Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (книги читать бесплатно без регистрации TXT) 📗
сід-карів знищені, залишаються на побоєвищі.
Здобуто різну зброю й амуніцію. На вбитому капітані
Тео Фішбах знайдено рапорт про відхід 2-го
Українського Куреня й доказ зради поручника Гаврилишина,
а також наказ походу для 2-го московського
полку.
4 вересня – Наскок одної чоти українців на роздоріжжі
Ля Мен Ст. Ґорґон. Три німецькі вози, що їхали
до Понтарліє, знищено, а залогу вбито. Кінцева кооперація
з легкими французькими частинами.
5 вересня – Здобуття Понтарліє. Одна сотня
українців у сполученні з батальйоном Валянтена з 3-го
полку альпійських стрільців. – Один вбитий, два ранені.
Захоплено багато полонених (Майор Петі – поручник
Федорів).
Бій у Шо-лє-Пассаван.
Дві сотні українців атакують німецькі панцерники.
Шість українців вбитих. Один вбитий француз
(сержант Без з П’єрфонтен).
6 вересня – Наступаючи з Валльон під наказами
полковника Ґіллєбо з 4-го полку 11, курінь здобуває
Дамблєн. – Один вбитий від гарматного стрільна.
10 вересня – Здобуття місцевості Ґу.
Ударна патруля, зложена з 5 чоловік (з яких три
будуть ранені і один вбитий), проти танків. Взято в
полон кілька німців.
11 вересня – Стежа до Ґран-Буа. Доброволець, цивільний
провідник Морель з Мошан, ранений. Запеклий
бій одної сотні, перекиненої опісля до Ґран-Буа.
Ніч з 11 на 12 вересня – сім українців і один ФФІ
Мажжі ранені гарматним вистрілом.
13 вересня – Наказ відтяти дорогу на північ від
Пон-де-Руаде.
168168
Один км на північ від цього міста для підтримки
наступу з півдня. Одна сотня стрільців, команда куреня
й третя сотня (Федорова) попадають в оточення
внаслідок німецького протинаступу з флянгу
поляни, протинаступу з панцирною зброєю, що відтяв
ці частини від решти куреня.
Ще на самому початку французька гармата 57,
що мала нас супроводжувати, наскочила на 3 німецькі
міни, дві наступні 57 не змогли через це піти вперед і
таким чином згадані вище одиниці відтяті від зв’язку
з Мошан.
Поручник Паолі вбитий, один українець ранений
– в намаганні знайти цей зв’язок.
Наші одиниці оточені ворогом, в частині лісу, що
межує з роздоріжжям біля ферми Монтпурон.
Німецькі танки патрулюють довкола наших позицій.
Німці копають свої становища довкола нас, особливо
вночі.
14 вересня – Вириваємось з оточення. Відступ на
Мошан-Нефшатель.
15 вересня – Дамблєн (стан на 15 вересня 1944).
10 українців убитих. 2 французи убиті.
11 українців ранених. 2 французи ранені.
Курінь відходить на відпочинок до Епенуа, чекаючи
на своє влиття в Іноземний легіон.
Майор Віктор Петі переведений до Штабу Підокруги
Ф. Ф. І. – Д 2, де виконує обов’язки Шефа 3-го
Бюра.
Віктор Петі».
Тим часом курінь опинився без фінансування:
ввійти в регулярну армію, за законом, українські
стрільці як іноземці не могли, а під статус військовополонених
не підпадали. А тут ще й тиск радянської
дипломатії. Якийсь час перебивалися, продаючи вози,
коні та інше з майна.
Коли прийшов наказ про розформування, стрільці
без розмов склали зброю, але зажадали розписки:
– Як буде Україна самостійною, Франція має повернути
зброю українському уряду.
Стрільців куреня повантажили на військові автомашини
і повезли на станцію Моншард. Прощальні
169
помахи хустинок з вікон і церковний передзвін, спеціально
яким проводжали французи бойових побратимів:
той подзвін знімався над вуличками і будинками,
подзвін прощання і благословення.
І знову вистукують на рейках вагони з українськими
стрільцями, через Лонг-ле-Сеньє, Бург, Шамбрі,
Гренобль іде ешелон на південь Франції і 2 жовтня
прибуває до Марселя. 8 жовтня новий командант куреня
капітан Вірвіль шикує стрільців.
– Хто хоче їхати в СРСР – крок вперед!
Кладовищна тиша зависла над шеренгами, надмогильним
каменем придавила душі людей, яким
належало зробити невідворотний вибір: іти чи залишатися?
І ось перший стрілець робить крок уперед, другий,
третій, двадцятий. Сто шістнадцять вояків вийшли
вперед, не в змозі подолати глибинної туги, сильнішої
страху за ймовірні наслідки.
А ще через кілька днів на вимогу Кремля прийшло
розпорядження заборонити українцям вступати до
французького іноземного легіону, решту ж вояків
відправити в радянський табір. Їх посадили на машини
і рушили до радянської місії. Та раптом просто у
полі, не доїжджаючи місії, колона спинилася.
– Хлопці, я порушую наказ, – сказав французький
офіцер. – Але я не можу забрати у вас права
останнього вибору – куди йти.
Вояки зрозуміли і оцінили цей благородний вчинок.
Ще раніше, потай від радянських військовиків,
їм видали посвідки про участь у французькому Рухові
Опору, які дозволяли записуватися в іноземний
легіон.
Вони прощалися так, як прощаються назавжди,
вони не говорили багато слів, але знали напевне, що
більше ніколи їм не зустрітися. І пішли вони в різні
боки під насупленими осінніми хмарами Франції
– одні в Алжир та Індокитай воювати за чужий інтерес,
а інші пішли дорогою, що не мала перехресть
і узбіччя, дорогою, з якої неможливо уже звернути і
яка вела прямісінько в радянські концтабори.
170170
ЛИСТ ЗЕМЛЯКА
Того спекотного серпневого дня в Ігоря Сікорського
було таки чимало заморочки, то ж до пошти
руки дійшли тільки пізно ввечері. Ігор Іванович засвітив
настільну лампу і почав розрізати конверти.
Серед ділової кореспонденції один лист був досить
несподіваним. Писав Василь Галич, викладач тутешнього
американського університету: він просив розповісти
про родовід Сікорських, над чим зараз особисто
працює, бо Галичу це потрібно як науковцю,
що досліджує українську діаспору.
«Ти ба, – усміхнувся Ігор Іванович, відкладаючи
листа. – Мав би я надмірно загострене честолюбство,
то й запишатися можна – мені лише
сорок два, а за дослідження життєвого шляху вже
беруться науковці».
Він встав, пройшовся кімнатою, з подивом глипнув
на сніжно-білий прямокутник паперу під яскравим
світлом лампи. На просте, як табличка множення,
запитання, виявляється, не так просто відповісти.
Він уродженець Києва, тут же минули прекрасні студентські
