Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Ніккі сковтнула клубок у горлі, із зусиллям глянувши в очі правді.
— Гадаю, може бути і так.
— А якщо сам він втратив надію, як зможе він зробити вірний вибір для нас? Чи не здасться він?
— Не думаю, що Річард здасться.
— Ти не думаєш, — нахилилася до неї ближче Енн. — Хочеш провести експеримент? Поставити наші життя, наш світ, все живе на результат такого експерименту?
Напір Енн, здавалося, прибив Ніккі до місця.
— Дитя моє, якщо ми втратимо Річарда, ми втратимо все.
Вона пом'якшила тон, і Ніккі відчула, як пастка остаточно зачинилися за нею.
— Ти сама знаєш, наскільки він важливий — і тому-то ти і ввела шкатулки Одена в гру від його імені. Ти знаєш, що тільки він може повести нас у цю битву. Ти знаєш, що без нього сестри Тьми визволять Володаря з пекла. Без Річарда, який тільки й зможе зупинити їх, вони визволять саму смерть. Вони покладуть край світу живих. Вони занурять нас в Великий Хаос. Без Річарда все втрачено, — повторила вона, немов забиваючи останній цвях в кришку труни.
Ніккі проковтнула клубок у горлі.
— Річард ніколи нас не покине.
— Навмисно ні. Але, йдучи в битву без любові і надії, з однією тільки самотністю, він може прийняти рішення, яких би не прийняв, неси він у душі образ коханої жінки. Ця любов може стати сполучною ланкою, об'єднуючим фактором. Тільки така любов може утримати людину від поразки, коли у неї вже немає сил йти далі.
— Все це може бути і так, але все ж, не дає тобі права розпоряджатися його серцем.
— Ніккі, я не думаю…
— В ім'я чого ми боремося, якщо не заради недоторканності життя?
— Я борюся заради недоторканності.
— Ти? Невже? Все своє життя ти була віддана тому, щоб примусити інших робити те, що ти хотіла, а не те, чого хотіли вони. Нехай це і робилося з добрими намірами, але тобі виразно було все одно, як інші повинні жити і заради чого. Ти приліплювала новачків до сестер, щоб вони служили тій меті, що ти їм призначила. Ти використовувала сестер, щоб виліпити з молодих людей чарівників, які з великою ймовірністю слідували б тому, що ти вважала задумом Творця.
Кожному, хто опинявся під твоїм контролем, довелося прийняти твоє бачення того, як вони повинні жити і в що вірити. Навряд чи ти колись дозволяла людям приймати обдумані рішення самостійно.
Найчастіше ти навіть не дозволяла їм пізнати життя; замість цього ти вказувала їм на значущі моменти і шлях, яким їм належало йти. Єдиним відомим мені винятком — і то лише частково — стала Верна, коли ти відіслала її на двадцять років подалі від себе.
Ти розпланувала життя Річарда за сотні років до його народження. Ти будувала плани на те, як він повинен прожити відведений йому термін — його власне життя.
Ти, Аннеліна Алдурен, виключно на своєму тлумаченні прочитаного пророцтва, визначила рамки для існування Річарда в світі живих. А тепер ти плануєш його почуття. Може, ти вже і в потойбічному світі відвела йому містечко? Ти майже все життя протримала Натана узаперті, хоча він сторіччями допомагав тобі в твоїх справах. Нехай ти і полюбила його, врешті-решт, але саме ти прирекла його на самотність за злочин, який, як ти боялася, він міг вчинити.
Енн, за що ми боремося, якщо не за право для кожного прожити своє власне життя? Ти просто не вправі вирішувати за інших, що їм робити, а чого не робити. Не варто намагатися втілити в собі благий варіант Джегана, це зворотна сторона однієї і тієї ж монети.
Енн моргнула, вона була щиро здивована.
— Невже ти й справді вважаєш, що це те, чим я займаюся?
— А хіба ні? Ти вирішуєш, як жити Річарду — прямо зараз, так само, як і до його народження. Це його життя. Він любить Келен. Що залишиться йому доброго в житті, якщо він не зможе бути господарем свого серця, якщо він буде змушений діяти за твоєю вказівкою?
І хто ти така, щоб повелівати йому відкинути найпотаємніші свої бажання і замість цього любити мене?
Як я зможу вважати себе дійсно гідною його кохання, якщо стану маніпулювати ним, як ти того бажаєш? Якщо я зроблю так, як ти просиш, я одним цим зітру всі його почуття до мене, перетворивши їх в суцільне вдавання.
Енн виглядала зажуреною.
— Але я зовсім не хочу змушувати тебе любити його. Я тільки хочу, щоб і у тебе все було добре.
— Я б усе віддала, щоб мати можливість, прикрившись твоєї указкою, зробити це, але тоді я ніколи не змогла би поважати саму себе. Річард любить Келен. І не в моїх силах замінити цю любов з якої б то не було причини. І саме тому, що я люблю його, я ніколи не зраджу його почуттів.
— Але я не думаю…
— Скажи, чи принесло б тобі щастя, якщо б ти хитрістю здобула любов Натана? Чи достатньо тобі було б цього? Чи була б ти щаслива?
Енн відвела очі, наповнені сльозами.
— Ні, не була б.
— Так чому ж ти гадаєш, що мене влаштує спокушання Річарда ціною моєї самоповаги? Любов — справжня любов — це щось, що можна заслужити, тільки будучи тим, що ти є насправді; це не приз за винахідливість у ліжку.
Погляд Енн неспокійно забігав.
— Але я всього лише…
— Коли я забрала Річарда в Старий Світ, забрала проти його волі, я хотіла змусити його прийняти вірування Ордена. Але, крім того, я хотіла змусити його полюбити мене. Я тоді мала намір зробити приблизно те ж, про що ти просиш мене зараз. Він відмовився. Це одна з причин, по якій я так глибоко поважаю його. Він не схожий ні на одного з чоловіків, яких я знала, яким тільки й треба було, що затягти мене в постіль. Я вважала, що дістану його тим же шляхом. Він довів, що слідує велінням розуму. Він не тварина, на відміну від тих, хто дозволяє своїй похоті керувати собою. Це людина, що живе своїм розумом. Саме тому він веде нас, а зовсім не тому, як ти вважаєш, що ти потягнула за потрібні ниточки. Якби він піддався мені, я ніколи не змогла би його поважати так, як поважаю зараз. Як би я могла щиро любити його, якщо б він виказав таку слабкість характеру? Навіть погодься я на твій план, Річард не погодився б точно. Він залишиться тим же Річардом, яким був завжди. Максимум, чого ми могли б цим добитися — це те, що я втратила б його повагу. І в підсумку, весь план провалився б. І, в кінцевому рахунку, він може провалитися від нестачі твоєї поваги до нього. Але невже ти насправді хочеш саме цього? Хочеш, щоб нашим лідером була людина, ведена радше хіттю, ніж розумом? Невже тобі потрібно просто ввести в гру свою маріонетку?
— Ні, думаю, ні.
— От і я так думаю.
Енн посміхнулася, взявши Ніккі за руку, і повела її вниз по білому мармуровому коридору.
— Не хочеться цього визнавати, але я зрозуміла твою позицію. Думаю, я винна тим, що дозволила своїй пристрасті до справи Творця перерости в переконаність, що я одна вправі вирішувати, що і як слід робити і кому як жити.
Якийсь час вони йшли мовчки в світлі мерехтливих вогнів і приглушеного шипіння факелів.
— Прости мене, Ніккі. Незважаючи на всі мої старання, ти виявилася жінкою з сильним характером.
Ніккі дивилася вдалину.
— Здається, це вірний шлях до самотності.
— З боку Річарда було б тільки мудро, полюби він тебе таку, яка ти є. Тобто, за одне те, яка ти є.
Ніккі сковтнула клубок, не знаходячи відповідних слів.
— Здається, у всій цій метушні я призабула урок, викладений мені Натаном.
— Можливо, це насправді і не твоя вина, — припустила Ніккі. — Можливо, це більшою мірою дія Вогняного ланцюга і того, як багато ми втрачаємо через це заклинання.
Енн зітхнула.
— Сумніваюся, що можу списати помилки усього свого життя на заклинання, яке лише нещодавно почало діяти.
Ніккі глянула на колишню аббатису.
— А що за урок виклав тобі Натан?
— Одного разу він переконав мене в тому ж, що ти зараз мені знову нагадала. Власне, він і пояснював це майже так само, як ти. Я помилялася щодо Натана так само, як помилялася щодо тебе, Ніккі. Прости мене, дитя, за це… І за все, чого я позбавила тебе.
Ніккі похитала головою.
— Ні, не варто вибачатися за моє життя. Мої рішення були лише моїми. Всім в тій чи іншій мірі доводиться проходити життєві випробування. Завжди були і будуть ті, хто намагається вплинути на нас або навіть повелівати нами.
