Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (книги читать бесплатно без регистрации TXT) 📗
164164
нафта, алюміній і транзитом з Японії – каучук. Усе
для Вермахту, усе для перемоги!»
Не знаючи, звісно, що напише письменник-фронтовик
Василь Биков, один з українських старшин
Орест Білак зазначить в унісон: «А що ми були на Білорусії
і боролися проти червоних банд, то це цілком
нормально, бо білоруси – це наші брати-слов’яни від
Володимира Великого. Червоні москалі вкрали їм щастя
організувати свою власну національну партизанку,
та до того ж їх грабували і часто палили їх села». Коли
ж прийшов наказ підпорядкувати батальйони, де переважали
українці, штабові Російської визвольної армії
генерала Власова, в один дух всі почали говорити про
перехід в Повстанчу армію на Волинь. Та німецьке командування,
обізнане в настроях, випередило: потяг з
українцями рушає на Захід, 18 серпня 1944 року перетинає
Рейн і прибуває у французьке місто Страсбург»
для боротьби з Французьким Рухом Опору. Страсбург,
Мюльгауз, Бельфорт, Безансон, Вольдаган, ще
21 серпня німці встигають призначити своє командування
і розмістити стрільців у казармах. Лише десять
днів знадобилося в незнайомій країні, щоб налагодити
з Рухом Опору контакт і вишикуватись на площі під
французьким і українським прапорами.
І ось полковник Легарде вітає українців зі вступом
у французький Опір, а вже наступної ночі, з 31 серпня
на 1 вересня, перший бій.
Ледве засутеніло, автомобільні фари машин, що
наближалися, обережно промацували небо, наче чатуючи
на небезпеку там, а не на землі, нервово буркали
двигуни, у такий спосіб проявляючи своє невдоволення
вельми нерівною дорогою – колона машин
та мотоциклів майже порівнялася із засідкою.
– Увага! – передає по ланцюжку курінний. –
Бити насамперед по голові колони і хвостові!
– У хвіст і в гриву! – засміявся стрілець поруч.
Довгі гаркітливі черги кулеметів, коротко і знервовано,
як сорока, що зачула небезпеку, стрекотнув
автомат, за ним другий і третій, зненацька заскочена
колона огризнулася безладною стріляниною. Та ось
вибухнула перша вантажна автомашина, клуби полум’
я знялися над колоною, фотографічними жовточервоними
бліцами вихоплюючи на мить метушливі
фігури німців, що враз ставали мішенями. Оговтавшись
від несподіваного нападу, гітлерівці відповіли
доволі щільним вогнем, але той вогонь, як і полум’я
палаючої автомашини, потрохи рідшав, спадав і нарешті
настала тиша. Лише фари кількох мотоциклів
поблимували вдалині, щасливим випадком уникаючи
куль навздогін. Командант Віктор Петі занотує: «Ця
сотня атакує несподівано німецький відділ, вбиває вісім
німців (в тому числі капітана, шістьох підстаршин і
шофера), здобуває дві автомашини «Татра» і один сідкар.
Одна «Татра» і багато сід-карів знищені, залишаючись
на побоїщі. Здобуто різну зброю і амуніцію».
Особливо знадобився в подальшому захоплений
архів німецького штабу.
А далі потягнулися дні за днями, бої за боями, інколи
і по кілька військових операцій за день. В наступі
на місто Понтарліє сперш свічками запалали
три німецькі автомашини, чорний дим, кіптява і запах
паленої гуми, від якого забивало дихання; наступ
спотикнувся на заставі ля Мен-Горгон, яка контролювала
перехрестя доріг. Лише вибивши з натугою
гітлерівців з ретельно облаштованого ними укріплення,
вдалося з’єднатися з марокканською кавалерією
та іншими французькими частинами. Вони разом з
ними ввійшли в місто, а також з альпійськими стрільцями,
і в міру того як курінь крокував вулицями над
будинками піднімалися французькі прапори, у вітринах
виставлялись портрети де Голя – хоча подекуди
ще на вулицях чулася віддалена стрілянина. В боях за
місто склав голову Броніслав Козинський, поранили
Лукинюка і Токаря.
Ще не вистигли цівки зброї, як дві сотні з українського
куреня перекидають на допомогу частинам в
Шо-лє-Пассаван, де блокувався відхід гітлерівців.
Раптом з’являються танки з французькими прапорами,
двоє з куреня встають і з французьким триколором
ідуть назустріч. Та вмить на танку прапор зникає,
натомість гаркнула кулеметна черга і зацьвохкали
кулі під ногами, знімаючи легку куряву – підступна
хитрість могла б коштувати багатьом життя. І все ж
полягло шестеро з українських стрільців, багатьох
поранили, а Степан Кириляк нарахував у своєму одязі
п’ятнадцять дірок від куль.
166166
Підступом вирізнялись не тільки гітлерівці. Вже
9 вересня український курінь відвідала радянська
делегація, в тім числі підполковник Федоров і кореспондент
«Правды».
– Радянська армія жене німця все далі на захід,
– оповідали гості. – До перемоги не так вже далеко.
Вам треба вертатися додому.
Стрільці слухали мовчки, подумки зважуючи кожне
слово: за час німецької окупації стало широко відомо,
скільки люду і в яких містах вигубили при відступі
Червоної армії в сорок першому, скільки в Сибір народу
втрапило зі стражденної Західної України.
– Так коли ж ви вернетесь на батьківщину? – допитувалися
відвідувачі.
– Вернемося, – відповів за всіх лейтенант Мекешко.
– Але на танках.
Тим часом набігали нові надії, і не всі вони були
однозначні. Радість і сум водночас, коли команданта
українського куреня Віктора Петі французьке керівництво
забрало на підвищення – керівником третього
відділу підокруги F. F. I. D 2. Восьмеро стрільців
отримали державні нагороди іменем Франції. Лише
через роки буде опубліковано похідний журнал Віктора
Петі.
«Французькі сили Спротиву,
Підокруга Д 2
Кордонна Група Департаменту Ду,
2-ий Український Курінь
ПОХІДНИЙ ЖУРНАЛ
нотував майор Віктор Петі
Другий Український курінь в склад 30-ї піхотної
дивізії СС приїжджає коло 15 серпня 1944 до Франції.
25 серпня – Курінь зі своїм полком на постою в
Коші у Вальдагоні.
27 серпня – Розправа з німцями в казармах у Вальдагоні.
Посуваючись на схід від Вальдагону, курінь
знаходить зв’язок з Ф. Ф. І. – відтинку Лєклерка.
29 серпня – Постій у П’єрфонтен.
30 серпня – Петі перебирає команду над куренем.
31 серпня – Наказ операцій на Вальдагон – як на
слідок втеча поручника Гаврилишина, що повернувся
назад до Коша у Вальдагоні під претекстом забрати
звідти священика, лікаря, машиністок і вбити поручника
Сандула, який під час розправи з німцями залишився
в Коші у Вальдагоні.
Відкликання наказу капітаном Шевріє. До одної сотні,
одначе, відкликання наказу не доходить. Ця сотня,
підходячи на позицію, атакує несподівано німецький
відділ, вбиває вісім німців (в тому числі капітана,
шістьох підстаршин і шофера), здобуває дві автомашини
«Татра» і один сід-кар. Одна «Татра» і багато
