володаря брехати на догоду йому, як ти тут сама не так давно заявила?

Очі Алессандри наповнилися сльозами.

— Саме тому я й повинна відшукати Ніккі, аббатиса. Щоб довести тобі — я гідна довіри.

— Або щоб допомогти Ніккі і Володарю?

— Я знаю, що не заслуговую довіри. Знаю. Так, ми повинні відшукати Натана. Але і Річарду ми теж повинні допомогти.

— Два завдання першорядної важливості, — хмикнула Енн. — І немає дорожного щоденника, щоб покликати на допомогу.

Алессандра втерла сльози.

— Будь ласка, аббатиса, дозволь мені допомогти. Я відповідаю за те, що Ніккі віддалася Володареві. Дозволь мені спробувати це виправити. Спробувати її врятувати. Я знаю шлях Світла. Я здатна їй допомогти. Будь ласка, аббатиса, дозволь мені врятувати її безсмертну душу.

Енн опустила очі. Хто вона така, щоб вирішувати за інших, що важливо, а що ні? Заради чого вона прожила життя? Чи не була вона сама союзником Володаря?

— Сестра Алессандра, — відкашлялася Енн, — слухай мене, і слухай гарненько. Я аббатиса сестер Світла, і твій обов'язок робити так, як я накажу. — Вона погрозила Алессандрі пальцем. — Я не бажаю нічого чути, зрозуміла? Жодних заперечень. Я повинна відшукати пророка, поки він не створив якусь несусвітню дурість. Річард — надзвичайно важлива фігура в нашій боротьбі, і тобі це добре відомо. Я старію і тільки заважатиму його шукати. Я хочу, щоб ти відправилася за ним. І ніяких заперечень. Ти повинна відшукати Річарда Рала і заставити нашу сестру Ніккі хоча б боятися Творця!

Алессандра розплакалася і обняла Енн, розсипаючись у подяках. Аббатиса поплескала її по спині. Вона була нещасна через те, що втрачає супутницю, і боялася втратити віру взагалі в усе, що раніше робила.

Алессандра розтулила обійми.

— Аббатиса, а ти зможеш подорожувати одна? Ти впевнена, що це тобі під силу?

— Ба! Може, я і стара, але далеко не безпорадна. Хто, по-твоєму, заявився в саме серце табору Ордена і врятував тебе, дитино?

Алессандра посміхнулася крізь сльози.

— Ти, аббатиса, тільки ти. Ніхто, крім тебе, не зміг би зробити подібне. Сподіваюся, що мені вдасться врятувати Ніккі, як ти врятувала мене… Якщо я її розшукаю.

— Розшукаєш, сестра. Неодмінно розшукаєш. Хай благословить тебе Творець!

Енн розуміла, що їх обох чекає важкий шлях, який може тривати роками.

— Настають важкі часи, — сказала Алессандра. — Але у Творця дві руки, одна для мене, інша для тебе, аббатиса.

Енн мимоволі посміхнулася, уявивши собі це в'яві.

29

— Заходьте, — буркнув Зедд у відповідь на наполегливе покашлювання, що лунало зовні. Він налив з глека води в металеву миску, що стояла на круглому поліні і служила йому умивальником, хлюпнув води в обличчя, голосно крякнув. Дивно, як така крижана вода ще може литися?

— Доброго ранку, Зедд.

Все ще охаючи, Зедд стер холоднючу воду з очей і, примружившись, подивився на Уоррена.

— Доброго ранку, мій хлопчику.

Уоррен спалахнув. Зедд нагадав собі, що, мабуть, йому не варто називати «хлопчиком» людину, як мінімум удвічі старше себе. Але Уоррен сам винен! Ну що йому варто перестати виглядати таким юним? Зітхнувши, Зедд взявся шукати рушник серед купи карт, брудних тарілок, іржавих циркулів, порожніх кухлів, серветок, курячих кісток, мотузок та іншого мотлоху, що скупчився в кутку його маленького похідного намету. Тут навіть виявилося яйце, яке він кудись подів кілька тижнів тому під час уроку.

Уоррен крутив край лілового балахона.

— Я тільки що з намету Верни.

Зедд припинив пошуки і озирнувся.

— Є що-небудь?

Уоррен похитав головою.

— Мені дуже шкода, Зедд.

— Ну, це нічого ще не значить, — з'єхидничав Зедд. — У старої більше життів, ніж у моєї кішки — пам'ятається, спочатку її вдарило блискавкою, а потім вона впала в колодязь, і все в один день. Я тобі коли-небудь про неї розповідав, мій хлопчику?

— Ну, взагалі так, — посміхнувся Уоррен. — Але якщо хочеш, я з задоволенням послухаю ще разок. Зедд відмахнувся і відразу зробився серйозним.

— Упевнений, що з Енн все в порядку. Верна знає Енн куди краще, ніж я, але я повністю впевнений: ця бабця — твердий горішок.

— Верна теж щось подібне сказала. — Уоррен посміхнувся. — Енн завжди могла одним поглядом загнати грозу за горизонт.

Зедд, копаючись в покладах мотлоху, згідно крякнув. — Вона жорсткіша підошви. — Він відкинув через плече дві застарілі карти. Уоррен підійшов ближче.

— Що ти там шукаєш, можна поцікавитися?

— Рушник. Я точно знаю, що…

— Ось він, — сказав Уоррен.

— Що? — Підняв голову Зедд.

— Твій рушник. Висить на спинці стільця.

— А! — Зедд схопив рушник і витер давно вже висохле обличчя. — У тебе очі злодія, — фиркнув він на Уоррена і жбурнув рушник на купу мотлоху.

Уоррен знову заусміхався.

— Вважаю це компліментом. — Зедд схилив голову набік.

— Чуєш?

Уоррен прислухався до долинаюих ззовні звуків і його посмішка зникла. Стукали копита коней, перемовлялися проходячі мимо намету люди, хтось викрикував накази, тріщали багаття, скрипіли фургони, скреготали інструменти.

— Чую що?

Зедд невпевнено на нього подивився.

— Не знаю. Щось подібне до свисту.

— Солдати весь час свистять, коней підкликають і взагалі. Іноді це необхідно.

Зедд постійно дбав про те, щоб табір не видавав зайвого шуму. На відкритій місцевості свист розноситься дуже далеко. Звичайно, д'харіанський табір величезний, його не помітити важко. Час від часу вони перебазовувалися, щоб супротивник не міг бути впевнений в їх дислокації. Але звуки…