Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Притулок - Андрусів Вікторія (лучшие бесплатные книги txt) 📗

Притулок - Андрусів Вікторія (лучшие бесплатные книги txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Притулок - Андрусів Вікторія (лучшие бесплатные книги txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

– Додому? – Гоша відчував господаря як надчутливий детектор, передбачивши, що в офісі Максові сьогодні робити нічого…

– Додому, – повторив за ним Макс, – лишень обережно і вимкни сирену… Поспішати вже нікуди… Та й береженого Бог береже…

* * *

…Попри Оксанине запрошення і цікавість до місцевих звичаі?в, у Бабин вечір я вирішила залишитись у «Притулку». Усвідомлюючи час близькоі? розлуки з усім, що мене оточує, хотілося увібрати в себе кожну мить, кожну подію, що відбувається поруч.

– Чом, Дарино, у село не йдете? Оксана на вас чекать, – перепитував дядько Степан, прудко стрибаючи на милицях по подвір’ю. – Молодиці там будуть ворожити, може, і вам даякого легіня наворожать, – і він, задоволений власною дотепністю, сміявся. – У нас легіні файні, моцні, не зрівняти з варошськими…

– Доста мені й одного легіня, Пішто-бачі, того, що вдома маю, – відповіла я йому, – та і його, як з’ясувалось, мені забагато… А ворожінням можемо побавитись із вами для сміху.

– йой, дітино, ворожіллє – то є зла штука, і боронь тебе, Боже, від цього, особливо зараз… Ти своє щастя і без ворожіллі знайдеш… А по всьому видко, уже знайшла… Тьху-тьху на тебе, аби не наврочити, – і дядько Степан хитро й загадково мружив око.

– Ніхто, Пішто-бачі, не знає, де на нього щастя чекає… Когось до кінця віку не надибає, а комусь – раз і неочікувано впаде, як манна з неба…

– Правду маєш, дівко, щастя – то не птиця, то така штука, же за хвіст не вхопиш… Кого и вибере – до того йде…

* * *

…Волога гнітюча кімната, в якій відразливо тхне цвіллю… Начебто знайома мені, проте майже порожня і наче чужа… Ні… Не моя… Величезними брудними клаптями по закутках звисає павутина, хилитаючись від пронизливого протягу… Звідки цей протяг?.. Адже в кімнаті – жодного вікна, ані дверей… Він пробирається попід ковдру аж до самих кісток, мов слизька огидна гадина, сповиваючи льодяним холодом серце, і годі зігрітися…

Я щільніше натягую на себе ковдру, ледь не на очі, і з подивом помічаю, що та ковдра так само зіткана з павутини, тому й не гріє… Розповзається у мене на очах на дрібні клаптики, і я ціпенію цілком гола, бо ж крім ліжка і ковдри-павутини в кімнаті більше нічого нема… Намагаюся збагнути, звідки протяг, аби вибратися назовні, бо здається, навіть там, серед зими, тепліше, і панічно усвідомлюю, що виходу нема, а відповідно виборсатись звідси годі… Шукаю очима лаз – нехай він буде розміром з вушко голки, та я зумію, зможу скрутитися, зменшитися, витягнутися до нитки, аби у нього втрапити… Марно… Навколо мокрі стіни, крізь які невідомо звідки просотується вода і вітер, і недбало, абияк виткане павутиння тріпоче на вітрі, і сіра безвихідь…

– Мамо, де я? – шепочу ледь чутно… – Мамо, чи я вже на тому світі? Я облизую сухі від протягу уста… Я нестерпно хочу пити і підводжуся з ліжка, аби повзти до стіни, облизати бодай гнилу вологу.

– Лежи, доню, лежи, не вставай, я принесу тобі напитися, – мама простягає мені горня, від якого так само тхне цвіллю, – то не біда, доню, не зважай, то відвар цілющий, він надасть тобі сили і вгамує спрагу, треба лишень випити до дна…

І я, втамовуючи відразу, жадібно п’ю, і тільки зробивши останній ковток і відірвавшись нарешті від бляшаного краю, бачу перед собою, що то насправді не мама, а наді мною схилилося спотворене ненавистю обличчя кульгавоі? Анці. Вона розкотисто регоче просто мені в обличчя, і лишень тепер я помічаю, що в неі? бракує зубів, а замість них стирчать врізнобіч всього два звірячі відточені до гостроти леза-ікла, якими вона скрегоче над моєю головою:

– З чого ти взяла, що мама тобі допоможе, га?! Ти, шльондро остання, курво міська, мама твоя у гробі перевертається, спостерігаючи всі твоі? безчинства!!! Мало тобі одного хлопа, що на битому шляху тебе надибав, як суку, то ти вирішила втекти, аби ще одного звести?!! Не вдасться тобі цього зробити, чуєш, не вдасться!!! І пропади ти пропадом!!! – закружляла по кімнаті в шаленому танку – де й ділася кульгава незграбність, а з-під довгоі? широкоі? спідниці щоразу вигулькувало замість черевиків двійко козячих копитець:

– Кінець тобі, кінець, кінець, кінець!!! – приговорювала, цокаючи твердою кісткою об гнилу підлогу, і від копит у ній з’являлися трухляві діри. – Спатимеш тепер довічно, допоки не згниєш тут…

…Я знесилена, поволі втрачала свідомість. Замруживши втомлено очі, дивувалася сама собі – чому ж мені стало так все байдуже. І начебто вже не волого, і вітер непомітно вщух… І ковдри начебто не надто треба, а ні, то й павутина зігріє… Єдине всеохоплююче бажання – спати. Спати солодко і довго, і ніколи-ніколи не прокидатись… Лишень десь здалеку, наче з того світу, ледь чутно доносились рідні звуки старого улюбленого з дитинства блакитно-вінілового блюзу: «…Sorrу, bаbу, happу end…»

– Вдягніться, бо застудитеся…

* * *

Я прокинулась від несамовитого грюкання у двері… Оглянувши кімнату, пригадала страхітливий сон… Все стояло на звичних місцях, проте гнітючий осад зостався. Хтось ледь не виламував двері і я, остаточно прийшовши до тями, намагалась збагнути, кому належать голоси.

– Даро, вставайте, біда!!! – крик Дмитра Михайловича повернув мене до дійсності, і вже за мить я стояла на порозі, розкуйовджена і сонна, одягнувши на ноги своі? вовняні шкарпетки:

– Що трапилось?!! Чому переполох?!!

Лікаря супроводжувала бліда, мов полотно, Любаша, Янко, що не міг вимовити й слова, і Мітя, єдиний з усіх, що намагався тверезо мислити:

Від сторожки шкандибав до нас на милицях збентежений дядько Степан. Неподалік, десь від лісу, з боку Соковиці, чутно було тужне підвивання псів – Рижка та Лижка були теж явно чимось налякані.

– Що відбувається? – повторила я запитання, накидуючи на плечі кацабайку і спостерігаючи, як кожен самостійно збирається з мужністю, аби оголосити щось важливе.

– Хелена… – спробувала розпочати Любаша, проте лікар перебив і?і? на півслові.

– Наберіться мужності, Даро. Все, що мало статися, вже сталося. Наразі від нас вимагається витримка і виваженість… Хелена вчинила самогубство…

* * *

… Хелена не тільки вчинила самогубство. Хелена скоі?ла вбивство…

* * *

Похапцем одягнувшись, я поспішила вслід за всіми попід ліс. Позаду шкутильгав дядько Степан, намагаючись нас наздогнати. Рижка та Лижка лежали, зіщулившись, поруч з двома жіночими тілами і безупинно підвивали.

Хелена лежала, широко розкинувши руки, біла, як сніг, на тлі якого кров з перетятоі? жили здавалася палаючою ружею, поспіхом загубленою нетерплячим коханцем. І?і? волосся здавалося ще чорнішим на тлі білого снігу. Вона була прекрасною навіть у смерті, і ми, забувши про трагічність ситуаціі?, мимоволі замилувались нею, як можна замилуватись вродливою жінкою. В іншій руці філігранно, по-панськи вирізьбленими пальцями Хелена стискала виблискуючий на сонці бездоганно відточений різачок – той самий, що зник у день ярмарку з Івановоі? майстерні і який нам так і не вдалося своєчасно відшукати.

Поруч, заціпенівши у судомній конвульсіі?, лежало тіло кульгавоі? Анці. Якось неприродно зіщулившись, як плавець, котрого несподівано вхопив корч, вона увіткнулася обличчям у сніг, наче соромилась глянути нам увічі. Неприродність пози свідчила про боротьбу, проте суперниця, виявилась дужчою. На і?і? шиі? чорніли синці від п’ястуків, що свідчило про насильницьку смерть. Янко підійшов ближче і з огидою торкнув тіло, аби повернути його на спину. Ми перелякано відсахнулися: обличчя, приховане зазвичай низько пов’язаною хусткою, відкрило всім страшну відразливість, ба, навіть потворність. Очі і?і? були відкритими, проте в них не міг відобразитися жах останньоі? миті, оскільки зіниць не було – закотилися чи й справді і?х не існувало. І лишень матовий слизоподібний білок безглуздо, наче належав гіпсовому зліпку, а не зрячій донедавна людині, вибульчився, наганяючи страх на кожного. Проте найгіршим було інше. У спотвореному останнім прокльоном відкритому роті, здавалось, немає зубів, або ж вони були надто дрібними, аби і?х помітити. Натомість, рівномірно розмістившись по обидва боки рота, виразно виблискували два кутні-ікла – гострі, звірячі, точнісінько такі, які я бачила увісні. Брудними від землі пальцями Анця цупко стискала якісь корінці, не бажаючи загубити і?х навіть по смерті. І?і? скрючені п’ястуки, чорні від глини, в’і?лися у коріння так, ніби зрослися з ним навіки. Я відвернулася – мій сон у всіх страхітливих подробицях постав перед очима. Я поступово починала осмислювати все, що насправді трапилось.

Перейти на страницу:

Андрусів Вікторія читать все книги автора по порядку

Андрусів Вікторія - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Притулок отзывы

Отзывы читателей о книге Притулок, автор: Андрусів Вікторія. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*